УДК 331.56/57 (477)

ПРОБЛЕМИ І НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ В УКРАЇНІ

Віталіна Маркітан, Пероган Крістіна

Буковинський державний фінансово-економічний унівеситет

м. Чернівці

Науковий керівник: Попадок О.В.

Досліджено основні тенденції розвитку трудових ресурсів в Україні. Представлено оцінку сучасної трудоресурсної ситуації: розглянуто кількісний і якісний склад трудових ресурсів. Здійснено їх аналіз та виявлено резерви які безпосередньо впливають як на процес виробництва, так і на подальший розвиток країни загалом. Запропоновано заходи, які мінімізують негативні наслідки процесів у цій сфері.

The main trends in human resources in Ukraine. Presented labor resource assessment of the current situation: The Quality and quantity of manpower. Their analysis is carried out and found out backlogs which directly influence both on the process of production and on subsequent development of country on the whole. The measures that minimize adverse effects processes in this area.

Постановка проблеми. Ефективне управління трудовими ресурсами є одним з основних чинників підвищення конкурентоспроможності підприємства. При цьому трудові ресурси виступають важливою її складовою разом з такими, як товар, результати його просування, становище підприємства на ринку, фінансовий стан, виробництво, організація, технологія, розглядати які необхідно у комплексі, оскільки їх взаємопов’язане використання має вирішальний вплив на конкурентоспроможність підприємств. Проблема розвитку трудових ресурсів в Україні, незважаючи на певні позитивні соціально-економічні перетворення останніх років, залишається актуальною. Наявні сьогодні вади у цій сфері негативно позначаються на макроекономічних показниках. Без підвищення кількісних та якісних характеристик трудових ресурсів Україна не зможе успішно конкурувати з іншими країнами. Саме тому на даному етапі розвитку української економіки, доцільним є звернути увагу на стан трудових ресурсів країни, зробити їх аналіз та виявити резерви які безпосередньо впливають як на процес виробництва, так і на подальший розвиток країни загалом.

Мета статті. Проаналізувати стан трудових ресурсів по різноманітних регіонах країни, визначити потребу працівників різних кваліфікацій та потенціал їх розвитку.

Аналіз основних досліджень і публікацій. Актуальність дослідження проблем трудових ресурсів засвідчують публікації провідних вітчизняних економістів. Значний внесок зробили Семикіна М. В. [6], Л.С. Куклюк, І.М. Кравець [5], М.Н. Заярна, О.М. Каралюс [4], Докучаєв О. А. [3], Бражко О. В. [2] та ін. Водночас новизна й актуальність цього дослідження полягає у наведених і проаналізованих статистичних даних Держкомстату України за 2009-2010 рр.

Виклад основного матеріалу. Сучасне становище характеризується високою нестачею кваліфікованих кадрів за окремими професіями та спеціальностями. Однією з причин є невідповідність структури професійної освіти з потребами ринку праці за кваліфікаційним рівнем та професійною структурою. Кожний четвертий український менеджер вважає, що брак кваліфікованих кадрів стримує зростання виробництва. Підприємствам важко знаходити навіть некваліфікований персонал. У 40% випадків середній розряд робітників на підприємствах відстає від робіт, що виконуються, на 0,2-0,3 розряду, простій техніки внаслідок недостатньої кваліфікації робітників становить 30%-50% часу простоїв обладнання [1].

Аналіз статистичних матеріалів за останні роки свідчить про те, що в Україні склалися три регіони з різними за масштабами резервами трудових ресурсів. До складу таких резервів входять незайняті в народному господарстві, зайняті в особистому і підсобному сільському господарстві та особи працездатного віку, що навчаються (табл. 1).

Таблиця 1

Регіони України за резервами трудових ресурсів (незайнятих) [7, 55]

Регіон І (від 17%-25%)	Регіон ІІ (25%-29%)	Регіон ІІІ (29%-41%)
Київська Сумська Полтавська Кіровоградська Чернігівська Житомирська Вінницька Черкаська Хмельницька	Миколаївська Запорізька Донецька Луганська Дніпропетровська Волинська Тернопільська Рівненська Харківська, Херсонська	Львівська Одеська Івано-Франківська, Чернівецька Закарпатська області Автономна Республіка Крим

Отже, як бачимо, що в Україні наявна гостра проблема підвищення ефективності використання трудових ресурсів.

