Экономические науки / 15. Государственное регулирование экономики

Пакулін С.Л., Топчій О.О.

ДУ «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку

НАН України»

Державне регулювання сфери соціальних послуг

Модель державного фінансування соціально значущих послуг, що реалізовується сьогодні та базується на утриманні бюджетної мережі, а не на оплаті виконаних послуг відповідно до їх кількості та якості, формує інституціональні бар'єри, в основі яких лежить різнонаправленість інтересів суб'єктів ринку соціально значущих послуг.

Необхідне посилення ролі держави в процесах регулювання ринку соціально значущих послуг, що великою мірою пов'язане саме з необхідністю подолання такого роду інституціональних бар'єрів у соціальній сфері, з метою підвищення ефективності взаємодії постачальників і споживачів соціальних послуг для досягнення суспільно значущого ефекту. Ефект виражається в підвищенні якості людського капіталу, рівня життя населення й економічного розвитку країни, оскільки сьогодні нематеріальна сфера сама стає потужним чинником матеріального виробництва. Ця обставина посилює необхідність участі держави в процесах регулювання ринку соціально значущих послуг, оскільки тільки на державному рівні стає можливим зорієнтувати апарат управління на формування адекватних вимог до систем забезпечення населення соціальними послугами, що зважають на територіальну специфіку виробництва і споживання соціальних послуг та особливий характер взаємодії суб'єктів ринку соціально значущих послуг, розвиваючи технології тісної взаємодії державних органів, постачальників і споживачів послуг.

Сфера послуг може бути визначена, як галузь нематеріального виробництва, яка невід'ємно пов'язана з функціонуванням сфери матеріального виробництва та виконує по відношенню до неї комплекс інтра- та інфрафункції, що обумовлює можливість прогнозування і прямоточного виміру соціально-економічного ефекту послугової діяльності, диференціюючи її за джерелами відтворення послуг, відповідно до структури основних рівнів громадського виробництва та ефекту, що досягається.

Економічною цінністю (вартістю) послуга наділяється пропорційно до реальних витрат праці та ефекту впливу на споживача в результаті її надання. У зв'язку з чим саму послугу слід визнати економічною категорією і, по суті, розглядати її як позитивну зміну якостей суб'єкта або об'єкта дії, опосередковану якістю надання послуги та індивідуальними особливостями споживача. Ця обставина вимагає постійного вдосконалення механізму регулювання сфери послуг з орієнтацією на динамічний аспект змін потреб учасників сфери послуг.

Соціально значущі послуги – ряд нематеріальних економічних благ першої необхідності, що за характером чинять соціалізуючий (освітні послуги), розвиваючий, підтримувальний (ЖКГ, транспорт, зв'язок) і поновлюючий (медичні послуги) вплив на населення, що в разі їх комплексного споживання відкриває можливість випробувати ефект позитивної зміни як окремих членів суспільства та їх засобів виробництва, так і отримати зовнішній мультиплікативний ефект у вигляді вдосконалення матеріального виробництва та якості життя населення, у тому числі це впливає й на самого виробника послуг, внаслідок чого надання таких послуг опосередковане товарно-грошовими відносинами й вони можуть вважатися громадськими та значущими для суспільства в цілому [1, с. 4].

Комплекс функцій органів державної влади зарубіжних країн розкриває змістовну частину традиційно вживаних механізмів державного регулювання ринків соціальних послуг: а) стимуляція активності господарюючих суб'єктів ринку соціально значущих послуг з метою узгодження й регулювання попиту та пропозиції; б) забезпечення техніко-технологічної та інформаційної ресурсної бази для виходу на якісно новий рівень надання послуг споживачеві; в) проведення дій, спрямованих на модернізацію інфраструктурного комплексу соціальної сфери.

