Глазунов С.В.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ ШЛЮБНО-СІМЕЙНОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ СУЧАСНІ МОЛОДІ

Сім’я відіграє важливу роль у житті суспільства та окремої людини. Шлюбно-сімейний спосіб життя є складною соціально-природною системою, де сплітаються економічні, психологічні, фізіологічні, політичні, ідеологічні та інші сторони людського буття.

Хід розвитку цивілізації, зокрема, такі його вияви, як індустріалізація, урбанізація, зміни ціннісних орієнтацій у бік індивідуальним задоволенням у суспільстві тощо, викликають кризові явища в шлюбно-сімейних відносинах. Наслідком цього є спад народжуваності й зростання смертності населення, зростання кількості бездітних шлюбів, кількості розлучень, збільшення позашлюбних народжень, підвищення рівня підліткової, дитячої злочинності. В Україні криза сім’ї, з одного боку, є проявом спільних тенденцій розвитку шлюбно-родинного способу життя, характерних для сучасних культур Європи, Північної Америки та деяких інших частин світу, а з іншого – має свою специфіку, викликану конкретним плином подій у нашому суспільстві.

Населення України здавна характеризувалось високим рівнем шлюбності, і нині вона належить до країн Європи з високими показниками шлюбності, хоча цей рівень поступово знижується. Важливою характеристикою шлюбності є середній вік взяття шлюбу. Як і в інших країнах Європи, в Україні підвищуються вікові показники укладання шлюбу: середній вік вступу до шлюбу чоловіків за 1989–2007 рр. підвищився з 26,8 до 29,6 років (до першого шлюбу – з 23,9 до 26,0); жінок відповідно з 25,3 до 26,8 (до першого шлюбу – з 21,9 до 23,5).

Відповідні зміни відбуваються й у розподілі шлюбів за віком наречених. Зменшується частка ранніх шлюбів у їхній загальній кількості. Якщо в 1989 р. у 20,2% укладених шлюбів (у тому числі в 26,6% перших шлюбів) наречена була віком до 19 років, то в 2007 р. – відповідно в 8,5% і 10,9%. Водночас збільшується частка шлюбів, укладених після 30 років, особливо в чоловіків. Однак у західному регіоні України ще досить великою залишається схильність населення до ранніх шлюбів. Середній вік укладання першого шлюбу в Україні є нижчим, ніж у більшості країн Європи. Наприклад, середній вік наречених при укладанні перших шлюбів у Болгарії, Литві, Латвії, Румунії, Чехії, Угорщині дорівнює 24–25 рокам, Бельгії, Німеччині, Норвегії, Фінляндії – понад 27 років (в Україні – 23,5 року).

Практично всі соціологічні, демографічні дослідження, які проводилися в останні двадцять років свідчать про те, що в шкалі загальнолюдських цінностей для переважної більшості молодих людей «хороша сім’я» стоїть на першому місці. Далі йдуть цінності, які також так чи інакше пов’язані з родиною: здоров’я, діти, матеріальне забезпечення, кохання. Ці важливі позитивні установки сформовані під впливом традиційних уявлень. З іншого боку, під впливом мас-медіа, які на 85 % наповнені інформаційною продукцією інших держав, під впливом вітчизняних субкультурних зразків, які також заполоняють інформаційний простір, у свідомості юнаків і дівчат усе більше популярності набуває бажання «бути незалежним» та погляд на шлюб, як застарілу форму організації сім’ї.

В Україні, як і в інших країнах, простежується тенденція до зростання ролі незареєстрованих шлюбів у формуванні сімейної структури населення, що є наслідком складних процесів трансформації шлюбно-сімейних відносин. Стають звичними й не засуджуваними в суспільстві «дистанційний (гостьовий) шлюб», незареєстрований шлюб (за даними соціологічних опитувань таких є десята частина фактичних шлюбів). До незареєстрованого шлюбу відносять також «випробувальний шлюб» (у процесі соціологічних досліджень кожен шостий респондент із числа тих, хто наразі перебуває в зареєстрованому шлюбі, проінформував, що спочатку перебував у шлюбі незареєстрованому).