Загальним негативним проявом усіх особливостей трудових ресурсів в

Україні є неповне їх використання і відносно невисока річна продуктивність праці. Відповідно, зміни в складі та чисельності населення зумовлюють трансформацію в кількісному і якісному складі трудових ресурсів. Кількісні показники складаються з даних про чисельність і склад трудових ресурсів відповідно статі, віку, місцю проживання. Якісні показники охоплюють освітній рівень, професійно-кваліфікаційну структуру й інші характеристики трудових ресурсів. Якісний склад трудового потенціалу країни відображає його інтенсивну складову – освітній рівень, професійно-кваліфікаційну структуру, інші характеристики трудових ресурсів [6, 173].

Демографічні показники є визначальним фактором кількісного складу трудових ресурсів. Їх первинною основою є чисельність населення (табл. 2). Зміни чисельності жорстко пов’язані з демографічною ситуацією в країні: динамікою різних статевовікових змін, рівнями народжуваності й смертності.

Таблиця 2

Рівень економічної активності населення за статтю, місцем проживання

та віковими групами [9]

_{(% до загальної кількості населення відповідної вікової групи)}

	Усього	У тому числі за віковими групами, років						Прцездатного віку
1	2	3	4	5	6	7	8	9
		15-24	25-29	30-39	40-49	50-59	60-70
2009 рік
Продовження таблиці 2
1	2	3	4	5	6	7	8	9
Усе населення	63,3	41,9	80,6	84,8	83,7	63,2	23,8	71,6
Жінки	58,1	36,5	72,3	79,9	83,2	56,5	21,8	68,4
чоловіки	69,2	47,1	88,6	89,9	84,4	71,5	27,0	74,7
міські поселення	61,8	39,1	81,8	85,2	83,6	60,4	15,6	71,0
сільська місцевість	67,1	48,5	77,2	83,9	84,1	69,9	40,1	73,1
2010 рік
Усе населення	63,7	40,5	79,9	84,7	84,6	64,7	24,1	72,0
Жінки	58,4	35,2	70,9	80,1	83,7	58,0	22,1	68,6
чоловіки	69,6	45,6	88,6	89,4	85,6	73,1	27,1	75,1
міські поселення	62,1	36,9	80,7	85,5	84,5	62,4	15,8	71,4
сільська місцевість	67,5	48,4	77,5	82,7	84,9	70,5	41,3	73,3

За даними вибіркових обстежень населення з питань економічної активності середньомісячна кількість економічно активного населення віком 15–70 років у 2010р., порівняно з 2009р., зменшилась на 0,4% переважно за рахунок осіб працездатного віку та становила 22,1 млн. осіб, з яких 20,3 млн. осіб або 91,9% були зайняті економічною діяльністю, а решта 1,8 млн. осіб – відповідно до методології Міжнародної організації праці (МОП) класифікувалися як безробітні. Рівень економічної активності населення віком 15–70 років збільшився з 63,3% у 2009р. до 63,7% у 2010р., а для населення працездатного віку – з 71,6% до 72,0% відповідно [11].

Найвищий рівень економічної активності був характерним для осіб віком 30–49 років, найнижчий – для молоді віком 15–24 років та осіб віком 60–70 років.

Збільшення рівнів зайнятості населення спостерігалось у всіх регіонах країни. Найбільше зростання зазначеного показника зафіксовано у Тернопільській (на 1,3 в.п.), Житомирській та Рівненській областях (на 1,2 в.п. у кожній). Найвище значення цього показника в 2010р. було у м.Києві (63,6%) та м.Севастополі (62,0%), а найнижчий – у Івано-Франківській (52,3%) області [9].

Серед зайнятого населення віком 15-70 років кожен п’ятий був працівником сільського господарства або промисловості, шостий – торгівлі.

