Щебликіна І.О.

кандидат економічних наук, доцент Таврійського національного університету ім. В Вернадського

Полійчук В. Ю.

студент 4 курсу економічного факультету Мелітопольського  державного педагогічного університету

імені Богдана Хмельницького

 

ЕФЕКТИВНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИРОБНИЦТВА МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНИМИ РЕСУРСАМИ   ЯК ЗАПОРУКА УСПІШНОЇ  ДІЯЛЬНОСТІ СУЧАСНИХ ПІДПРИЄМСТВ

 

В умовах ринку важливе значення має закупівля найбільш економічних видів сировини і матеріалів, ресурсо-зберігаючої техніки, забезпечення збереження матеріальних цінностей, залучення до обороту промислових відходів і вторинної сировини.

При виборі постачальників слід враховувати ряд чинників: територіальну віддаленість і оперативність постачань, відповідність виробничій потужності постачальників потребам підприємства в матеріальних ресурсах, їх якість, ціну, умови розрахунків, можливість надання кредиту і ін. Перевага віддається тому партнерові, який забезпечує кращі умови з мінімальними витратами.

Своєчасне і безперебійне матеріально-технічне забезпечення виробництва залежить від точного визначення потреби в матеріальних ресурсах за напрямами їх використання:

а) основне виробництво;

б) капітальне будівництво;

в) науково-дослідні роботи;

г) ремонтно-експлуатаційні потреби;

д) виготовлення технологічного оснащення і інструменту;

є) приріст незавершеного виробництва;

е) створення виробничих запасів.

Матеріальні ресурси поступають на підприємство з інтервалами, а використовуються щодня, тому необхідно створювати їх запаси. За призначенням запаси діляться на:

1.                 Поточні запаси, які забезпечують роботу підприємства в період між двома черговими постачаннями;

2.                 Підготовчі запаси – створюються в тих випадках, коли перед використанням матеріальних ресурсів потрібна їх спеціальна підготовка (сушка, розкрій, правка і так далі);

3.                 Страхові запаси – необхідні на випадок несподіваної затримки чергової партії матеріалів.

Регулювання запасів здійснюється за системами «максимум-мінімум», «стандартних партій», «стандартних матеріалів» і ін.

Найбільш поширена система «максимум-мінімум», при якій за кожним матеріалом встановлюються максимальні і мінімальні норми запасів

Для безперебійного функціонування виробництва необхідне добре налагоджене матеріально-технічне забезпечення, яке на підприємствах здійснюється через органи матеріально-технічного постачання.

Цілі матеріально-технічного забезпечення виробництва – це своєчасне забезпечення підрозділів підприємства необхідними видами ресурсів необхідної кількості і якості.

Для досягнення цих цілей працівники органів постачання повинні вивчати і враховувати попит і пропозицію на всі  матеріальні ресурси, що споживаються підприємством, рівень і зміну цін на них і на послуги посередницьких організацій, вибирати найбільш економічну форму руху товару, оптимізувати запаси, знижувати транспортно-заготівельні і складські витрати.

Планування матеріально-технічного забезпечення виробництва включає комплекс робіт з аналізу питомих витрат матеріальних ресурсів за звітний період, використанню технологічного устаткування і оснащення, прогнозуванню і нормуванню окремих видів ресурсів на плановий період, розробці матеріальних балансів за видами ресурсів, джерелах надходження і напрямах використання. Перераховані роботи з планування  вельми трудомісткі. Вони виконуються економістами і плановиками за участю інших фахівців.

В умовах ринку у підприємств виникає право вибору постачальника, а значить, і право закупівлі ефективніших матеріальних ресурсів. Це примушує постачальницький персонал підприємства уважно вивчати якісні характеристики продукції, що виготовляється різними постачальниками.

Критеріями вибору постачальника можуть бути надійність постачання, можливість вибору способу доставки, час на здійснення замовлення, можливість надання кредиту, рівень сервісу. Співвідношення значущості окремих критеріїв з певним часом може мінятися.

Важливе значення в діяльності підприємства має контроль над використанням матеріальних ресурсів. Він дозволяє вирішити наступні завдання:

)            оцінка забезпеченості матеріальними ресурсами;

)            визначення потреби в них;

)            оцінка ефективності використання матеріальних ресурсів;

)            визначення резервів зростання ефективності використання матеріалів і вимірювання економічності або додаткового випуску продукції за рахунок економії матеріальних ресурсів.

Література:

1. Новицкий Н.И. Организация производства на предприятиях: Учеб.-метод. пособие.- М.: Финансы и статистика, 2002.-392с.

2. Крикавський Є.В. Логістика. Основи теорії: Підручник - Львів:, Інтелект-Захід, 2004 ,-416 с.

