Пономаренко О.В.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

ЗНАЧЕННЯ «МЕТАФІЗИКИ СВІТЛА» У ІСТОРІЇ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ

Кінець XX – початок XXI ст. в Україні ознаменований пошуком ціннісних орієнтирів, здатних укріпити Людину у її Бутті, вселити у неї надію, відкрити можливі шляхи подальшого існування серед жахіття повсякденності. У даному контексті будь-яка людина потребує Світла, бажаючи виринути з Пітьми, у яку вона відчуває себе зануреною життєвими ситуаціями, власною неміччю, безсиллям тощо. Життєдайність Світла завжди усвідомлювалася людьми.

Сучасна людина не уявляє свого життя без вогню, значущість якого є для неї не меншою, ніж для давньої людини. При цьому часова відстань з моменту його приборкання робить вогонь настільки близьким і зрозумілим, що сьогодні людина навіть не задумується, чому вогонь завжди викликав і продовжує викликати в неї благоговійні почуття. А це передусім пов’язано з його трансцендентною природою, яка затьмарилася звичністю до нього у повсякденному житті. Однак навіть у сьогоденній повсякденності ми використовуємо метафори, генетично безпосередньо пов’язані з такими атрибутами вогню, як Тепло (Жар) і Світло: жар кохання, світло любові чи добра тощо.

Значущість феномена (образу) вогню осмислювалася ще середньовічними любомудрами, які набуття Премудрості пов’язували зі Світлом, що походить від Бога і має вогняну природу. Так, В.В. Колєсов відзначає, що образ очищувального вогню пізнання сполучається з певними міфологічними уявленнями східних слов’ян. Іншими словами, образ вогню, яскраво притаманний міфологічній свідомості, знайшов своє відображення у метафізиці світла, розвинутій як у західноєвропейській, так і українській філософській думці.

Вогонь здавна серед слов’ян вважався носієм Справедливості, тобто мав право і – головне – силу захищати (наприклад, родинне щастя, невинних від обмов) та карати (наприклад, згадаймо поширений і сьогодні вислів: на злодії шапка горить). Так, у творі XI ст. – «Слові Христолюбця» – міститься свідчення про те, що наші предки «… огневи молять же ся, зовуще его Сварожичьмь…».

Смислова завантаженість феномена вогню надзвичайно глибока, чому сприяє амбівалентність його природи: давати життя, для якого необхідні світло і тепло, та приносити з собою смерть. Можливо, поєднання двох протилежних, але діалектично пов’язаних між собою можливостей – Життя і Смерті, прихованих у природі вогню, як і у природі самої Людини, викликало до феномена вогню увагу психоаналітиків. Робота відомого французького мислителя XX ст. Г. Башляра відповідно до сказаного вище має красномовну назву «Психоаналіз вогню».

Насамперед, слід відзначити, що Г. Башляр вважає тільки вогонь здатним породити полум’я і світло, які є символами трансцендентності. І саме з вогнем пов’язані хворобливі комплекси, усвідомлення суті яких додасть просвітлення у розуміння людського розвитку, просякнутого протиріччями.

Так, за Г. Башляром, комплекс Прометея (батька Вогню) – це «совокупность побуждений, в силу которых мы стремимся сравняться в знаниях с нашими отцами, а затем превзойти их, достичь уровня учителей и превзойти его», тобто це специфічний комплекс розуму. Іншими словами, за визначенням Г. Башляра, тут ми маємо справу з едіповим комплексом розумового життя, викликаним властивою людині волею до інтелектуальності, яка, поширюючись з дитячою цікавістю, наприклад, на пізнання (чи первісне безпосереднє знайомство) вогню, наштовхується на заборону. Попри заборони батьків та старших наставників дитина, задовольняючи свою гносеологічну цікавість, виявляє непокору. При цьому, наголошує французький мислитель, давньогрецький Прометей є символом непокори конструктивної, оскільки непокора заради дії є гаслом творця. Звідси Г. Башляр доходить висновку, що історія людського розвитку є низкою прометеївських дій, оскільки непокора прямо впливає на саме знання, пожвавлюючи його. У цілому, на думку французького філософа, дослідження образу Прометея за свою мету має «сприяти поетиці людяності».

Слід наголосити на тому, що образ Прометея – здобувача вогню для людей посідає певне місце у психоаналітичних дослідженнях, починаючи з праць З. Фройда. Так, наприклад, Г. Маркузе відзначав, що Прометей є героєм-архетипом принципу продуктивності; Г. Адлер наголошував на загрозі, яка розкривається у прометеївській легенді і пов’язана з тим дарунком світла, що був наданий свідомості шляхом злочину проти божих законів тощо.

Взагалі у психоаналітичних дослідженнях достатньо уваги приділяється феномену вогню. Так, К.Г. Юнг наголошував, що вогником, єдиним світлом, котрим володіє людина, є її свідомість. Відштовхуючись від зазначеного твердження, К.Г. Юнг пояснював значущість і сенс давньоєгипетського міфу про Гора, тобто про божественне світло. Виникнення цього міфу, на думку ученого, супроводжує виникнення людської культури, котра позбавила людей первісної темряви, будучи нічим іншим, як пробудженою свідомістю. Спираючись на погляди К.Г. Юнга щодо феномена вогню та його узгодженості зі свідомістю, Г. Башляр виводить наступний (надзвичайно важливий у контексті даного дослідження) логічний ланцюжок: вогонь – світло – свідомість, важливий у процесі усвідомлення людської долі, зміненої з приборканням вогню. Зазначений ланцюжок, у розумінні французького мислителя, є прозорим для усвідомлення: викрадач вогню (Прометей) разом з ним віддає людям не просте світло, а світло розуму, тобто свідомість. Порівняймо: згідно з християнською ідеологією перворідний гріх людський полягає у проблисках пізнання, можливих тільки з пробудженням свідомості.

За визначенням Г. Башляра, Прометей є межовий персонаж, тобто ні людина, ні бог, а певним чином водночас і бог, і людина. Зазначена риса – граничність – свідчить у тому числі і про граничну напругу роботи свідомості, породженої вогнем, адже Прометей є носієм нелюдського знання.

Наявність і розвиток у людей (ширше – у людстві) комплексу Прометея свідчить про людське прагнення до того оновлення, що своєю характерною рисою має трансцендентне освітлення, осяяння, котре поглиблює і розширює свідомість у напрямку до надсвідомості, реалізуючи її прихований потенціал.