За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. у незареєстрованому шлюбі перебувало 7% одружених чоловіків і заміжніх жінок. Однак серед молоді 15–19 років їх частка є досить вагомою – 25,3% у чоловіків і 19,2% у жінок. Незареєстровані шлюби найбільш поширені на півдні та сході України, водночас для населення західного регіону вони не є характерними. Нині в Україні кожна п’ята дитина народжується поза зареєстрованим шлюбом, причому дане соціально-демографічне явище є характерним як для міського, так і для сільського населення. Наступний перепис населення, який планується провести в 2011 році засвідчить, можливо, загострення в Україні цієї проблеми.

Однією з найскладніших і найактуальніших проблем у шлюбно-сімейній сфері є нестабільність шлюбних відносин, високий рівень розлучуваності шлюбних пар, у тому числі з неповнолітніми дітьми. Негативні наслідки розпаду шлюбу в тій чи іншій формі впливають на життя всіх членів родини. У більшості шлюбних пар, які розпадаються, є спільні діти, і відповідно щороку тисячі дітей переживають розлучення батьків. Головними причинами розлучень є проблеми, що виникають у морально-психологічних, емоційних відносинах членів подружжя, зміни в суспільній моралі, сексуальній і шлюбній поведінці.

Високий рівень розлучуваності населення сформувався в Україні ще в 70-ті роки минулого століття, і всі наступні роки зберігалась ця модель демографічної поведінки – «легкий» вступ до шлюбу й «легкий» розрив шлюбних відносин. За рівнем загального коефіцієнта розлучуваності Україна поряд із Росією лідирує в Європі.

Найвищого значення загальний коефіцієнт розлучуваності (кількість розлучень у розрахунку на 1 000 осіб) досягнув у 1992–1993 рр. – 4,2–4,3‰. Хоча з 1995 р. і спостерігається певна тенденція до зменшення кількості розлучень, вона не є стійкою. Після певного спаду в 2001–2004 рр., у 2005 р. коефіцієнт розлучуваності знову підвищився й становив 3,9‰, у 2006 та 2007 р. – 3,8‰. Регіони України значно розрізняються за показниками «міцності шлюбу»: найнижчим рівнем розлучуваності традиційно характеризується населення західного регіону України, найвищим – населення півдня та сходу країни. Зазначимо, що саме ці регіони (південь та схід) характеризуються й більшим рівнем культурної маргінальності, що є підґрунтям асоціальної поведінки.

Нестабільність шлюбу, поширеність неповних сімей із дітьми в умовах соціально-економічної трансформації породжують такі небезпечні явища, як соціальне сирітство, безпритульність та бездоглядність частини дітей. Зниження рівня розлучуваності населення, зміцнення шлюбу, підвищення його стабільності є одним із найважливіших завдань сімейної політики в нашій країні.

Дії урядів, громадських організацій мають будуються відповідно до певних концептуальних уявлень. Трансформації інституту сім’ї із глобального погляду можна розглядати, наприклад, як модернізацію сім’ї або її кризу. Парадигма модернізації сім’ї інтерпретує все, що відбувається із сім’єю, як прояви неминучих процесів, які проходять у суспільстві. Звідси реагування суспільства може полягати в сприянні новим демографічним відносинам, компенсаційним заходам. Сімейна політика під таким кутом зору визначається як комплекс практичних заходів, що дають сім’ям із дітьми певні соціальні гарантії. Мета цих заходів - покращити матеріальний стан, точніше пом’якшити економічні проблеми сім’ї й забезпечити функціонування сім’ї в інтересах суспільства.

Інший підхід полягає у визнанні стану сучасної сім’ї як глобальної кризи сучасності, рівновеликій екологічній. Під кризою сім’ї в даному контексті розуміється послаблення сім’ї як соціального інституту в масштабах суспільства, що виявляється насамперед у недостатньому виконанні сім’єю репродуктивних і соціалізаційних функцій, а також супроводжується послабленням сім’ї як союзу подружжя, родичів, батьків і дітей. Прихильники цієї концепції розглядають сімейну політику як діяльність держави, політичних партій, громадських організацій, груп тощо, спрямовану на підтримку, зміцнення сім’ї як соціального інституту, сімейного способу життя. Іншими словами, вони виступають за активні дії в напрямку зміцнення сім’ї в суспільстві.

