Экономические науки. 15. Государственное регулирование экономики

Кукушкін О.М., к.е.н. Хижнякова Н.О.

Рівненський державний гуманітарний університет, м. Рівне, Україна

Державне регулювання інформаційної діяльності

у сфері природокористування України

У сучасних умовах переходу до інформаційного суспільства одним з пріоритетних напрямків державної політики є створення загальнодержавної інформаційної системи у сфері охорони довкілля [2]. Для здійснення даного завдання необхідна наявність дієвої системи інформаційного менеджменту (ІМ) у сфері природокористуваання і охорони довкілля, і , відповідно, нормативно-правового забезпечення, яке служить для його державного регулювання.

Законодавчо-нормативне забезпечення ІМ природокористування схематично представлене на рис. 1. Аналізуючи подану схему, можна спостерігати чітку ієрархію законодавчих та нормативних актів. На першому рівні цієї ієрархії знаходиться Конституція України [1]. Другий рівень формується законодавчими документами в інформаційній сфері, зокрема, Законом України “Про інформацію” та Законом України ”Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки” [2]. Третій рівень законодавчо-нормативних засад включає Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” [3], що реалізує основні положення ратифікованої Україною Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхуської конвенції) [4].

До четвертого рівня належать законодавчі документи, у яких визначаються окремі положення екологічного ІМ. П’ятий рівень формується нормативними документами, затвердженими постановами Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, передусім, порядками ведення державних кадастрів різних видів природних ресурсів та положенням про систему моніторингу довкілля.

На шостому рівні подано нормативні документи, затверджені наказами Міністерства екології та природних ресурсів України, Державного комітету статистики України, інших міністерств та відомств.

В процесі аналізу законодавчо-нормативного забезпечення екологічного ІМ України були виявлені наступні недоліки, які заважають створенню сприятливого організаційно-правового та економічного середовища для розвитку даної галузі:

1) неузгодженість трактування поняття “екологічна інформація” у міжнародних та національних законодавчих актах;

2) ратифікація Україною Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля хоча і позитивно вплинула на нормативно-законодавче забезпечення України шляхом внесення змін до Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” та Закону України “Про екологічну експертизу”, однак дані зміни носять декларативний характер і не знайшли відображення у нормативних документах нижчих рівнів, які б практично реалізували основні засади вище згаданої Конвенції та екологічного ІМ;

3) невизначеною залишається подальша доля Положення про мережу загальнодержавної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи (АІАС) забезпечення доступу до екологічної інформації та місцевих екологічних АІАС.

Відповідно, основними напрямками розвитку системи законодавчо-нормативного забезпечення ІМ природокористування в Україні є:

1) впровадження сучасних рішень у сфері інформаційно-комунікативних технологій (ІКТ), зокрема, прийняття Положення про мережу загальнодержавної екологічної АІАС забезпечення доступу до екологічної інформації та місцевих екологічних АІАС;

2) організація системи контролю за виконанням законодавчих та нормативних документів у сфері ІМ природокористування;

3) організація комплексу заходів щодо інформування про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля шляхом створення та удосконалення спеціалізованих інтернет-ресурсів та надання вільного доступу до них;

4) удосконалення нормативних документів, розміщених на п’ятому рівні схеми законодавчо-нормативного забезпечення ІМ природокористування, зокрема, порядків ведення державних кадастрів та державного обліку основних видів природних ресурсів у частині інформаційної взаємодії між різними органами державної влади та місцевого самоврядування з використанням ІКТ;

5) удосконалення положення про щоквартальне інформування населення через ЗМІ про об’єкти, які є найбільшими забруднювачами навколишнього природного середовища, шляхом конкретизації переліку ЗМІ, через які буде реалізовуватися виконання даного положення, а також чіткого визначення їх прав і обов’язків;

6) удосконалення засобів і методів збирання, обробки та розповсюдження екологічної статистичної інформації Державним комітетом статистики та іншими органами державної влади за погодженням із зазначеним комітетом.

1. Конституція України [Текст] // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. – Ст. 141.

2. Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки. Закон України від 9 січня 2007 року [Текст] // Урядовий кур’єр: Орієнтир. – 2007. – 14 лютого. – С. 1-7.

3. Про охорону навколишнього природного середовища. Закон України від 25 червня 1991 року [Текст] // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №41. – Ст. 546.

4. Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля. Міжнародний документ від 25 червня 1998 року. Ратифікація Україною від 6 липня 1998 року [Електрон. ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi/.