Миронюк Ірина

Буковинська державна

фінансова академія

Науковий керівник: Мельничук Г.Л.

Політична культура, як основа загальної культури в політичному житті суспільства

Поведінка в суспільно-політичному житті, ставлення до політичної системи, політичного режиму, органів влади, політичних лідерів до різноманітних політичних процесів, явищ і подій визначає політичну свідомість особистості, соціальної спільності людей. Але свідомість зумовлюється не тільки політичним буттям, але й соціокультурними факторами, насамперед, політичною культурою. В полі зору багатьох мислителів, зокрема, Платона, Арістотеля, Н.Макіавеллі, Ш.Л.Монтеск'є, К.Маркса, К.Мангейма та ін. мала місце політична культура. Крім впливу традицій та історичного досвіду української нації, її політична культура формується в конкретних соціальних, економічних і духовних умовах, що визначають пріоритети та орієнтири кожного індивіда зокрема.

На відміну від політичної свідомості, що відображає всю сукупність існуючих у політиці духовних утворень, політична культура пов’язана тільки з найтривкішими, внутрішньо значущими для людини переконаннями. Політична культура є сукупністю індивідуальних позицій і орієнтацій учасників певної політичної системи, суб’єктивна сфера, що лежить в основі політичних дій, і що придає їм значення. Індивідуальні орієнтації особистості з’єднують пізнавальну орієнтацію, тобто істинне або неправдиве знання про політичні проблеми та ідеї; ефективну орієнтацію - відчуття зв’язку, причетності або, навпаки, протидії та відчуження у ставленні до політичних об’єктів; оціночну орієнтацію - формування думок і суджень про політичні об’єкти, події та явища. Політична культура - це психологія суспільства (нації) у ставленні до політики або особливості сприймання суспільством політичного процесу, якому надає специфічні форми. Політична культура функціонує не як ізольоване явище суспільного життя, а як невід'ємна, складова глобальної культури суспільства. Політична культура - обумовлена ціннісними уявленнями людини про політичні явища і втілена на практиці сукупність норм, правил поведінки, стилю діяльності людини як учасника політичного процесу. Політична культура розкриває наскільки людиною освоєні загальнозначимі зразки політичної діяльності і політичного мислення, сприймання досвіду і традицій володарювання, що отримали загальне визнання. Основним механізмом відтворення та реалізації політичної культури є людська індивідуальність, самостійна переробка нею суспільного багатства знань, ціннісне засвоєння традицій.

Існує два принципових функціональних виміри політичної культури: функціонування як складової політичної системи суспільства і застосування у вигляді складової соціокультурного образу нації, або суспільно-історичної бази суспільства. Із зміною соціального та економічного життя суспільства змінюються його культурні та політичні запити. Наприклад в Японії традиційно виховується орієнтація на повагу і шанування старших, коли рішення і відповідальніст приймає начальник. Американцям притаманний підкреслено демократичний стиль спілкування. Українцям властива комунікабельність, легкість в знайомстві. Українці ніколи не зазнавали традиційного точного розподілу суспільства на класи, стани, на відміну від тих же японців і американців, зовсім інакше дивляться на своє право приймати участь в політичних рішеннях або висловлювати свою думку. Те, як люди сприймають своє місце і роль у суспільстві істотно залежить і природа політичної системи, і зміст суб'єктивних форм політичної дії, тобто політична культура суспільства. В Україні навіть люди, налаштовані до особи конкретного президента вкрай вороже, здебільшого не піддають сумніву необхідність його посади як глави держави. Але в Україні є політичні кандидати, представники так званої “непримиренної опозиції”, що готові балотуватися на пост Президента з тим, щоб вибравшись на вершину влади, скасувати такий пост. Історико-соціальний досвід української нації також очевидно впливає: і чим стабільніше і давніше державний устрій, тим більш шановні символи влади.

Вперше поняття політична культура введене в науковий обіг німецьким філософом-просвітником Готфрідом Гердером у XVIII ст. Концептуальне уявлення про політичну культуру склалося тільки в 50—60-і рр. XX ст. Основний внесок у становлення і розвиток теорії політичної культури здійснили Г.Алмонд, С.Верба, С.М.Лінсет, М.Дюверже, У.Розенбаум, та ін. В сучасних умовах існують різноманітні психологічні тлумачення політичної культури, що характеризують її як сукупність суб'єктивних уявлень людини і обмежують її зміст сферами політичної свідомості та політичної психології.

Політична культура багато в чому пояснює джерела, характер і особливості конкретної політичної системи, політичний режим, політичну свідомість і поведінку суспільних класів, груп, політичних партій і рухів, спрямування політичних процесів. Сприймання явищ внутрішньої та зовнішньої політики суспільства людьми, оцінка ними правлячих політичних систем і режимів груп, політичних партій і політичних лідерів відбувається під впливом політичної культури. Від рівня та стану політичної культури залежить багато: чи сприйме населення сформований політичний курс, чи буде ставитись до нього, як до такого, що вираження сподівань, надії тощо, або виявить повну байдужість і викличе пасивний опір.

