Пірог Л.А.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

СУЧАСНІ ДЕМОГАФІЧНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

Сучасний демографічний розвиток України практично всі дослідники оцінюють як кризовий. Це зумовлено різким погіршенням демографічних процесів: зменшенням середньої тривалості життя; різким зростанням смертності, передовсім серед чоловіків працездатного віку; збереженням відносно високої смертності немовлят; еміграції, яка, з поміж іншого, призводить до “відпливу умів”. І як апогей – абсолютне скорочення населення і погіршення його якісних характеристик.

Сьогодні держава залишається перед викликом: дозволити і надалі катастрофічно падати показникам тривалості життя населення або зробити все можливе, щоб створити необхідне середовище для подолання соціальних і хронічних хвороб, змінити ставлення людей до власного здоров’я. Несприятливі тенденції у демографічних процесах призводять до активного старіння населення і зменшення його репродуктивного потенціалу.

Характерною рисою статевовікової структури населення України є постійне збільшення частки людей старшого віку, вона вже переважає частку дітей (23,9% проти 18,1%). Такий процес “старінням” населення особливо інтенсивний в останні десятиліття. Якщо у міських поселеннях частка людей у віці понад 60 років становить 18,6%, то у селах вона складає – 25,2% [5]. Україна відзначається поряд із високим старінням людей, дуже високим рівнем старіння жіночого населення. Зазначені відмінності існують у сільській і міській місцевостях щодо темпів старіння людей.

Особливості демографічних процесів, що відбуваються в Україні, призвели до того, що найбільш інтенсивно скорочується найбільш продуктивна група населення віком від 20 до 30 років. Це вже не епізодичне явище, а сталий процес, що триває всю другу половину ХХ століття. Так, при загальному збільшенні чисельності населення у 1959–1970рр. кількість осіб даного віку зменшилась на 19,8%, за 1979–1989рр. – на 10,5%. Останнім часом вона також інтенсивно зменшувалась внаслідок потужних міграційних процесів (що вагомо впливає на статевовікову структуру населення) [19].

Внаслідок старіння населення збільшується демографічне навантаження на населення працездатного віку. На кожну 1000 працездатних осіб в країні припадає 252 дітей і 399 людей старшого віку (станом на 1 січня 2009р.), тобто 651 непрацездатна особа або утриманці. Дещо нижчі ці показники у містах (592 особи), що викликано масовою міграцією людей до них із сільської місцевості. А у селах вже непрацездатних людей більше, ніж працездатних (демографічне навантаження більше у 1,3 рази, ніж у містах) [19]. Така ситуація у нашій країні приводить до такого явища, як “утриманство”, тобто коли непрацюючі люди є утриманцями працюючих. Це зумовлено тим, що всі збереження пенсіонерів пропали внаслідок невдалих спроб реформувати економіку, а мізерної пенсії не вистачає навіть для фізичного виживання. У інших країнах пенсіонери не є утриманцями працездатних людей, бо вони витрачають капітал, набутий у роки активної діяльності. Поряд з цим, не слід процес старіння людей розглядати як суто негативне явище. Необхідно ефективно використовувати досвід літніх людей, створити умови для їх повноцінного життя та діяльності.

Найбільше процеси старіння населення характерні для тих регіонів України, в яких переважає сільське населення та там, де низький природний приріст населення або великий відтік людей. Найвища частка людей пенсійного віку – у Чернігівській, Вінницькій, Полтавській, Черкаській (26,3%), Житомирській областях. Нижча від середньо-української частка людей старшого віку у тих областях, які мають порівняно вищі показники природного приросту населення, в них відповідно є вищою частка дітей. Це, передусім, стосується Закарпатської (17,5%), Рівненської (20,3%), Херсонської (20,8%), Волинської (22,0%), Чернівецької (21,7%) та інших областей [27].

Старіння населення – це процес, який характерний для всіх європейських держав, але висока частка старих людей там досягається, головним чином, високою тривалістю життя, так зване старіння “знизу”, а в Україні – за рахунок зменшення кількості дітей, так зване “старіння згори”. Він буде продовжуватись і надалі.

Відбувається також постійне скорочення економічно ефективної частини населення; частка людей у віці 15–24р. складає 15%, а 25–59р. дорівнює 46,7% [22]. Скорочення економічно активного населення призведе до ще більшого зростання рівня навантаження на населення працездатного віку. За шкалою ООН старим населення вважається тоді, коли частка людей у віці понад 65 років становить більше 7%. В Україні вона загалом досягнула 15,9%, а серед сільських жителів – 19,8% [23]. Тому населення країни оцінюють як дуже і дуже старе.

Важливими наслідками старіння населення, як відзначають західноєвропейські дослідники, є крім погіршення демографічних показників, також зниження здатності до освоєння нових професій і застосування нових технологій, негативний вплив на ефективність виробництва, оскільки з віком величина зарплати збільшується, а продуктивність праці зменшується. Збільшення частки осіб пенсійного віку призводить до збільшення обсягів споживання суспільних ресурсів на соціальне забезпечення в старості. В умовах обмеженості таких ресурсів поширюється бідність та поглиблюється соціальна нерівність за віком. Бідність населення похилого віку зумовлює посилення тиску осіб пенсійного віку на ринок праці та додаткові матеріальні обов’язки працездатного населення. Збільшення частки осіб похилого віку формує специфічні потреби у товарах і послугах, житлі, медичному та соціальному обслуговуванні. Зміни у співвідношенні поколінь впливають на відносини у сім’ї та суспільстві, зокрема загострюють антагонізм між молоддю та особами похилого віку, платниками податків і пенсіонерами.

