к.е.н. Бикова Н.В., Рурак І.І., Богайчук А.В.

Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Глобалізаційні передумови стратегічного розвитку підприємств

Протягом останніх десятиліть глобалізація проявлялась і досліджувалась як ключова тенденція світового господарського розвитку. Сучасні системні трансформації надають їй нову якість - глобалізація із тенденції переростає у самодостатній, певним чином структурований процес.

Важливим етапом в розвитку підприємницького бізнесу є оптимальний вибір стратегій економічного розвитку, які б могли забезпечити ефективну та рентабельну діяльність. Саме правильний вибір стратегії забезпечить в майбутньому стабільність позиції підприємства на ринку, його конкурентоспроможність та можливість розширення ринків збуту.

Сучасні стратегії економічного розвитку грунтуються на активному обліку сучасних умов, в рамках яких працює певна компанія, на усвідомленні завдань, що стоять перед нею, що сприяє виникненню найрізноманітніших проектів розвитку, які, у свою чергу, обумовлюють вибір такого варіанту стратегії розвитку, який забезпечить стабільність компанії і найкращі економічні результати [3, с. 211].

Формування стратегії економічного розвитку підприємства в умовах глобалізації проходить тривале опрацювання залежно від видів діяльності, потреби в них, політики держави, сформульованих прогнозів, доктрин, концепцій, програм всіх рівнів управління. Виходячи, з цього формується місія підприємства, при виборі якої будь-яка стратегія має бути оцінена з позиції соціально-економічної ефективності.

Важливими завданнями на першому етапі розроблення належної стратегії розвитку є аналіз місцевої соціально-економічної бази та аналіз готовності конкретного підприємства до розвитку. Після проведення відповідних досліджень підприємство зможе визначити свої потенційні можливості, труднощі їх досягнення, а також ресурси для розвитку. На цьому етапі повинні також чітко окреслюватися економічні цілі підприємства, які б визначили ті сектори й групи потенційних споживачів, чиї інтереси мала б задовольнити господарська діяльність [1, с. 312].

Прикладами видів економічної діяльності, які можуть представляти базову зайнятість, є обробна промисловість, транспортні перевезення, масове виробництво та сфера послуг. Водночас, "небазові" робочі місця пов'язуються з комерційною діяльністю й послугами, призначеними насамперед для місцевого населення. Отже, аналіз економічної бази повинен охоплювати:

- визначення секторів, що є домінантними у місцевій економіці у сенсі кількості робочих місць, обсягів продажу, суми податків і зв'язків з іншими місцевими економічними галузями;

- визначення важливих зв'язків між місцевою економікою й зовнішньою економікою, щоб оцінити, як місцеві сектори економіки реагують на зміни в економіці регіону, держави та світу;

- оцінку потенційної схильності конкретної місцевості до економічного зростання, стабільності або спаду, а також визначення тих обставин, що можуть започаткувати або доповнити кожну з тенденцій.

Після чіткого визначення цільових секторів економіки й соціальних груп процес формулювання й аналізу альтернативних стратегій економічного розвитку буде зрозумілим, однак складним завданням.

Розвиток підприємства повинен здійснюватися так, щоб всі зміни, що відбуваються на підприємстві, в його технологічному комплексі, виробничій, інноваційній, організаційній і управлінській діяльності дозволяли зберігати і покращувати рентабельність і стабільність, а також інші характеристики, що відповідатимуть розвитку підприємства [4].

Можливі стратегії розвитку підприємства лежать в дуже широкому діапазоні:

1). Інтенсивне зростання і збільшення продажів. Реалізація стратегії інтенсивного зростання пов'язана з послідовним здійсненням декількох фаз, що відрізняються різними методами управління підприємством.

2). Розвиток продукту. Характеристики розробленого продукту збігаються з вимогами ринку, отже, продукт необхідно удосконалювати, пристосувавши до потреб.

3). Розвиток ринку. Ринок не обізнаний про якість нового товару, існують нові, раніше не охоплені, але потенційно цікаві сегменти ринку.

4). Диверсифікація. Необхідність проведення диверсифікації викликано проблемами, що є наслідком несподіваних змін в зовнішньому середовищі, коли підприємство вимушене поспішно змінювати ринкову стратегію, почати здійснювати новий вид діяльності, виробництво нових видів продукції, змінювати спрямованість інвестиційній діяльності. Головне завдання диверсифікації – підвищити стійкість підприємства за рахунок можливості маневру ресурсами.

5). Інтеграція: горизонтальна - об'єднання між конкурентами та вертикальна - об'єднання по ланцюжку виробник-споживач [2, с. 435].

Ефективна реалізація визначених пріоритетів можлива засобами адекватної економічної політики з продуктивним використанням власних, насамперед інтелектуальних, ресурсів. Інноваційний розвиток як базову постіндустріальну цінність можна забезпечити лише через систему підготовки і підтримки працівників нового типу. Інноваційна економіка потребує інноваційної освіти і менеджменту.

Незважаючи на значні втрати ресурсів, науково-технологічного та кадрового потенціалу і часу, Україна має перспективи певної міжнародної конкурентоспроможності, здатна розвиватись на власній інтелектуальній основі з продукуванням новітніх науково-технологічних рішень в інноваційних сегментах світового ринку, забезпечувати належні умови життєдіяльності нації. Про це свідчать дані торгового балансу [5]:

За попередніми оцінками уряду, ВВП за липень виріс майже на 8%, а за 7 місяців 2011 року – на 5% відносно відповідного періоду минулого року. Національний банк підрахував, що індекс виробництва базових галузей економіки («квазі-ВВП») в липні склав 10,8% в роковому вимірі. За прогнозами приріст реального ВВП в Україні в 2012 році становитиме 6,5 % в порівнянні з попереднім роком. Зокрема, додатнє сальдо платіжного балансу України в січні–липні 2011 року склало 1,9 млрд. дол. США. Додатнє сальдо платіжного балансу в липні було на рівні 108 млн. дол. США після від’ємного сальдо в червні – 376 млн. дол. США.

За прогнозами аналітиків експорт товарів в 2011 році виросте в середньому на 21% у порівнянні з 2010 роком, до 62,4 млрд. дол. США, імпорт – на 27%, до 74,4 млрд. дол. США. При цьому ріст від’ємного сальдо внутрішньої торгівлі товарами України складе 29% (12 млрд. дол. США).

Отже, зважаючи на вище подані показники, можна зробити висновок, що українська економіка хоча й не швидкими, проте впевненими кроками інтегрується в світове господарство, таким чином прокладаючи надійний шлях для розвитку вітчизняного підприємництва.

Список використаних джерел:

1. Грещак М. Г. Економіка підприємства: Підручник. / М. Г. Грещак, В.М. Колот, А. П. Наливайко// – К.: КНЕУ. - 2004. - 528 с.

2. Лук’яненко Д. Г. Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації: Монографія./ Д. Г. Лук’яненко// - К.: КНЕУ. - 2001. - 538 с.

3. Саєнко М. Г. Стратегія підприємства: Підручник./ М. Г. Наєнко// - Т.: Економічна думка. - 2006. - 390 с.

4. Тихомиров А. Л. Розвиток інвестиційного потенціалу підприємств як фактор росту промислового виробництва. Журнал «Економіка і право»./ А. Л. Тихомиров// - 2007. - № 7.

5. Товарний монітор. Торговий баланс Україна./ [Електронний ресурс]. - «ГП Держзовнінформ». – 07.2011. – Режим доступу: www.ukrdzi.gov.ua