3. Чейз Ричард, Еквилайнен Николас. Производственный и операционный менеджмент. 8-е издание.: Издательский дом "Вильямс", 2001.-704 с.

Щебликіна З. В.

ст. викладач

Килик А. О.

студентка

Мелітопольський  державний педагогічний університет

імені Богдана Хмельницького

 

УПРАВЛІННЯ  ПРОЦЕСОМ КРЕДИТУВАННЯ В УМОВАХ КРИЗОВОГО СТАНУ ЕКОНОМІКИ

 

Ефективне кредитування на сьогоднішній день - це одне з найважливіших і найактуальніших завдань банківської системи України. Як свідчить національний і світовий досвід, саме кредитування приносить фінансово-кредитним установам значну частину прибутків та водночас воно пов'язане з кредитним ризиком та ризиком втрати ліквідності та платоспроможності банку, а в підсумку - з ризиком банкрутства. Від того, наскільки правильно будуть обрані методи і дотримані умови кредитування, в значній мірі, залежить результат кредитної операції.

Однією з найважливіших  категорій ринкової економіки, що відображає реальні  зв'язки  і відносини  економічного  життя  суспільства є кредит. Кредит завжди був і залишається важливим важелем у стимулюванні розвитку виробництва і являє собою економічні відносини з приводу зворотного руху позиченої вартості. Кредит забезпечує трансформацію грошового капіталу в позичковий і виражає стосунки між кредитором і позичальником. За його допомогою вільні кошти підприємств, приватного сектора і держави акумулюються, перетворюючись у позичковий капітал, котрий передається за плату в тимчасове користування. Кредит в ринковій економіці необхідний, передусім, як еластичний механізм переливання капіталу з одних галузей в інші та згладжування норми прибутку. Він дає змогу подолати обмеженість індивідуального капіталу. У той же час кредит є необхідним інструментом для підтримки неперервності кругообігу фондів діючих підприємств, обслуговування процесу реалізації товарів, що є особливо важливим в умовах становлення в Україні ринкових відносин. У ринковій економіці основною формою кредиту є банківський кредит.

Банківський кредит - необхідний інструмент стимулювання народного господарства, без якого не можуть успішно працювати товаровиробники. В сучасних умовах необхідно навчитися як на макрорівні, так і на мікрорівні, правильно й ефективно використовувати банківський кредит в інтересах розвитку національної економіки України. Відомо, що кредитні операції належать до базових операцій, якими банки, власне і відрізняються від небанківських кредитних установ і які створюють первинну сферу банківської діяльності.

Кредитний ризик – ймовірність несплати позичальником основного боргу та відсотків, які належить сплатити за користування кредитом у терміни, визначені у кредитному договорі.

До основних найбільш поширених методів мінімізації кредитного ризику віднесемо:

     - диверсифікацію капіталу;

     - оцінку юридичної і фінансової кредитоспроможності позичальника;

     - регулювання обсягів кредитних вкладів;

     - використання ефективних форм забезпечення повноти і своєчасності повернення позички;

  - створення комерційними банками резервів для відшкодування втрат від кредитної діяльності тощо.

Кредитоспроможність – це здатність позичальника в повному обсязі та у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями.

Кредитоспроможність являє собою оцінку банком позичальника з погляду можливості   і   доцільності   надання   йому   позики   і   визначає   ймовірність своєчасного повернення позичок і виплати відсотків по ним у майбутньому.

Аналіз   кредитоспроможності   має   своєю   метою   дати   якісну   оцінку  позичальника, що визначається банком до вирішення питання про можливість і умови кредитування, передбачити здатність і готовність клієнта повернути взяті їм у борг засоби у відповідності з умовами кредитного договору, а також оцінити обґрунтованість і доцільність кредитних вкладень і подальших відношень в сфері кредитування між банком і позичальником.

Головна мета процесу управління кредитним портфелем банку полягає в забезпеченні максимальної дохідності за певного рівня ризику. Рівень дохідності кредитного портфеля залежить від структури й обсягу портфеля, а також від рівня відсоткових ставок за кредитами. На формування структури кредитного портфеля банку істотно впливає специфіка сектора ринку, який обслуговується цим банком.

 

Література:

1.   Гриджук Д.  М.  Забезпечення кредитних зобов'язань у діяльності  банків.  -К.: "Істина", 2001.-256с.

2.    Гроші та кредит / За ред. Б.С.Івасіва. Тернопіль: Карт-бланки, - 2000. - 268с;

3.   Вітлінський  В.О., Наконечний Я.С.,  Методи   формування   резервів   на покриття кредитних ризиків: Банківська справа. // Фінанси України. - 2005, №12. – 241 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Донченко Л. М.