Прогноз вікової структури, складений Відділом демографії і відтворення трудових ресурсів Інституту економіки НАН України на 2026р. показує, що частка людей пенсійного віку збільшиться до 24,7%, а дітей – зменшиться до 15%, відповідно збільшиться демографічне навантаження людьми старшого віку на працездатних людей [23]. Дослідження вчених підтверджують, що в сучасних умовах неможливо докорінно поліпшити вікову структуру населення внаслідок збільшення показників народжуваності. Тому статевовікові піраміди населення все більше звужуватимуться при основі. Найголовнішим завданням, що стоїть у галузі поліпшення якісної структури населення є створення можливостей для підвищення якості життя всіх людей, ефективного використання як працездатного населення, так і соціального, культурного і трудового потенціалу населення старшого віку. Всебічне вивчення соціально-економічних характеристик різних вікових груп людей, особливо професійної придатності, яка пов’язана із віком і досвідом, дасть можливість переглянути деякі негативні моменти, пов’язані із старінням людей.

Викликає занепокоєння також істотне відставання України від розвинутих європейських країн за показником очікуваної тривалості життя. За даними ВООЗ, у 2006р. це відставання становило 4% відповідних показників країн СНД і 10,8% – інших країн світу [25]. Надлишкова передчасна смертність (у віці до 65 років) зумовлює втрату майже 11 років загальної тривалості життя, що на три роки більше, ніж у країнах Центральної та Східної Європи, і на шість років – ніж у країнах ЄС.

Основними складовими незворотних демографічних втрат є високий рівень смертності дітей віком до 1 року та чоловіків працездатного віку (через надмірну смертність від хвороб системи кровообігу та внаслідок дії зовнішніх факторів). Впродовж останніх п’ятнадцяти років коефіцієнт міжрегіональної варіації смертності від нещасних випадків, отруєнь і травм зріс на 25%. Цей показник є одним з найвищих у Європі.
Причинами втрати здоров’я, зростання смертності та зниження очікуваної тривалості життя є низький рівень і несприятливі умови життєдіяльності значної частини населення, низька ефективність існуючої системи охорони здоров’я, поширеність шкідливих звичок та нехтування нормами здорового способу життя. Перше місце, серед причин смерті, посідають хвороби системи кровообігу, друге – новоутворення, третє – зовнішні причини смерті.

Специфічним чинником, що стримує народжуваність, є напруження і занепокоєність населення України щодо фізичних і генетичних наслідків Чорнобильської катастрофи. Адже такі наслідки можуть бути тривалими, їх відчуватимуть як нинішнє, так і майбутні покоління. Збереження негативних демографічних тенденцій в Україні потребує від уряду серйозного обґрунтування та послідовного втілення ефективної соціальної політики, яка має спрямовуватися на досягнення поставлених цілей.

Люди є багатством націй, але не тільки кількість людей має значення, а й їхні вміння, рівень освіти, можливості та здоров’я також надзвичайно важливі. Поєднання усіх зазначених аспектів можна назвати базою людських ресурсів, або, висловлюючись економічними категоріями, людським капіталом. Такий розширений погляд на населення означає, що політичні цілі не слід визначати на основі кількісних параметрів чисельності населення, а доцільно брати до уваги людські ресурси, наявні для забезпечення найкращої якості життя усіх громадян. Саме наближення соціально-економічних показників України до європейських стандартів потребує інтенсивного розвитку державної політики України в галузі формування високої якості життя та підвищення добробуту населення шляхом запровадження високих соціальних стандартів.

Активна соціально-економічна політика є однією з головних передумов стабільності у суспільстві, його спроможності ефективно функціонувати в умовах різних впливів, зберігаючи при цьому свої структуру і здатність контролювати процеси суспільних змін. Результати економічного розвитку правомірно оцінювати, виходячи зі ступеня досягнення прогресивних соціальних стандартів на основі розвитку технологічного потенціалу, а також ефективної дії ринкових механізмів та інститутів суспільної регуляції. Основним критерієм ефективності функціонування соціальної ринкової економіки є система, в якій активна соціальна політика є не обмежувачем, а каталізатором економічного зростання. Саме до такої соціальної організації просуваються розвинуті країни світу та прагне приєднатися Україна.

Використана література

1. Демографічна ситуація та збройні сили України // http://defpol.org.ua.

2. Лега Н.Ю., Аналіз тенденцій розвитку соціально-демографічного потенціалу регіонів України [Текст] // Збірник наукових праць ЧДТУ (серія: економічні науки) – Черкаси: ЧДТУ, 2008 – Вип. 21. – С.54–58.

3. Мелешко К., Сім’я в країні парадоксів [Текст] // http://glavred.info.

4. Моніторинг соціальної ситуації в Україні: аналіз та прогноз // http://cpsr.org.ua.

5. Населення України 2008 (демографічний щорічник) [Текст] / Відп. за випуск Г.М. Тимошенко. – К.: ДП “Інформаційно-аналітичне агентство”, 2009. – 449 с.

6. Пирожков С.І., Демографічний розвиток України: сучасне та майбутнє [Текст] // Вісник НАН України, 2006 – Вип. 1 – С.25–30.