Буковинська державна фінансова академія

Варавко Н., Олексієнко І. ОА-33

Науковий керівник:

Николюк В.П.

Міжнародне кредитування як один із невід’ємних напрямків діяльності МВФ.

Стаття присвячена розгляду міжнародного співробітництва МВФ з різними країнами щодо надання кредитів для стабілізації їх у фінансовому становищі у короткостроковому періоді, під час соціально-економічних та фінансових проблем країн, постає особлива потреба у додаткових коштах для покриття державних витрат та дефіциту бюджету.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Над даною проблематикою працювали ряд науковців та авторів, особливо гостро постає актуальність даної теми в період кризи, серед яких З. Васильченко, І. Васильченко, О. Кузнецов. З.Луцишин та інші.

Метою статті є виявлення основних проблем і недоліків міжнародного кредитування країн, а також на основі дослідження вироблення рекомендацій щодо поліпшення умов ефективності, результативності та якості міжнародних позик з боку МВФ.

Виклад основного матеріалу. У липні 1944році представники 44 країн світу на валютно-фінансовій конференції у Бреттон-Вудсі підготували і підписали Статут Міжнародного валютного фонду.

Міжнародний валютний фонд - це міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи Організації Об’єднаних Націй.

Метою створення МВФ було сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, запровадження багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтриманню рівноваги платіжних балансів країн-членів Фонду, надання короткострокових кредитів країнам-членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їх платіжних балансів.

Роль МВФ як глобального макрорегулятора сприймається у світі досить неоднозначно. З одного боку, надання МВФ кредитів країнам, постраждалим від фінансових криз, без сумніву, сприяє стабілізації фінансового становища у короткостроковому плані. З іншого боку, за весь час існування МВФ так і не спромігся розробити ефективних механізмів запобігання глобальним системним кризам. Заходи, до яких вдається МВФ, щоб подолати кризу, більш нагадують механізм «ручного настроювання», ніж автоматичної стабілізації, і не включають подальшого нагромадження глобальних торговельних дисбалансів, що спричиняють виникнення та поширення кризових явищ [3].

New Arrangements to Borrow (угода стенд-бай) набрала чинності у листопаді 1998році. У рамках Нових угод про позики МВФ має можливість запозичувати кошти у країн-членів фонду. Учасниками НУП є 22 держави та 3 центральних банки найбагатших країн-членів МВФ. За необхідністю фонд може отримувати від цих держав кошти в обсязі до 34 млрд.СПЗ.(Спеціальних прав запозичення). У межах розширення НУП внески на збільшення кредитних ресурсів МВФ погоджено з такими країнами: ЄС (178 млрд.дол), Японія (100 млрд. дол), США (100 млрд.дол), Канада (10 млрд.дол), Швейцарія (10млрд.дол), Корея (10млрд.дол), Австралія (5,7млрд.дол), Норвегія (4,5млрд.дол), Сінгапур (1,5млрд.дол), Чилі (1,6млрд.дол) [3].

Це дає можливість контролювати виконання країною-боржником умов кредиту, впливати на внесення певних змін на її економічну політику і досягнення відповідних показників. При невиконанні взятих країною зобов'язань, МВФ може відмовити у наданні чергової кредитної частки.

Також МВФ співпрацює з Україною, особливо їхня співпраця стала доцільною в період світової фінансово-економічної кризи. Заборгованість перед МВФ у 2009 році зросла проти 2008 р. у 2,5 рази, проти 2007 р. – у 25 разів. По відношенню до ВВП цей борг став рекордним за всю історію незалежної України. За 10 років (1994-2004 рр.) Україна отримала від МВФ всього 3,9 млрд дол. Це менше, ніж у ІІ півріччі 2008 р. (4,5 млрд дол.) (рис. 2.2). У 2002 р. Україна відмовилась від отримання кредитів МВФ, продовжуючи співпрацю на безкредитних засадах, яка тривала 6 років – до 2008 р. У 2008 р. Уряд вперше за останні 10 років знову запросив кредит МВФ і отримав згоду на 16,5 млрд дол. Таким чином, на кінець 2008 року було отримано 4,5 млрд дол., або більше ніж за весь період з часу незалежності. За І півріччя 2009 р. Уряд отримав від МВФ ще 6,1 млрд дол. У 2009 р. кредит МВФ вперше був наданий на погашення дефіциту бюджету та на сплату попередньої заборгованості, тоді як за умовами МВФ – кредити надаються, як правило, на підтримку платіжного балансу. На такі цілі вони надавались й Україні у 1994-2002 рр. У 2008-2009 рр. вимоги МВФ по кредиту були на порядок слабкіші, ніж у 1994-2001 рр., але вони й так не виконані.

