Бабалюк Н.С., Мельничук Г.Л.

Буковинська державна фінансова академія

Інтеграція України в ЄС: реалії та перспективи співробітництва

На сучасному етапі розвитку актуальнішою стає необхідність вивчення шляхів і перспектив участі України у світових глобалізаційних та інтеграційних процесах, адже від цього залежатиме її майбутнє як самостійної держави, активного учасника інтернаціоналізаційних зрушень і перетворень. В постанові Верховної Ради України від 2 липня 1993 року «Про Основні напрями зовнішньої політики України», визначені основні напрями її зовнішньої політики та названі стратегічні партнери: Європейський Союз, США та сусідні країни. Найпріоритетнішим з них є Європейський Союз [1]. Причини прагнення України вступити до ЄС: шлях модернізації еко-номіки; подолання технічної відсталості; впровадження новітніх технологій; створення нових робочих місць; вихід на світові ринки. Європейський Союз визнав Україну партнером у міжнародних відносинах після проголошення нею незалежності у 1991 р. Головним нормативним документом, що становить основу сучасної співпраці України з ЄС, визначає її зміст та структуру є Угода про партнерство та співробітництво від 14 червня 1994 (набула чинності 1 березня 1998 р.). Ця угода започаткувала співробітництво з широкого кола політичних, торговельно-економічних та гуманітарних питань. Крім того, укладено низку галузевих угод та документів міжнародно-правового характеру, згідно з якими здійснюється співробітництво між Україною та ЄС [3,c.11]. Україна була першою з-поміж країн колишнього Радянського Союзу, з якою ЄС підписав Угоду про партнерство та співробітництво. Очікувані результати та перспективи від курсу України на співпрацю з ЄС: - демократизація суспільства, захист прав і свобод людини та дитини; - розбудова сучасної високотехнологічної та високоприбуткової економіки; - публічність влади, її відповідальність за свої дії; - введення європейських стандартів якості життя населення та його соціальної захищеності; - можливість реально вивчати та використовувати досвід європейських країн; - розширення можливостей стажувань та навчання в державах Європейського Союзу; - ліквідація тіньової економіки та новий імпульс до розвитку регіонів; - перспектива просування за рамки партнерства до значного рівня інтеграції, включаючи участь у внутрішньому ринку ЄС та можливість для України брати участь у ключових аспектах політики та програм Європейського Союзу; - можливості поступового відкриття або збільшення участі у певних програмах співтовариства, що сприятиме розвитку культурних, освітніх,  технічних, наукових зв’язків, а також зв’язків у сфері охорони навколишнього природного середовища [4, с.94]. У стосунках Україна–ЄС можна виділити принаймні чотири великі етапи. Перший з них (1991–1994 рр.) був періодом обережних кроків назустріч, спрямованих не так на досягнення реального результату, як на взаємне «вивчення» й оцінку можливостей і намірів партнера. Другий (1994–1998 рр.) – період формування загальної стратегії відносин і розробки принципів взаємодії. Третій (1998–2004 рр.) – характеризується з боку ЄС як етап великих сподівань і очікувань, а з боку України – як етап формального ставлення до євроінтеграції та створення радше іміджу «євроінтеграційної країни», аніж досягнення справжнього результату. Четвертий етап (2005 р. – і по сьогодні) можна визначити з європейського боку як етап швидкої зміни надій європейської спільноти на розчарування й «утомленість» та зміну чітко окресленого інтеграційного вектору співпраці. Українське ж ставлення до євроінтеграційних процесів не зазнало істотних змін: йому, як і на попередніх етапах, притаманне превалювання риторики над практичними реформаторськими кроками [2, c.345]. Отримання статусу повноцінного члена в ЄС, як стратегічна мета України, була вперше задекларована Президентом України В. Ющенко на початку 2005-го року. Хоча в дискусіях українськими посадовцями і політологами називалися декілька конкретних дат можливого набуття членства, на цей час офіційно Україні від ЄС було запропоновано лише Європейську політику сусідства. Адміністрація президента поставилася критично до запропонованого статусу відносин у рамках сусідства. У березні 2007 року Єврокомісія схвалила Європейський інструмент сусідства та партнерства «Стратегія ЄС щодо України на період 2007– 2013 рр. (ЄІСП)», розроблений у рамках ЄПС. Мета ЄІСП – наближення країн, раніше охоплених програмою ТАСІС, до норм і стандартів законодавства ЄС. Ним передбачено заходи зі стимулювання наближення України до Євросоюзу та з матеріально-фінансового забезпечення реалізації стратегії «Посилюючи європейську політику сусідства» (грудень 2006 року) [5]. Дві головні мети ЄІСП: - сприяння економічному та глибшому політичному співробітництву між ЄС і країнами-партнерами; - надання допомоги для використання специфічних можливостей і розв’язання проблем країн, котрі географічно мають єдиний кордон з країнами ЄС або географічно близькі до країн-сусідів ЄС. Того ж року Україні було запропоновано укладення Договору про Зону вільної торгівлі з ЄС. Ця пропозиція хоча і викликала сильну реакцію української держави, все ж не містила конкретних планів приєднання України до ЄС у найближчий час. Деякі західноєвропейські політики говорять про тимчасову «стомленість від розширення» європейських інституцій. Україна є учасницею ініціативи ЄС «Східне партнерство», установчий саміт якої відбувся 7 травня 2009 р. у м. Прага (Чехія), але позиція ЄС щодо розвитку партнерства з Україною виражається неготовністю надати чіткий сигнал про майбутнє членство України в ЄС, пояснюючи це необхідністю успішного проведення реформ в країні [5]. Таким чином, для ефективної співпраці України з Євросоюзом слід врахувати її економічні, політичні, соціальні особливості, в тому числі рушійні сили й самого феномена європейської інтеграції. Також слід переглянути та зважити всі позитивні та негативні її сторони, адже лише тоді можна буде формувати політику інтеграції України в ЄС. Список використаної літератури: 1. Постанова ВРУ від 2 липня 1993 року «Про Основні напрями зовнішньої політики України» 2. Бабкіна О.В., Горбатенка В.П. Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред.. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. – К.:Видавничий центр «Академія», 2008. – 528с. 3. Кордон М. Співробітництво України з Європейським Союзом/ Кордон М. //Історія. Філософія. Релігієзнавство – 2009 - №1 – с.10-13 4. Подсядло Л.П., Старостенко Г.Г. Інтеграція України до Європейського Союзу: шляхи та перспективи розвитку / Подсядло Л.П., Старостенко Г.Г. // Збірник статей та доповідей ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції студентів та молодих вчених(14-15 травня 2009 р.)/Том 2 – 2009 – c.93-95 5. http://www.kmu.gov.ua «План дій Україна-Європейський Союз»