Збільшення кількості зайнятих у 2010р. порівняно з 2009р. відбулося у сільському господарстві, мисливстві, лісовому господарстві; торгівлі; ремонті автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку; державному управлінні. Водночас зменшення обсягів зайнятості було зафіксоване в промисловості; освіті; діяльності готелів та ресторанів; діяльності транспорту та зв’язку; охороні здоров’я та наданні соціальної допомоги; діяльності домашніх господарств та інших видах економічної діяльності [11].

У структурі зайнятих спостерігалось зменшення питомої ваги найманих працівників, водночас збільшилась частка працюючих у секторі самостійної зайнятості.

Кількість зайнятих у неформальному секторі економіки у 2010р. порівняно з попереднім роком збільшилась на 179,3 тис. осіб і складала 4,6 млн. осіб, або 22,9% загальної кількості зайнятого населення віком 15–70 років [8].

У неформальному секторі економіки в основному працюють особи працездатного віку, де їх частка у 2010р. складала 80,6% загальної кількості зайнятого населення. Найвищий рівень участі населення у неформальному секторі економіки спостерігався серед осіб віком 15–24 років та у віці 60–70 років [11].

Кількість безробітних (за методологією МОП) у віці 15–70 років у 2010р., порівняно з 2009р., зменшилася на 173,2 тис. осіб, або на 8,8% та становила 1,8 млн. осіб. Серед безробітних майже три чверті складали мешканці міських поселень (1,3 млн. осіб), решту – сільські жителі (493,5 тис. осіб) [10].

Зменшення кількості безробітного населення віком 15–70 років відбулося в основному за рахунок осіб працездатного віку (на 172,4 тис. осіб, або на 8,8%) [9].

Рівень безробіття населення віком 15–70 років (за методологією МОП) в цілому по Україні знизився на 0,7 в.п. та становив 8,1% економічно активного населення зазначеного віку та був нижчим, ніж відповідний показник по країнах Євросоюзу (9,6%) [11].

Серед населення працездатного віку рівень безробіття (за методологією МОП) зменшився і становив 8,8%. Більш суттєве зменшення цього показника спостерігалося серед чоловіків, на відміну від жінок, та серед жителів міських поселень, порівняно з мешканцями сільської місцевості [11].

Найвищий рівень безробіття (за методологією МОП) спостерігався серед молоді віком 15–24 роки, а найнижчий – серед осіб віком 50–59 років.

Кількість економічно неактивного населення віком 15-70 років у 2010р. складала 12,6 млн. або більше третини всього населення цього віку. Із зазначеної кількості кожен другий був пенсіонером, кожен четвертий – учнем або студентом, кожен шостий – виконував домашні (сімейні) обов’язки [11].

До вищезазначеної категорії осіб також включаються незайняті особи, які припинили активні пошуки роботи, тому що втратили надію її знайти (зневірені). Порівняно з показником за 2009р. ця категорія осіб працездатного віку зменшилась на 6,6% та становила 175,0 тис. осіб. Також зменшилася кількість економічно неактивних осіб працездатного віку, які не знали де і як шукати роботу, яким чином організувати власну справу, переконаних у відсутності підходящої роботи. Кількість таких громадян у 2010р. складала 108,2 тис. осіб, або 1,4% економічно неактивного населення працездатного віку (у 2009р. відповідно – 146,4 тис. осіб, або 1,8%). Остання категорія громадян, як і ті особи, які зневірились у пошуках роботи, за умови сприятливої кон’юнктури могли б запропонувати свою робочу силу на ринку праці, а отже, є потенціалом поповнення лав безробітних. З урахуванням таких громадян рівень безробіття населення працездатного віку (за методологією МОП) становив би 10,1%, проти 8,8% (у 2009р. – 11,1% та 9,6% відповідно) [11].

Кількість вільних робочих місць та вакантних посад на підприємствах, в установах, організаціях на кінець 2010р. становила 63,9 тис., що на 3,0% менше, ніж на кінець 2009р. Зниження цього показника відбулося у фінансовій діяльності, державному управлінні, в організаціях, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренди, інжинірингу та надання послуг підприємствам. Найбільше зростання потреби в працівниках на заміщення вільних робочих місць спостерігалося на підприємствах добувної промисловості (в 1,8 раза), готелів та ресторанів (на 34,2%) [11].