У кожній із названих концепцій розуміння стану сучасної сім’ї є свої сильні сторони. Однак перша парадигма «йде за подіями», а тому страждає деякою пасивністю. Друга, навпаки, спрямована на активні дії, однак у ній є деяке перебільшення можливостей соціальних перетворень. Таким чином, вироблення сімейної політики потребує різнобічного обґрунтування: політичного, економічного, соціального, світоглядного. Цілком логічно, що воно залежить від орієнтації тих, хто займається розробкою соціальної політики.

У суспільствах, які називаються демократичними, на сімейну політику впливають провідні політичні сили, що одержують перемогу на виборах. Однак при цьому враховується фактори наступності влади, традицій, пропозицій громадських, релігійних організацій, інших учасників суспільного діалогу щодо завдань сімейної політики в інтересах тих чи інших верств населення. Україна тільки починає напрацьовувати такий досвід формування сімейної політики. У програмах сучасних політичних партій України є тільки окремі елементи сімейної політики. Натомість потрібний комплексний підхід до цієї проблеми.

Сприяти формуванню та розвитку шлюбно-сімейного способу життя молоді можуть економічні, інформаційні, ідеологічні, освітні заходи. Серед першочергових економічних заходів можна виділити такі: здійснення заходів щодо суттєвого підвищення рівня оплати праці; створення умов для вирішення молодою парою проблеми забезпечення житлом; реформування системи "доходи - податки - кредити". Ця система має створювати умови, за яких сім’ї могли б самі ефективно підтримувати фамілістичний (сімейний) спосіб життя. Система оподаткування, надання кредитів має бути орієнтована більше на сім’ю, а не на індивіда. Ідеться про політику зміцнення саме сім’ї з дітьми, а не просто захист інтересів жінок, дітей чи чоловіків окремо; створення більш гнучких умов зайнятості молодих матерів (батьків); здійснення заходів щодо розвитку ринку соціальних послуг по догляду за дітьми, їх вихованню та навчанню, зокрема, модернізації системи дошкільних закладів і поліпшенню умов їх діяльності; створення груп взаємодопомоги батьків багатодітних сімей із метою соціально-психологічної підтримки, обміну досвідом із виховання дітей, вирішення типових проблем сім’ї.

До нагальних інформаційних, ідеологічних, освітніх заходів можна віднести такі, як проведення широкомасштабних інформаційних кампаній, спрямованих на формування навколо інституту сім’ї атмосфери особистої і суспільної цінності, потреби в шлюбі, батьківстві та материнстві, популяризації сімейного способу життя; проведення комплексної роботи з популяризації народних сімейних традицій, обрядів; здійснення інформаційно-просвітницьких заходів, спрямованих на ґендерну злагоду в шлюбі і сім’ї, необхідність обопільної зміни гендерних стереотипів у шлюбно-сімейному житті, популяризацію активнішої участі чоловіків у вихованні дітей, сімейній (домашній) роботі в цілому; організація програм усвідомленого материнства й батьківства з метою набуття молоддю вмінь, знань і навичок із питань виховання дітей, запобігання насильству в сім'ї; здійснення постійного моніторингу медіа-простору, включаючи телепрограми, рекламні ролики, білборди та інші засоби масової інформації та дієвої боротьби із пропагандою культу жорстокості та насильства, розпусти, аморального та безвідповідального стилю життя, що негативно впливає на психічне та емоційне здоров’я людей, особливо дітей; проведення ефективної роботи щодо припинення таких розповсюджених ганебних явищ, як торгівля алкогольними напоями біля шкіл, дитячих садків, їх вживання у громадських місцях тощо.

У цілому влада, громадський актив мають створювати в суспільстві атмосферу соціального оптимізму, адже впевненість у майбутньому є одним із найвагоміших психологічних чинників, які позитивно діють на шлюбно-сімейну поведінку молоді.