Ящук О.О.
Буковинський державний
фінансово-економічний університет
М.Чернівці
Співпраця України з Міжнародним валютним фондом
Світова
економіка на сучасному етапі її розвитку характеризується процесами інтеграції,
формуванням регіональних міжнародних економічних утворень, світовою
економічною глобалізацією.
Метою
даної роботи є дослідження аспектів співпраці України з Міжнародним валютним
фондом та перспективних шляхів посилення даного співробіинмцтва.
Проблеми співпраці МВФ з Україною
знайшли відображення в працях таких учених, як М. Сайкевич, Л. Лебединець, Т.
Вахненко, А. Гальчинського, В. Литвицького,
В сучасних умовах
Україна зацікавлена в отриманні значних фінансових ресурсів з боку міжнародних
фінансово-кредитних організацій для зменшення негативного впливу
фінансового-економічної кризи на економічний та соціальний розвиток держави. Важливу
роль в сучасній світовій економіці відіграє Міжнародний валютний фонд (МВФ).
Україна стала членом
МВФ 3 червня 1992 року [1]. Кожна країна-учасниця Фонду має свою квоту – певну
гарантовану суму Спеціальних прав запозичення (СПЗ). Стосовно України, то квота
нашої країни в результаті завершення 13 перегляду квот (з 03.03.2011) складає 1
млрд. 252 млн. СПЗ, що складає 0,576% квоти МВФ.
У співробітництві
України з МВФ в межах кредитних програм можна виділити кілька етапів [2]:
Перший етап (1994-1995
роки). У цей період України було надано фінансову допомогу у вигляді системної
трансформаційної позики (STF) на суму 498,7 млн. СПЗ (763,1 млн.дол.США.) для
підтримки платіжного балансу України.
Другий етап (1995-1998
роки). Україна отримала від МВФ кредити на загальну суму 1318,2 млн. СПЗ (1935
млн.дол.США.) за трьома річними програми „Стенд-бай”. Головною метою цих
кредитів була підтримка курсу національної валюти і фінансування дефіциту
платіжного балансу України.
Третій етап (1998-2002
роки). Впровадження Програми розширеного фінансування (EFF-Extended Fund Facility), яка
передбачає надання Україні кредиту на загальну суму 2,6 млрд. дол. США. Загалом
згідно Програми EFF
Україна отримала 1193,0 млн. СПЗ (1.591,0 млн. дол. США.), які були спрямовані
на поповнення валютних резервів Національного банку України.
Четвертий етап (2004 –
2005 роки)
29
березня 2004 року Рада директорів МВФ затвердила програму «попереджувальний
стенд-бай» для України, за якою передбачалася можливість України отримати
кредит на суму приблизно 600 млн. дол. США.
Наступним
етапом було співробітництво, що зосереджено на наданні технічної допомоги,
спрямованої на усунення загроз стабільності та вирішення проблем, пов’язаних з
макроекономічною, грошовою, валютною, податковою та бюджетною політикою. У
2006-2007 роках експерт МВФ на постійній основі був залучений до діяльності
Міністерства фінансів України щодо фінансового аналізу й прогнозування, стратегії
планування бюджету й контролю над фінансовою стабільністю.
5 листопада 2008 року
на запит української сторони з метою допомоги Україні у забезпеченні фінансової
та економічної стабільності під час фінансово-економічної кризи Рада Директорів
МВФ в рамках Механізму фінансування за надзвичайних умов (EFM) затвердила
дворічну Програму Stand – By (SBA) обсягом близько 16,4 млрд. дол. США (11
млрд. СПЗ). В рамках зазначеної програми Україна отримала близько 10,6 млрд.
дол.США кредиту.
У 2008 році в умовах
несприятливої ситуації на світових фінансових ринках Україна звернулася до МВФ
за фінансовою підтримкою. Результатом стало затвердження Радою директорів МВФ 5
листопада 2008 року програм “стенд-бай”
обсягом близько 16,5 млрд. доларів США
з метою допомоги Україні у забезпеченні фінансової та економічної стабільності.
Протягом дії програми “стенд-бай” було отримано три транші загальним обсягом
10,6 млрд. дол. США, з яких 4,5 млрд. дол. США було спрямовано безпосередньо до
Державного бюджету на фінансування фіскального дефіциту, у тому числі на
погашення зовнішніх боргових зобов’язань Уряду України [2].