Г.Пауелл визначає що політична культура є сукупністю індивідуальних позицій та орієнтацій учасників політичної системи; суб'єктивна сфера, що лежить в основі політичних дій і що надає їм значення. Запропоноване Є.Вятром визначення політичної культури близьке до визначення Г.Пауелла: політична культура - це сукупність позицій, цінностей і кодексу поведінки, що стосується взаємних відносин між владою і громадянами. Політична культура охоплює знання політики, фактів, зацікавленість ними; оцінку політичних явищ, оціночні судження, що стосуються того, як має здійснюватися влада; емоційний бік політичних позицій. Зокрема, любов до Батьківщини, ненависть до ворогів; визнання в суспільстві зразків політичної поведінки, що визначають, як можна і слід поступати.

Політична культура - частина загальної культури суспільства та складова його суб'єктів. Врахування традицій культури при аналізі політичних відносин означає визнання, по-перше, що політичні відносини визначаються не тільки активно існуючим співвідношенням сил, але й нагромадженими в ході історичного процесу уявленнями про світ, цінності, зразки поведінки, що передаються в межах культури. Політика - частина культури. В політичній діяльності виявляються певні цінності і певні стійкі зразки поведінки. По-друге, влада - це центральне явище світу політики - водночас може розглядатися як частина світу культури. Погляд на політичну діяльність і політику крізь призму культури дозволяє реальніше зрозуміти, яка влада, в якій ступені, коли і для кого є цінністю, а також які взаємовіднсини між різноманітними цінностями, наприклад, між владою і власністю, владою і престижем, владою і релігійною святістю, владою і мораллю. Всі взаємовідносини підлягають змінам, але в окремих культурах відрізняються значною стабільністю. По-третє, різнорідність культур в часі і простор дозволяє зрозуміти: чому деякі політичні системи, відповідні одним умовам, зазнавали поразки в інших умовах, чому ті ж самі дії у ставленні до одного народу дають очікуваний ефект, а по відношенню до іншого - призводять до невдачі. Відмінність культур - це відмінність засобів сприймання дійсності, засобів її оцінки і, як результат, засобів дій. Різнорідність культур призводить до того, що люди живуть і діють у різноманітній соціальній дійсності.

Політична культура залежно від суб'єкта політики має і різновидності: політична культура суспільства, політична культура класів, націй, окремих соціальних верств і груп, політична культура особистості та ін.

Політична культура суспільства є підсистема більш загального утворення - культури суспільства, сукупність політичних цінностей, вироблених суспільством. Система цінностей політичної культури включає політичні ідеї, теорії, вчення і програми, які визначають діяльність держави, політичних партій і рухів; погляди та уявлення народних мас і особистостей на соціальний устрій суспільства та ін.; прогресивні традиції, форми, засоби, засоби політичної організації та боротьби. Цінності політичної культури мають певну мету і виражають ті ідеали, що висувають певні класи та їх політичні партії в політичній боротьбі.

Політична культура класів, соціальних спільностей, груп визначається тим, що політична діяльність завжди спрямована на політичну владу. Усвідомлення класових потреб, з одного боку, суттєвості та призначення влади - з-іншого, служить необхідною передумовою політичної діяльності. Тому рівень розвитку класової свідомості - найважливіша характеристика політичної культури. Засобом політичної діяльності класів виступають їх організації. Наявність, розвиненість організацій - неодмінний показник політичної культури класів, бо без відповідних організацій класи, соціальні спільності не можуть бути постійними учасниками політичного життя, послідовно, систематично вести політичну боротьбу. Політичні організації соціальних спільностей, як компонент політичної культури виступають засобом її закріплення та передачі.

Слід зазначити, що особа сама по собі не виступає самостійним суб'єктом політичного життя, оскільки виступає представником соціальної спільності, виразником її інтересів. Політична влада не встановлює індивідуальних умов існування особи, і не виражає її інтереси. Становище особи в суспільстві, і її інтереси опосередковані об'єктивним становищем та інтересами соціальної спільності, до яких вона належить, а відносини “політична влада – особа” завжди опосередковані відносинами політичної влади і класу. Успіх або невдача діяльності особи в політичному житті суспільства остаточно визначаються силою класу, що представляє особа, та її спроможністю виражати та захищати інтереси класу. Ця спроможність і дозволяє судити про рівень політичної культури особи. Слід, однак, відзначити, що культура завжди виступає як характеристика людини , як міра її духовного, морального, професійного розвитку. Тому аналіз політичної культури на рівні особистості, має спрямовуватись на аналіз самої діяльності, на з'ясування того моменту, як і на скільки ця діяльність відповідає тим ідеям і відносинам, нормам і принципам, тим цінностям і ідеалам, що вироблені суспільством, класом, до якого належить особистість.

Список використаної літератури

1. Брегеда А.Ю. Політологія: Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. - К.:КНЕУ, 2007, с.228.

2. Гелей С, Рутар С. Політологія: Навч. посібник. 3 вид., перероблене і доповнене. - К.: Знання, 2009, с.427.

3. Політологія у схемах, таблицях, визначеннях: Навч. посібник / За ред. І.С.Дзюбка, І.Г.Оніщенко, К.М.Левківського, З.І.Тимошенко. - К.: УФІМБ, 2006, с.261.

4. Політологія: Підручник / За заг. ред. І.С.Дзюбка, К.М.Левківського. - К.: Вища школа, 2008, с.415.

5. Томенко М.В. Українська перспектива: історико-політологічні підстави сучасної державної стратегії. - К.: Українська перспектива, 2005, с.103.