У загальній кількості вільних робочих місць (вакантних посад), заявлених підприємствами, установами, організаціями на кінець 2010р., кожне п’яте було на підприємствах переробної промисловості, восьме – на підприємствах торгівлі та ремонту автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку або в державному управлінні, кожне десяте – в установах охорони здоров’я та надання соціальної допомоги.

За регіонами найбільше зростання потреби в працівниках упродовж 2010р. відбулося у Львівській (в 1,9 раза), Чернівецькій (в 1,6 раза) та Київській (в 1,5 раза) областях.

Наявність структурної диспропорції між попитом на робочу силу та її пропозицією за професіями є фактором, що обмежує можливості працевлаштування безробітних та задоволення потреб роботодавців у працівниках [3]. Загалом по країні навантаження незайнятого населення на 10 вільних робочих місць (вакантних посад) зросло з 82 осіб на кінець 2009р. до 88 осіб на кінець 2010р. [11].

Додатковим демографічним чинником, що обмежує розвиток трудових ресурсів, є міграція населення. Лише протягом 2001-2010 рр., за даними Держкомстату України, з нашої країни виїхало 6,27 млн. осіб. Особливо непокоїть, що майже 30 % мігрантів – це висококваліфіковані фахівці, які користуються найбільшим попитом у розвинених країнах. Поступово вікова деформація населення, підвищення рівня смертності та повільне зростання народжуваності, негативні міграційні процеси зумовлюють скорочення обсягів пропозиції робочої сили [6, 174].

Трудові ресурси України завжди відзначалися досить високим кваліфікаційним рівнем, питома вага фахівця з вищою та середньою спеціальною освітою близько 29 %, але останнім часом професійність робочої сили почала втрачатися, і цей процес з часом може набувати незворотного характеру, що значною мірою посилюватиме вже існуючу невідповідність підготовлених кадрів потребам ринку праці. Наслідки скорочення обсягів та якості професійно-технічної підготовки вже відчуваються в українській промисловості, яка має значний попит на висококваліфікованих робітників і котрий навчальні установи не можуть задовольнити.

Сучасна ситуація у сферах регулювання та управління трудовими ресурсами в країні є результатом існування проблем та суперечностей, які тривалий час не вирішувались та продовжують загострюватися. Зокрема, встановлено, що існує висока залежність економічної сфери від політичної кон’юнктури, короткострокова орієнтованість економічної діяльності, мають місце негативні демографічні тенденції, територіальні диспропорції попиту та пропозиції на ринку праці, структурні диспропорції попиту та пропозиції на ринку праці, незбалансованість існуючих трудових ресурсів та робочих місць, невідповідність сфери професійної освіти потребам ринку праці, низький рівень заробітної плати в бюджетному секторі.

Висновки. Аналізуючи чинники впливу на стан ситуації з трудовими ресурсами в Україні, зазначимо, що деформація структури трудових ресурсів поглиблювалася внаслідок тривалого спаду в економіці та посилення кризових явищ у соціально-економічній сфері. На нашу думку, для врегулювання непростої ситуації, що склалася в Україні з трудовими ресурсами, передусім необхідно вжити таких заходів:

1) у демографічній сфері провести експертизу існуючих проектів, програм соціально-демографічного розвитку держави, що орієнтовані на забезпечення повного відтворення населення, поліпшення стану здоров’я та збільшення тривалості життя. Розширити види та збільшити кредитування на демографічні цілі, зокрема надання пільгових кредитів молодим сім’ям з дітьми. Розширити діапазон працездатного віку шляхом створення умов для добровільного збільшення пенсійного віку;

2) у професійно-кваліфікаційній та освітній сферах розробити механізм прогнозування професійних потреб економіки з метою формування висококваліфікованих трудових ресурсів. Запровадити жорсткий зворотній зв’язок між існуючими реальними потребами ринку праці та програмами навчальних закладів, що готують спеціалістів. Забезпечити гарантії працевлаштування за фахом випускникам після здобуття ними освіти у спосіб укладання договорів між випускниками та підприємствами;

