Экономические науки/ 6. Маркетинг и менеджмент.

Студ. Черняк І.В.

Державний вищий навчальний заклад «Національний гірничий університет», Україна

Стратегія диверсифікації як напрям антикризового розвитку вугледобувних підприємств України

Як і економіка України в цілому, вугільна промисловість переживає стадію поглиблення негативного впливу кризових явищ світового та внутрішньодержавного плану. Зниження об’ємів ринку збуту, порушення строків розрахунків, збільшення кредиторської заборгованості, обмеженість доступу навіть до кредитних ресурсів – це тільки «надводна частина айсбергу негараздів», що характеризують нинішнє становище. А за умови, що вугледобувна галузь за всю історію існування, починаючи з радянських часів, майже ніколи не відзначалася прибутковістю своєї діяльності, запас фінансової та економічної, в цілому, стійкості багатьох її підприємств є надкритичним.

Так, за даними Мінвуглепрому України, збитки від випуску товарної продукції державними вугільними підприємствами у 2009 р., без урахування коштів державної підтримки, склали 7045,3 млн. грн., і збільшились порівняно з 2008 р. на 3023,7 млн. гривень, тобто майже у 2 рази. Це свідчить про відсутність дієвого та ефективного організаційно-економічного механізму управління галуззю та підприємствами, що входять до її складу, в кризових умовах.

Такий механізм повинен передбачати, поперед всього, єдину органічну цілісність дійових стратегічних заходів на різних рівнях його функціонування: загальнодержавному, галузевому, держпідприємства (ДП), кожної шахти і навіть, окремих їх дільниць, тощо.
На жаль, відсутність Урядової Антикризової Програми, вже на самому верхньому рівні порушує необхідну органічність. Судячи з «Рекомендацій щодо економічних та інституціональних реформ 2009», розроблених Аналітично-дорадчим центром Блакитної стрічки (фінансується ЄС, спів фінансується та виконується ПР ООН), основні проблеми вугільної промисловості фактично не вирішуються. Зокрема, в п. 18.1. «Підвищити енергетичну безпеку України та зробити Україну менш вразливою до цінових шоків на імпортовані енергоносії» даних Рекомендацій вказується, що одна з важливих можливостей в цьому напрямку «полягає в її покладах вугілля». Першочерговими заходами реалізації цього потенціалу держави пропонується «запровадити план реконструкції українських вугільних шахт».

Однією з потенційних причин низької ефективності прийнятих владою програмних рішень є використання застарілих методів планування, побудованих на моделях класичної та неокласичної економічної науки. І хоча їх ефективність доведена часом, проте ці моделі чудово працюють в стабільних фінансово-економічних умовах. При наявності ж кризових ситуацій, що продовжуються протягом тривалого часу, більш доцільним є паралельне використання моделей, що розроблено на даний час в рамках наукового напрямку «стратегії диверсифікації виробництва».

Зазвичай, при аналізі причин економічного дисбалансу керівники вугільних підприємств та галузі відмічають зовнішні фактори (за даними Мінвуглепрому):

- погіршення кон’юнктури ринку вугілля, особливо це позначилося з жовтня 2008 року під впливом світової фінансово-економічної кризи;

- неухильне зростання цін на матеріали та обладнання, збільшення тарифів на електроенергію;

- постійне зростання заробітної плати, пов’язане з підвищенням рівня мінімальної заробітної плати;

- необхідність витрат на утримання місцевих закладів соціальної сфери за відсутності їх бюджетного фінансування.

Як бачимо, керівництвом галузі та підприємств основні причини, що зумовлюють кризову ситуацію зводяться до таких, що практично не мають важелів щодо мінімізації їх впливу з боку самих підприємств.

Світова вугільна промисловість вже має позитивні зразки вирішення кризових ситуацій як на рівні «держава-галузь» (наприклад, Великобританія, Польща, Німеччина), так і на рівні окремих підприємств побудованих на основі стратегії диверсифікації їх виробництва.

Загалом, стратегія диверсифікації – це процес проникнення підприємства в нові сфери діяльності, в яких підприємство раніше не працювало, з метою зміни продукції, яку виробляє підприємство. Така стратегія використовується підприємством в наступних випадках:

q ринки, на яких працювало підприємство раніше, насичені, попит споживачів на його продукцію скорочується;

q підприємство має вільні фінансові ресурси, які доцільніше використовуються в іншій галузі виробництва;

q антимонопольне законодавство пригнічує подальший розвиток виробництва в освоєній галузі;

q наявність можливостей наукових розробок, виробничих потужностей, сировинних баз, кваліфікованого персоналу, що дозволяють отримати синергетичний ефект між засвоєними та перспективними напрямками діяльності;

q використання можливості виходу на міжнародні ринки;

q скорочення обсягів податкових відрахувань за рахунок засвоєння напрямків виробництва з пільговим оподаткуванням;

q створення довгострокових конкурентних переваг на основі перспективної кооперації з іншими організаціями.

