Ульяницька О. В.

кандидат економічних наук, доцент

Донбаський Державний Технічний Університет

 

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ РЕГІОНУ У ВИРІШЕННІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ЗАВДАННЬ

 

Постановка проблеми. Питання розвитку і взаємодії регіонів, взаємовідносин регіональних і центральних органів влади є надзвичайно актуальними для України. Тенденції економічного зростання, що сформувалися в державі впродовж кількох останніх років, реалізуються через активізацію економічного життя регіонів [1]. Треба відмітити, що соціально-економічні відносини на території певного регіону характеризуються надзвичайною складністю, формуються з врахуванням ряду особливостей географічного розташування, природних багатств, економічного потенціалу, розвитку продуктивних сил тощо.

Вивчення й аналіз соціально-економічних проблем Донбасу є важливим елементом формування стратегії розвитку національного господарства, оскільки тут зосереджений основний промисловий і трудовий потенціал держави. Підвищення ефективності в управлінні соціальними й господарськими  процесами Донбаського регіону, досягнення оптимального балансу інтересів у всіх сферах життєдіяльності суспільства дозволять подолати основні перешкоди на шляху динамічного розвитку української економіки [2].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Розгляду й оцінці проблем соціально-економічного розвитку Донецької й Луганської областей присвячені роботи таких вітчизняних науковців, як В.П. Савчук, Ю.В. Макогон, В.І. Ляшенко, Л.М. Матросова і багатьох інших. У їх роботах подано детальний опис економічних і соціальних проблем та різні погляди на можливі шляхи їх вирішення. Проте, недостатньо всесвітленими залишаються питання, які пов’язані з вивченням основних напрямів розвитку Донбаського регіону у вирішенні соціально-економічних завдань.

Мета статті. Висвітлити та дослідити основні напрями розвитку Донбаського регіону, які відображають важливу роль у визначені соціально-економічної ефективності.

Виклад основного матеріалу. У масштабах національної економіки значення Донбаського регіону складно переоцінити: він займає близько 9% території країни, його 8-мільйонне населення складає більше 15% від загальної кількості, концентрує 1/4 основних промислово-виробничих потужностей, забезпечує понад 80% обсягів вуглевидобування, виробництва чавуну, сталі й

прокату чорних металів, 55% загальнодержавних вантажних і пасажирських залізничних перевезень, 30% обсягів експорту. Крім того, Донбас відіграє важливу роль у формуванні політичної й соціально-економічної ситуації в Україні.

Промисловість регіону характеризується структурою, у якій найбільшу питому вагу мають капіталомісткі сектори — чорна металургія (55%) і паливно - енергетичний комплекс (29%). Тому увага інвесторів і держави, у першу чергу, має бути зосереджена на підвищенні ефективності їх роботи [2].

Зазначимо, що в сьогоднішній Україні металургія - це базова галузь народного господарства і фундамент національної економіки. Вона забезпечує понад 25% промислового виробництва держави, дає біля 40% валютних надходжень і більше 10% - в державний бюджет. Частка продукції, вироблена вітчизняними металургійними підприємствами, складає 30% в загальному виробництві країни і 42% сумарних обсягів експорту. Україна посідає сьоме місце (3,4% світового обсягу) в ряду найпотужніших виробників металу і третє по об'єму експорту металопродукції. Але вітчизняним металургам, з недосконалою (в більшості випадків) технологією і зношеним устаткуванням, а як наслідок, з більш високою собівартістю,  досить проблематично конкурувати на міжнародних ринках металу з провідними металургійними виробниками Європи та США[3].

Треба відмітити, що сьогодні середня собівартість тони металу на таких підприємствах, як Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча, Алчевській металургійний комбінат, дорівнює ціні на світових ринках або перевищує її на 10-30% залежно від якісних показників продукції. Відомо, що внаслідок низького технологічного рівня металургійної галузі, на виробництво 1 тони сталі в Україні використовується 52,8 людино-годин, тоді як в Росії - 38,1, а в Німеччині - 16,8. Дана економічна проблема спричиняє масу складнощів в соціальній сфері, адже якщо зупинять діяльність металургійні комбінати,  то одразу втратять роботу цілі населені пункти, такі, як Алчевськ, Докучаєвськ, Пантелеймонівка і, крім того, ціла низка шахтарських міст. Також припинять діяльність ті, хто надає металургам сировину,вугілля, а також машинобудівники, які поставляють устаткування для комбінатів[2].

Тому в останні роки металурги України розпочали інвестиційні проекти з модернізації основних виробництв металургійного циклу. Як позитивний приклад можна розглянути програми модернізації ВАТ «Алчевський металургійний комбінат» (АМК), початок якої припадає на 2004 рік. Саме в цей час були підписані перші інвестиційні проекти в майбутнє оновлення комбінату. Кінцева мета цих програм полягає не тільки у підвищенні якості та обсягу конкурентоспроможної металопродукції на світовому ринку, але й підняття рівня соціальних стандартів життя трудящих комбінату, жителів м. Алчевська, зниження екологічного навантаження на довкілля регіону. Саме тому корпорацією «Індустріальний союз Донбасу»  інвестуються значні кошти в сучасні наукоємні енергозберігаючі та екологічно ощадливі технології металургійного виробництва.