Перший транш кредиту
на суму 3 млрд. спеціальних прав запозичень (СПЗ) Україна отримала 7 листопада
2008 року. Всі кошти надійшли до Національного банку України і були зараховані
до золотовалютного резерву для підтримки обмінного курсу національної валюти та
ліквідності банківського сектору[5]. За даними Міністерства закордонних справ
України другий транш на загальну суму 1,875 млрд. СПЗ було отримано 12 травня
2009 року. Кошти було розподілено для фінансування фіскального дефіциту, у тому
числі на погашення зовнішніх боргових зобов’язань Уряду, для поповнення
міжнародних резервів з метою регулювання платіжного балансу, підтримки
обмінного курсу гривні та ліквідності банків. Третій транш за програмою було в
повному обсязі зараховано на рахунок Державного казначейства України для
вирішення питань підтримки бюджетного сектору [2].
28 липня 2010 року
Ради Директорів МВФ схвалила нову Програму співробітництва для України. Дана
Програма передбачає виділення Україні
коштів у розмірі 10 млрд. СПЗ (15,15 млрд. доларів США). Програма розрахована
на 29 місяців, при цьому 29.07.10 відбулося надходження першого траншу у
розмірі 1,25 млрд. СПЗ (1,89 млрд. доларів США), з яких 1 млрд. доларів США було
направлено на покриття дефіциту державного бюджету, а 890 млн. доларів США - у
валютні резерви Нацбанку [2].
22 грудня 2010 року за підсумками завершення першого
перегляду програми співробітництва України з МВФ Виконавча Рада директорів
фонду прийняла рішення про виділення Україні другого траншу кредиту Stand-by в
розмірі 1 млрд. SDR (1,5 млрд. доларів).
З 1 по 15
лютого 2011 року в Києві працювала місія фахівців Європейського департаменту
МВФ під керівництвом пана Атанасіоса Арванітіса з метою здійснення другого
перегляду Програми співробітництва Stand-by, а також для проведення
щорічних консультацій за Статтею IV Статтей Угоди з МВФ [2].
Отримання чергового
траншу МВФ в рамках Програми (1 млрд. СПЗ) можливе після успішного завершення та затвердження Радою Директорів МВФ
результатів другого перегляду.
За роки
співробітництва України з МВФ (1994 – 2011 рр.) отримано близько 12,259 млрд. СПЗ, що складає близько 18,28
млрд. дол. США кредитних ресурсів [2].
Співпраця України та МВФ має як
позитивні так і негативні наслідки. До
позитивних аспектів можна віднести
стабілізацію банківського сектору, фінансування імпорту і забезпечення
внутрішнього ринку необхідними товарами, однак є ризики появи негативних
тенденцій і результатів, а саме: перетворення на «залежну систему», зростання
державного боргу, неспроможність сформувати засади довгострокової конкурентоспроможності
національної економіки.
Вирішення Україною важливих
соціально-економічних завдань практично неможливе без її співпраці з
Міжнародним валютним фондом, оскільки кошти, що отримуються в якості кредиту
від даної фінансової установи, покликані пом’якшити економічні труднощі та
дають змогу забезпечити у перспективі макроекономічне зростання. Крім того, некредитна діяльність МВФ забезпечує
проведення ряду різноманітних досліджень у багатьох секторах економіки. Саме
тому, співробітництво з МВФ є досить важливим для нашої держави, оскільки
вирішує завдання не тільки зміцнення економічної безпеки, а й інтеграції у
світове співтовариство.
Список
використаних джерел
1.
Закон
України від 03.06.92 № 2402-ХІІ "Про вступ України до Міжнародного
валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної
фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства
по гарантіях інвестицій"/ [Електронний
ресурс]. –
Режим
доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2402-12
2.
Інформаційна
довідка щодо історії співпраці з Міжнародним валютним фондом / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=293456&cat_id=54623
3.
Меморандум
про економічну та фінансову політику / [Електронний ресурс].
– Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=294541&cat_id=54623
4.
Шатковська
А.О. Членство України в міжнародних фінансових організаціях: основні форми
співробітництва / А.О.Шатковська //
Економіка АПК. – 2006. - № 1. – С. 134-140.
5. Сайкевич
М.І., Лебединець Л.Є. вплив міжнародного кредитування на перспективи розвитку
економіки України // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – №6(96). – С.
43-48.