Другим основним напрямом діяльності МВФ є регулювання валютних взаємовідносин. У сучасних умовах, коли курси валют є плаваючими, а не фіксованими, роль Фонду полягає в узгодженні валютної політики країн-членів Фонду. Насамперед кожна країна повинна відповідно до статуту МВФ співпрацювати з Фондом та з іншими країнами з метою забезпечення і підтримки стабільних валютних курсів. Її економічна та фінансова політика має спрямовуватись на забезпечення економічного зростання при розумній стабільності цін. Неприпустимими є валютні маніпулювання з метою отримання певних переваг у міжнародній торгівлі. При цьому МВФ установлює певні валютні обмеження. Так, країни-члени Фонду не можуть без його згоди вводити обмеження за платежами і переказами з поточних міжнародних операцій, використовувати дискримінаційні валютні засоби, застосовувати систему кількох видів валютних курсів.

Деякі з рекомендацій МВФ виявилися неефективними. Це призвело до невдоволення його діяльністю не тільки з боку деяких державних діячів, вчених і фахівців, але навіть учасників вуличних демонстрацій. Як зауважив відомий фінансист Дж. Сорос, "МВФ зараз не вирішує проблеми, а сам нею є". Останнім часом критика МВФ посилилася.

У пресі і на різного роду фінансових самітах МВФ стали піддавати критиці за запізнілу реакцію на економічний спад в країнах Південно-Східної Азії, інфляцію і втечу капіталів з багатьох країн. Критики МВФ стали говорити про принципову хибність його рекомендацій і програм.

МВФ дорікають і в тому, що слідуючи кейнсіанским ідеям, він протягом багатьох років вселяв своїм позичальникам ілюзії, ніби держава може домогтися довгострокових економічних результатів, маніпулюючи грошовою масою, кредитними ставками, пом'якшуючи реальні інвестиційні ризики. Якщо держава або якась міжнародна економічна чи фінансова організація втручаються в інформацію, що виходить від реального ринку, або спотворюють її, то інвестори приймають неадекватні рішення. В результаті накопичуються неефективні інвестиції з усіма наслідками, що випливають звідси негативними наслідками.

Однією з негативних сторін діяльності є також те, що політика МВФ стала дестабілізуючим фактором на ринках країн, що розвиваються.

Проте, не дивлячись на нескінченний потік критики з боку багатьох експертів, представників різних економічних і політичних течій, і державних діячів, також були внесені деякі пропозиції щодо поліпшення діяльності Міжнародного валютного фонду, наприклад Франція запропонувала удосконалити організацію діяльності МВФ шляхом перетворення Ради керуючих у постійно діючий механізм для вироблення політики та прийняття рішень на більш високому рівні. Пропозицій Франції відразу ж не було прийнято, тому що вони не торкалися проблеми джерела ресурсів для розширення кредитної діяльності.

На нашу думку, доцільніше було б:

¾ суттєво збільшити повноваження МВФ аж до створення в його рамках "світового економічного уряду", який зможе протистояти кризам глобального масштабу;

¾ змінити світове фінансове господарство - введенням спеціального податку на великі валютно-біржові угоди, що стало б джерелом додаткового поповнення бюджету МВФ;

¾ створення міжнародного страхового та кредитного товариства, яке б здійснювало контроль за рухом капіталів.

Отже, на сьогоднішній день МВФ активно співпрацює з багатьма країнами по наданню їм фінансової допомоги, що позитивно відображається на економіці даних країн та прогнозам на майбутнє. Він сформований для того, щоб за допомогою часткової інтернаціоналізації золотих і валютних резервів країн створити пул міжнародних ліквідних ресурсів, який повинен бути джерелом тимчасового покриття сальдо платіжних балансів країн, котрі не мають у розпорядженні необхідних для цього власних ліквідних ресурсів і можливості одержати звичайний банківський кредит за кордоном. То ж, які б негативні висновки не були про роботу МВФ, а країнам нічого іншого не залишається робити як просити у нього фінансової допомоги при безвиході.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ :

1. Геець В. До читача // Економіка України – 2009р.

2. Глазьев С.О. Анализ практичности количественной теории денег, или сколько стоить догматизм денежних властей / C. Глазьев // Вопроси економики – 2008р..

3. Кузнецов В.А. Аналіз деяких питань реформування МВФ.// Банкывська справа. – 2010 - №4 – с.30 – 39.

4. http://www.mfa.gov.ua/ - Міністерство закордонних справ України.