 В 2005 році стала до ладу перша (із двох намічених) дворівчакова машина безперервного лиття слябових заготовок (МБЛЗ), на що витрачено 252 млн. доларів США. Лише 30% цієї суми - кошти зароблені підприємством, решта - це інвестиції фінансових структур і промислових корпорацій, в тому числі закордонних. Вартість комплексу конвертерного цеху із двох конверторів садкою по 300 т кожний становитиме 550 млн. дол. США. Введення в експлуатацію одного з них відбулося у жовтні 2007 р., другого – в 2008 році. По МБЛЗ в кінцевому варіанті змонтовано 6,6 тис. т металоконструкцій і 10,6 тис.

т технологічного устаткування, по конвертерному цеху - 17 і 15 тис. т. відповідно.

Етапи докорінної реконструкції товстолистового стану 2800 по праву називають рекордними за термінами (42 доби) перебудови подібних об'єктів. В процесі оновлення було демонтовано 4590 т старого і змонтовано 6500 т нового сучасного обладнання. Вартість комплексу - 150 млн. дол. США. Спеціалісти оцінюють новий стан, тепер вже стан 3000, як один із кращих в Європі. У   взаємозв'язку  з комплексом конвертор - МБЛЗ реконструйований прокатний стан забезпечить річне виробництво 1,2 млн. т високоякісного товстолистового прокату з обумовленими характеристиками для потреб машинобудування, суднобудівної та трубної промисловостей. В Європі, Північній Америці, Росії високоякісний товстолистовий прокат користується підвищеним попитом у трубників та суднобудівників.

Повна реконструкція, а точніше побудова нового комбінату, приблизно обійшлася  корпорації (за попередніми розрахунками) у 1,98 млрд. дол. США. Керівництво корпорації  ІСД вважає ці вагомі кошти своєрідними інвестиціями в майбутнє стабільне благополуччя колективу комбінату, м. Алчевська, регіону Луганщини, самої корпорації і, звісно, всієї держави. Для  порівняння  обсягу | вкладання  інвестицій в металургійну галузь приведемо наступні дані. Середньоєвропейський показник становить 20 дол. США на 1 т сталі, в Україні 10, а по Алчевському металургійному комбінату - 162,9.

Ще одним прикладом є інноваційний  проект конвертор - МБЛЗ на ВАТ "Єнакієвський металургійний завод, реалізація якого не тільки інтенсифікувала виробництво, але й знизила собівартість продукції на 40 грн. за тону товарного сортового прокату. Саме тому інновації на промисловому підприємстві - це кінцевий результат запровадження нововведень з метою отримання економічного, соціального, науково-технічного, екологічного та інших ефектів господарської діяльності. Стратегія інноваційного розвитку повинна реалізовуватись не тільки металургійними підприємствами Донбасу, але й всього гірничо-металургійного комплексу України [3].

Що  стосується  вугледобувної  галузі   Донбасу,  то  вона  представлена

більш ніж 130 шахтами, загальні балансові запаси вугілля яких складають 30 млрд. тонн, у тому числі 8,5 млрд. тонн вугілля, що коксується, без якого неможливе металургійне виробництво. З метою підвищення ефективності роботи цих підприємств реалізується низка інвестиційних проектів вартістю близько 210 млн. доларів США, які направлені на технічне переозброєння з послідовним переоснащенням вугільних лав новим високопродуктивним і надійним устаткуванням, підвищенням рівня безпеки праці шахтарів[2]. Проте, важливо  відзначити, що вугільна  промисловість надає не тільки позитивний вплив на економіку Україну, але й негативно  впливає на  навколишнє  середовище відходами, які утворюються  після видобутку  вугілля. Вирішити завдання  з утилізації  промислових  відходів  можливо шляхом створення безвідходних виробництв, тобто вилучення корисних речовин із вторинних ресурсів. Положенням ускладнюється високою  енергоємністю  технологічних  процесів їх утилізації,  що  вимагає  великих  витрат  енергії та значних фінансових витрат[4].

Ще одним важливим питанням є те, що через річки  Донбасу  в  Азовське море скидається щорічно до 700  - 900 млн. м ³ шахтних і кар'єрних  вод загальним вмістом солей в межах 1.3 ...7 кг /м ³ з високою жорсткістю, значною кількістю зважених і органічних речовин, нафтопродуктів, важких  металів, бактеріальних  та інших  забруднень. Екологічні наслідки  цього катастрофічні і поки не мають рішення. Єдиним шляхом одночасного комплексного вирішення екологічних, соціальних, технологічних та економічних проблем в Донбасі, що відрізняється найвищим в Україні споживанням води в промисловості, при  постійному зростанні цін на питну і технічну воду слід вважати використання ресурсів  непридатних нині шахтних  і  кар'єрних  вод.  Після відповідного очищення  і  кондиціонування  шахтні  і кар'єрні  води цілком  придатні  для виробничих, господарських потреб, питного водопостачання [5]. Державної  підтримки таких проектів недостатньо, а тому необхідно  залучати приватні інвестиції.