3) у сфері поліпшення природної бази: забезпечення сприятливих умов для всебічного розвитку сім’ї та її членів, найповнішої реалізації сім’єю своїх функцій, заохочення сімей, особливо молодих, мати дітей; поліпшення стану здоров’я населення і зниження його смертності, особливо в працездатному віці; створення умов для забезпечення загальнодоступної, своєчасної та якісної медичної допомоги для всіх верств населення, запровадження системи загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування; поліпшення умов праці; розвитку ринку житла, створення системи соціального захисту найбільш уразливих верств населення шляхом їх соціальної реабілітації, психологічної, медичної підтримки, розширення мережі притулків.
Ситуація у сфері регулювання ринку праці та управління трудовими ресурсами характеризується такими суперечностями: залежністю економічної сфери від політичної кон’юнктури, де економічна політика відзначається непослідовністю, відсутністю стратегічної програми розвитку, а населення, відповідно, перестає підтримувати таку державну політику; недостатністю інвестування виробничої сфери, що призводить до старіння виробництва; невирішеністю демографічної ситуації та територіальної диспропорційності; вивільненням робітників із сфери матеріального виробництва; низькою заробітною платою, особливо в бюджетному секторі; низькою якістю професіоналізму робочої сили і тому – зменшенням продуктивності праці. 
Подолання суперечностей є основним завданням сьогодення, де пріоритетом повинно бути: удосконалення трудового законодавства та законодавства про зайнятість населення відповідно до міжнародних норм; удосконалення системи моніторингу та прогнозування на ринку праці; збалансування професійної освіти та попиту на робочу силу; стимулювання економічної активності українського населення та підвищення якості професіоналізму; розмежування повноважень державних, регіональних та місцевих органів влади у галузі регулювання ринку праці. Отже, при врахуванні вищеперерахованих пріоритетів, є надія на оптимізацію ситуації на ринку праці, на забезпечення зростання виробництва та добробуту українського населення.

Список використаної літератури:

1. Богацька Н.М. Обґрунтування потреби підприємства в трудових ресурсах / Богацька Н.М., Гора І.С. // www.rusnauka.com.

2. Бражко О. В. Розвиток державної політики щодо регулювання ринку праці та управління трудовими ресурсами/ Бражко О. В. // Економіка та держава. – 2010 – № 2 – с. 103 – 106

3. Вальчук В.Д Ринок праці України: Сучасний стан та шляхи реформування / Вальчук В.Д, Білава М.Д., Галіцька Т.М., асистент Галушко Н.К. // http://intkonf.org

4. Гринкевич С.С. Особливості формування трудового потенціалу в умовах інформаційного суспільства / С.С. Гринкевич // Сталий розвиток економіки. – № 1. – 2011 – С.158-162

5. Докучаєв О. А. Шляхи підвищення ефективності використання потенціалу управлінського персоналу підприємства / Докучаєв О. А. // Економіка та держава – 2009 – № 2 – с. 43 – 45.

6. Заярна М.Н. Проблеми і перспективи розвитку трудових ресурсів в Україні / М.Н. Заярна, О.М. Каралюс // Науковий вісник НЛТУ України. – 2011. – № 21.3. – С. 172-175.

7. Куклюк Л.С. Регулювання зайнятості працездатного населення та забезпечення потреб регіонального господарства у робочій силі / Л.С. Куклюк, І.М. Кравець // Економічні науки. – 2010. – № 5. – С. 54-57

8. Семикіна М. В. Стратегічне планування розвитку кадрового потенціалу України / Семикіна М. В // Держава та регіони – 2010 - № 1 – с. 180 – 184.

9. http://ukrstat.gov.ua/ – Державний комітет статистики України

10. www.fpsu.org.ua – Глобальні тенденції зайнятості у світі та ринок праці України

11. http://ukrstat.gov.ua – Доповідь: Ринок праці у 2010 році 19.04.2011р. №09/2-24/115

12. http://www.dcz.gov.ua – Офіційний сайт Державної служби зайнятості України