кандидат географічних наук, доцент

Ібадлаєва С. О.

студентка

Мелітопольський  державний педагогічний університет

імені Богдана Хмельницького

 

РИНКОВА СТРАТЕГІЯ СУЧАСНИХ ПІДПРИЄМСТВ У СФЕРІ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

Повноцінне функціонування економіки жодної країни не може відбуватися без розвиненої системи зовнішньоекономічної діяль­ності. Включення національної економіки в систему міжнародних відносин є необхідною складовою для стрімкого економічно-соціального розвитку та зростання країни.

Зовнішньоекономічна діяльність – головна та невід’ємна частина господарчої діяльності. Ці зв’язки існують у вигляді міжнародного обміну товарами (роботами та послугами), експорту та імпорту грошей та майна.

Проте, отримання максимального прибутку підприємства залежить не тільки від фінансових операцій   національного ринку, але й від вдосконалення експортно-імпортних операцій на зовнішньому ринку.

Зовнішньоекономічна діяльність сприяє збільшенню валового внутрішнього продукту держави завдяки включенню національної економіки до світової господарської системи, що здійснює позитивний вплив на рівень соціального життя населення.  

Зовнішньоекономічна діяльність на сьогоднішній день є саме тим перспективним варіантом господарювання, що має можливість гармонійно поєднувати інтереси держави в досягненні політичної і економічної незалежності з інтересами підприємств у максимізації прибутку й відповідному її перерозподілу.

Вихід на зовнішній ринок самостійних суб’єктів господарювання сприяє приєднанню економіки України до системи міжнародних відносин, що й є найважливішим джерелом поповнення державного бюджету

Зовнішньоекономічна діяльність – це сукупність відносин су­б'єктів господарської діяльності держави та іноземних суб'єктів господарювання, що засновані на взаємній економічній вигоді, ек­вівалентному обміні і дотриманні положень міжнародного права. До даного виду діяльності можуть бути віднесені: міжнародна торгівля, рух капіталів, міграція робочої сили, передавання технологій тощо.

Безумовно, що на вибір стратегії експорту підприємства істотний, а іноді і вирішальний вплив робить зовнішньоекономічна політика держави загалом, і Україна не є виключенням.

Ринкова стратегія підприємства має на увазі зіставлення усіх альтернативних варіантів у сфері зовнішньоекономічної діяльності і обгрунтування ухвалення оптимального рішення. Процес вироблення ринкової стратегії підприємства можна представити у вигляді наступних етапів: 1. Аналіз усіх сторін зовнішньоекономічної діяльності. При цьому необхідно:

а) аналізувати положення підприємства на ринку з тими товарами і послугами, які підприємство випускає в даний момент;

 б) аналізувати діяльність підприємства з позицій споживача товарів і послуг;

в) аналізізувати діяльність підприємства з позицій ринку.
2. Аналіз ринку майбутнього (аналіз попиту і пропозиції). Підприємству важливо визначити, яким буде ринок в найближчому майбутньому, в якому напрямі цей ринок розвивається і що чекають споживачі від підприємства в майбутньому. При цьому необхідно:

 а) зіставити положення підприємства з місткістю майбутнього ринку;

 б) проаналізувати коливання кон'юнктури ринку.
3. Аналіз можливостей підприємства:

а) аналіз передбачуваного збільшення об'єму зовнішньоекономічної діяльності;

б) аналіз переходу підприємства на інші ринки;

в) аналіз діяльності в новому середовищі і припинення діяльності в старій сфері.
4. Аналіз бюджетно-податкової політики :

а) бюджетно-налогова політика усередині країни і її вплив на підприємство;

б) бюджетно-налогова політика за кордоном і її вплив на підприємство.

5. Вплив тенденцій у світовій економіці:

а) аналіз світового ринку позикового капіталу;

б) аналіз зовнішньоторговельної політики різних країн.
6. Розробка довгострокової стратегії зовнішньоекономічною діяльності фірми :

 а) формулювання глобальної довгострокової мети зовнішньоекономічної діяльності;

б) формулювання варіантів досягнення цілей зовнішньоекономічної діяльності;

в) порівняння варіантів досягнення цілей зовнішньоекономічної діяльності

 

Література:

1.     Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Підручник / За ред. І.В. Багрової, - К.: Центр навч. л-ри, 2004. – 580с.

2.     Філатова Г.О. Оптимізація структури експорту як елемент організаційно-економічного механізму визначення ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємства. – К.: Знання України, 2004. – 24 с.

3.     Чала Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Підручник / За ред. І.В. Багрової, - К.: Центр навч. л-ри, 2004. – 580с.