Стратегія диверсифікації передбачає створення нових сфер підприємницької діяльності за рахунок придбання підприємств, створення нових підприємств, створення спільних підприємств. Наслідками диверсифікації являються синергетичні ефекти які проявляються в зменшені сумарних корпоративних витрат за рахунок багатофункціонального використання ресурсів.

У вугільній галузі Україні також накопичено певний досвід роботи з диверсифікації виробництва. Аналіз наукових публікацій, а також узагальнення і систематизація наявного досвіду роботи вугільних шахт в Україні і за рубежем по досліджуваних питаннях дозволяють виділити наступні можливі напрямки диверсифікації діяльності вугільних шахт: використання супутнього видобутку вугілля продуктів і відходів вуглезбагачення; використання шахтних вод і вод відстійників; використання підземних виробок; використання геотермальної енергії. Кожний з цих напрямків може бути реалізований в різних варіантах.

Найбільш перспективним з наведеного переліку вбачається перший напрямок, а саме - використання супутнього видобутку вугілля продуктів і відходів вуглезбагачення.

Одним з найбільш перспективних регіонів України для розвитку даного напрямку диверсифікації є Донбас; метаморфізм вугілля басейну Донбасу супроводжується утворенням великої кількості метану. Метан в басейні знаходиться у вугільних пластах, вміщуючих породах і в підземних водах. Українськими фахівцями на основі аналізу інформації по всій вугільній області України визначені найбільш перспективні об'єкти для промислової розробки ресурсів шахтного метану в Україні - це 29 шахт Донецького басейну [3]. Основними методами утилізації шахтного метану є використання його як палива в парових котлах, газотурбінних установках, як моторного палива в двигунах внутрішнього згоряння, а також переробка на газових заводах. За деякими оцінками ресурси метану у вугільних пластах в перерахунку на умовне паливо займають третє місце серед запасів пальних копалин на планеті після вугілля і природного газу.

Ще одним заходом реалізації стратегії диверсифікації вугільних шахт може стати переробка відходів та низькоякісних продуктів видобутку й збагачення.

У вугільній промисловості відходи вуглевидобутку та вуглезбагачення нагромаджуються у вигляді відвалів, териконів, шламосховищ, площі яких становлять 160 тис. га i щорічно збільшуються на 3-6 тис. га [4]. На підприємствах вугільної промисловості України наразі налічується 921 породний відвал та 101 шламонакопичувач (з яких 65 діючих). За даними Міністерства вугільної промисловості України в шламових відстійниках та ілонакопичувателях складовано близько 115,9 млн. т шламових продуктів.

З метою підвищення ефективності діяльності вугледобувних підприємств з переробки та утилізації відходів виробництва, може бути рекомендоване технічне рішення з будівництва й експлуатації технологічної лінії з окускування кам'яновугільних шламів, антрацитових штибів, бурого вугілля, торфу і їхніх комбінацій на основі установки ХОТ-31, розробленої у Національному гірничому університеті (м. Дніпропетровськ). Споживачами цього виду палива можуть бути промислові й комунально-побутові котельні, а також інші теплогенеруючі установки, що використовують у якості палива дорогі й дефіцитні марки вугілля і рідке паливо.

Отже, наукові розробки та накопичений практичний досвід свідчать, що використання відходів видобутку і переробки є не тільки надзвичайно необхідне екологічно, але й економічно вельми прибуткове. На ряді підприємств окупність капітальних вкладень досягається за 1,5 – 2 роки. З відходів мінеральної сировини в Україні може бути створений значний перелік будівельних матеріалів, магнієві та сірковмісні добрива, вапнякові та гіпсові меліоранти. З відходів додатково можна одержувати також значну кількість вугільного палива, чорних, кольорових, рідкісних металів, флюсів, що важливо в умовах існуючого гострого дефіциту названих матеріалів. Однак ці сприятливі можливості практично не використовуються і це завдає великої шкоди економіці та серйозно ускладнює екологічну ситуацію в багатьох промислових районах.

Таким чином, виконаний аналіз показує потенційну можливість та основні напрями розробки стратегії диверсифікації вугледобувних підприємств України на основі заходів щодо використання та утилізації відходів.

Література:

1. Інформаційно-аналітичний звіт про розвиток вугільної промисловості України за 2009 рік [Електронний ресурс] // Матеріали міністерства вугільної промисловості України, 2009. - Режим доступу:

www.mvp.gov.ua/mvp/control/uk/index

2. Рекомендацій щодо економічних та інституціональних реформ 2009. Аналітично-дорадчий центр Блакитної стрічки.: К., 2009. – 122 с.

3. Технічно-економічне обґрунтування для Програми утилізації шахтного метану в Луганській області шляхом застосування механізмів Кіотського Протоколу. Луганськ, 2008. – 393 с.

4. Целуйко О.В. Відходи вугледобувної промисловості як важлива мінеральна сировина. Охорона навколишнього середовища та раціональне використання природних ресурсів/ Збірка доповідей VII Міжнародної конференції аспірантів та студентів. Т.1 - Донецьк: ДонНТУ, 2008. - с. 109-110.