Аналіз практики і результатів державного регулювання ринку соціально значущих послуг за кордоном виявила актуальність для української економіки проблем використання нетрадиційних форм господарської й соціальної діяльності та методів взаємодії суб'єктів ринку цих послуг, спрямованих на оновлення технологій спільної діяльності виробника соціально значущої послуги, споживача з активізації власного потенціалу. Сучасна зарубіжна система державного управління соціальною сферою висуває цілком певні вимоги до корпоративної відповідальності бізнес-структури та участі населення в соціально-економічному розвитку, надаючи кожному можливість брати участь у створенні громадського блага та скористатися його плодами, здійснюючи взаємний контроль діяльності.

Необхідність постійного розвитку якості надання послугової діяльності в соціальній сфері полегшується наявністю природно низького лагу оновлення об'єктів споживання соціально значущих послуг і обмеженої спеціалізації господарюючих суб'єктів соціальної сфери, що в комплексі відкриває можливості для вдосконалення технологій інтерперсональної взаємодії учасників. Аудиторія не випадкова, рідко міняється за своїм складом, контакти стійкі, внаслідок чого відбувається спрощення протікання комунікаційних процесів і впровадження систем інформатизації в наданні послуг населенню.

Ринок соціально значущих послуг є підсистемою економічної системи країни і функціонує відповідно до ринкових законів товарного виробництва і грошових стосунків, що допускає наявність виробника, постачальника і споживача послуг, а також розкриває складну структуру обмінних процесів, що відбуваються між ними. Процес виробництва послуг представляється комплексним видом діяльності, що наділяє результат-послугу нематеріальними властивостями, що не може формалізувати право власності на володіння нею, отже, може бути розкрито тільки через процес інтерперсональної взаємодії виробника зі споживачем, мета якого за допомогою послугової діяльності задовольнити його особові та громадські потреби, змінивши якості об'єкта, на який обернена послуга.

Ефективність регулювання сфери послуг має забезпечуватися не лише результативністю діяльності суб'єктів регулювання, але, в першу чергу, залежить від сукупності встановлюваних вимог, що висуваються державними органами до систем забезпечення населення послугами, які мають бути сформовані з урахуванням регіонального аспекту, тобто територіальних, демографічних та інших соціально-економічних особливостей і характеру потреб населення.

Особливість функціонування ринку соціальних послуг полягає в тому, що організації обмінних процесів між виробниками і споживачами соціально значущих послуг виробляється не самими суб'єктами цього ринку, а посередником-організатором, якого представляють органи державної влади, що оплачують вироблені постачальниками послуги. Організатор-посередник, долаючи інституціональні бар'єри, реалізує по відношенню до населення функції моніторингу і фіксації зміни потреб споживачів соціально значущих послуг і через опосередковану взаємодію коригує і закріплює громадське замовлення на соціально значущі послуги, визначивши обсяги і джерела фінансування.

Підвищення ефективності функціонування ринку соціально значущих послуг залежить від рівня розвитку технологій інтерперсональної взаємодії, під якою розуміємо адресний діалог між споживачами, виробниками та організаторами процесів надання соціально значущих послуг, що дозволяють наразі погоджувати громадське замовлення.

На основі аналізу розвитку сфери послуг у зарубіжних країнах нами виявлена необхідність для України оновлення технологій спільної діяльності й підвищення активності виробника соціально значущої послуги та споживача з розширення його власного потенціалу та його найближчого оточення.

Процес інтенсифікації ринку соціально значущих послуг повинен полягати у спрямованості державного регулювання ринку на якість і адресність соціально значущих послуг, а не на їх кількість. Для цього потрібне використання інноваційних підходів у виробництві, розподілі та споживанні товарів і послуг видів діяльності соціальної сфери.

Література:

1. Пакулін С.Л. Регіональна соціальна політика як інструмент ефективного економічного розвитку в умовах глобалізації / С.Л. Пакулін // Економіка: проблеми теорії та практики: Збірник наукових праць. Випуск 264: В 9 т. – Том І. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2010. – С. 41-45.