Паньків А.В., Жакун О.В.

Національний університет державної податкової служби України, м. Ірпінь

ОСНОВИ НАВЧАННЯ РУХОВИМ ДІЯМ

Організація фізичного виховання у навчальних закладах має безпосереднє відношення до рухової активності, у підготовці всебічно розвинених фахівців до високопродуктивної праці в обраній професії. Вирішення освітніх, виховних і оздоровчих завдань у процесі фізичного виховання сприяє зміцненню здоров'я, правильному і гармонійному розвитку функцій організму, змістовному доповненню навичок здорового способу життя, підвищенню працездатності студента. Найбільш ефективному вирішенню зазначених завдань сприяють такі види спорту як легка атлетика, спортивні ігри, плавання та ін. У вищому навчальному закладі фізичне виховання як дисципліна містить питання теорії, методики навчання і тренування. Фізичні вправи всебічно впливають на органи і системи організму, сприяють розвитку витривалості, сили, швидкості, поліпшують рухливість у суглобах та м’язах. Набувається «запас рухів», що дозволяє опанувати великою кількістю різносторонніх рухових навичок. Простота і доступність багатьох видів спорту не вимагають спеціального устаткування, місцем їхнього виконання може бути будь-який куточок парку, лісу, майданчику, що дає можливість широко використовувати їх у самостійних заняттях.

Розпочата реформа в системі народної освіти припускає організацію міждисциплінарних зв’язків, заснованих не на закономірностях методики навчання і виховання. Вимоги, висунуті до процесу навчання в зв’язку з оздоровчою метою, містять:

1) відповідність фізичних вправ підготовленості студентської молоді;

2) застосування вправ відповідно до початкових знань про діяльність організму;

3) правильний вибір методів навчання і правильна організація навчальних і тренувальних занять.

При використанні фізичних вправ необхідно враховувати стан здоров'я, фізичні та психічні можливості, фізичний розвиток та рівень тренованості серцево-судинної системи. Значення фізичної культури для здоров'я людей зростає з кожним днем. За даними обстеження робітників та молоді, яка займається спортом, спостерігається зниження різноманітних захворювань у 3-4 рази, а в осіб середнього та старшого віку – у 5-8 разів, порівняно з особами, які не займаються фізкультурою.

Широке використання фізичної культури для студентської молоді та людей різного віку має велике оздоровче та профілактичне значення. Фізичне тренування та загартування організму людини повинні регулярно здійснювати на всіх етапах її розвитку. Наполегливі і систематичні заняття різними вправами спортивних та трудових видів, спортивними іграми у поєднанні із загартуванням – це тривала молодість і старість без хвороб, насичена живлющим оптимізмом, це довге життя з творчим трудовим піднесенням та натхненням, врешті, це здоров'я – найбільше джерело насолоди.

Фізичні вправи слід розглядати як важливий фактор збереження високої і продуктивної не тільки фізичної, але й розумової працездатності людини на довгі роки.

Фізичну культуру і спорт з їхніми великими можливостями активізації функції головного мозку слід розглядати як невід’ємну частину для студентської молоді, особливо враховуючи вплив сучасної цивілізації. Треба зазначити, що сьогодні є багато засобів і методів профілактики і лікування різних захворювань, вони не принесуть бажаних результатів, якщо сама людина не бере активної участі у збереженні та поліпшенні свого здоров'я.

Придатність фізичних вправ залежить від вікових та індивідуальних особливостей студентів. Врахування рівня фізичного розвитку, а також психологічних особливостей гарантує правильне застосування вправ з максимальним ефектом, гарантованим активністю студентів під час їхнього виконання. Фізична вправа стає повноцінним засобом фізичного виховання, коли враховуються фізіологічні й інші чинники поведінки систем організму. Уявлення про організм як єдність його частин і функцій змушує при визначенні ефективності вправ рахуватися з впливом їх на організм у цілому. Визнання головної ролі ЦНС у життєдіяльності організму зобов’язує розглядати ефективність і придатність фізичних вправ, виходячи із загальних принципів побудови рухів. Звідси випливає і головна теза теорії навчання і тренування у фізичному вихованні: вдосконалення вищої нервової діяльності – основа фізичного вдосконалення організму. Уявлення про єдність організму із середовищем викликає необхідність врахування режиму праці і відпочинку, санітарно-гігієнічних норм та кліматичних умов при руховій активності людини.

Придатність і ефективність вправ залежить від методів і методичних прийомів, використовуваних у навчанні і тренуванні.

Безпосереднім завданням навчання в процесі фізичного виховання є формування й удосконалення рухових навичок і умінь. Це завдання складає освітню сторону фізичного виховання. Разом з тим, формування знань, умінь і навичок єдиний, цілісний процес. Отримані про предмет знання є основою для оволодіння навичками й уміннями, що дозволяє одержувати нові знання. У галузі фізичного виховання знання повинні систематизуватися і відповідати віковим, програмним і спортивно-технічним вимогам підготовки студентської молоді. До відомостей загального характеру належать питання про значення і вплив фізичних вправ, гігієнічні вимоги, самоконтроль.

Процес навчання руховим діям має загальні і специфічні особливості. Формування знань і умінь нерозривно пов’язане із завданням розвитку розумових і фізичних здібностей учнівської молоді. Процесу навчання надається виховний характер, оскільки поряд з вирішенням особистих завдань формується світогляд студентів. Враховується й індивідуальна швидкість навчання з урахуванням вікових особливостей і рухових здібностей. Навчання припускає закріплення рухових дій при оцінці їх на точність, правильність виконання й уміння реалізувати набуті навички в умовах змагань. Наявність оздоровчого завдання в процесі фізичного виховання вимагає ретельного обміркування навантаження з урахуванням фізичного розвитку студентів, їхньої схильності до реалізації витривалості, сили і швидкості.

Навчання у фізичному вихованні безпосередньо пов’язане з виховними й оздоровчими завданнями. Єдність їх забезпечує доцільний процес, спрямований на розвиток рухових здібностей, а також формування й удосконалювання спеціалізованих навичок. Рухова навичка – це автоматизоване виконання усвідомленої дії, сформованої вправи.

Література:

1. Бубка С.Н. Розвиток рухових здібностей людини / С.Н. Бубка. – Донецьк: Алекс, 2002. – 302 с.

2. Донской Д.Д. Движения спортсмена / Д.Д. Донской. – М.: Физкультура и спорт, 1965. – 198 с.

3. Рибковський А.Г., Канішевський С.М. Система організації рухової активності людини / А.Г. Рибковський, С.М. Канішевський. – Донецьк: Дон НУ, 2003. – 436 с.

4. Терещенко В.І. Науково-методичні основи підготовки єдиноборців / В.І. Терещенко. – К.: МП «Леся», 2002. – 220 с.

5. Рибковський А.Г. Управління у спортивно-педагогічних системах: монографія / А.Г. Рибковський, В.І. Терещенко. – Ірпінь: Національна академія ДПС Україна, 2006. – 284 с.