На сьогодні ресурсно-сировинний потенціал Донбасу має такі регіональні

умови, які можуть забезпечити кон­курентні переваги підприємництву регіону.

Слід відмітити, що дуже привабливим є використання геотермального потенціалу вугледобувних підприємств для обігріву приміщень промислового та громадського призначення, теплиць і навіть квартир пришахтних будинків. В якості теплоносія можна використовувати відкачувану із шахт воду та повітря висхідних глибинних струменів. Наприклад, уже встановлено геотермальний потенціал всіх шахт ДХК "Краснодонвугілля" та "Ровенькиантрацит", що на Луганщині. Геотермальний еквівалент окремих шахт співставлений згоранню 200 т вугілля за добу, чого досить, наприклад, для опалення 25000 кв. м. теплиць. Виконання робіт по використанню тепла шахтних вод та повітря під силу малому підприємництву.

Також доцільним є створення малих підприємств по утилізації руднич­ного газу метану і використання його в якості енергоносія для господарських потреб. Так на шахті «Суходольська» (м. Краснодон) газ подається «на-гора» по спеціальній свердловині і спалюється в факелі. На відстані 200 м знаходиться котельня, в якій можна використати цей висококалорійний енергоносій, але необхідно від свердловини до кательної протягнути газопровід довжиною 200 м. Поки що така робота не виконана. Газ витрачається марно та ще й продукти його згорання забруднюють навколишнє середовище.

Зазначимо, що актуальною на сьогоднішній день є проблема брикетування шламів відстійників шахт та збагачувальних фабрик з метою використання брикетів як твердого палива для побутових потреб. Досить привабливим для малого підприємництва є виготовлення будівельних матеріалів із металургійних шлаків, що являються відходами металургійного виробництва на всіх металургійних підприємствах України та Донбасу. Поштовхом такому виробництву стало б зростання будівництва в регіоні, яке знаходиться сьогодні в незадовільному стані.

Серед позитивних моментів залучення інвестицій у промисловість Донбасу можна відзначити те, що в електроенергетичній сфері за участю зарубіжних фірм здійснено технічне переозброєння електростанцій з впровадженням новітніх енергозберігаючих і екологічно чистих технологій. Реконструкція Старобельської і Миронівської ТЕС дозволила підвищити потужність електрогенеруючих агрегатів, знизити собівартість електроенергії, що виробляється, зменшити викиди в атмосферу оксидів сірки і азоту, підвищити ефективність спалювання низькосортного вугілля. Проте вирішення проблем підвищення ефективності ліній передачі електроенергії, застосування в цьому питанні новітніх технічних розробок як і раніше, залишається лише в проектах[2].

Подальший розвиток підприємств промислового спрямування буде перспективним і успішним, коли в господарську діяльність суб'єктів малого бізнесу будуть залучені матеріально-сировинні ресурси та відходи виробництва потужних підприємств промислового комплексу Донбасу.

Висновки. Таким чином, промисловий і ресурсно – сировинний потенціал Донецької і Луганської областей дозволяють формувати ефективну стратегію розвитку регіону. При цьому вирішення проблем соціально-економічного розвитку Донбасу повинне здійснюватися і на рівні окремих господарюючих суб’єктів, і в масштабах всієї країни на основі застосування фінансово-економічних інструментів та залучення інвестицій, що створюють передумови для довгострокового розвитку й підвищення конкуренто- спроможності  вітчизняної економіки[2].

Зазначимо, що основні напрями регіонального розвитку в сучасних умовах стають реальним гарантом вирішення ряду економічно-соціальних та екологічних проблем, тим самим збільшуючи економічне зростання Україні.

 

ЛІТЕРАТУРА

1.        [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://diplstud.ru/15/dok. php?id=044

2.        Ларін В. М. Проблеми соціально-економічного розвитку Донбасу в період світової фінансової кризи / Ларін В. М. // Економічний вісник Донбасу. Науковий журнал. – 2009. -  № 4 (18).

3.        Стасовський Ю.  Стратегія інноваційного розвитку гірничо-металургійного комплексу регіону / Стасовський Ю. // Економіка України: Політико-економічний журнал. - 2005. - №2.

4.        Важинський Ф. А. Техніко-технологічне оновлення як фактор інтенси-

фікації виробництва/Ф. А. Важинський, Л. С. Ноджак, Ю. Б.Шульган // Економіка промисловості.  - 2007р., №1.

5.        Метлова  Л.П., Тарасова М.Ю. Реальность  и  перспективы  развития

энергокомплекса Украины / Метлова  Л.П., Тарасова М.Ю. // Уголь Украины: Технический журнал. – 2006. – №3.