Економічні науки / 4.Інвестиційна діяльність і фондові ринки

к.е.н., доцент Поліщук О.А., Біленька О.С.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

ІНВЕСТИЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ

Розвиток ринкових відносин в Україні та лібералізація зовнішньоекономічної діяльності докорінно змінила вимоги до діяльності вітчизняних підприємств, змісту їх фінансової роботи.

Нині фінансова стабільність є важливою передумовою успішного ведення господарської діяльності, формує імідж господарюючого суб’єкта і його конкурентоспроможність. Основну увагу третина світових лідерів приділяє пошуку нових напрямів господарювання, нових сфер використання основного капіталу. За таких умов у ринковій системі господарювання конкурентоспроможність відображає економічні, виробничі, науково-технічні, організаційно-управлінські можливості країни.

Особливістю сучасного періоду розвитку України є те, що пошук стратегічного інвестора повинен проводитися в середині країни, і за її межами. Основними інтересами інвестора є одержання прибутку і мінімізація інвестиційного ризику, тобто, вибір об’єкту інвестування можна розглядати як процес страхування заощаджень.

Українські вчені значної уваги приділяють цій темі. Це, насамперед: Л.Антонюк, З. Герасимчук, В. Ганущак, Н. Дробитько, П. Дроваль, С.Зеленський, С. Іванов, Т. Касьяненко, В. Мартинюк, Ю. Мельник, А.Мерзляк, В. Павлова, О. Пирог, О. Підлісна, Т. Посвятенко, Т. Тарасенко, В. Ткачук, Т.Чечетова, Т. Шира, В.Щербань, серед іноземних вчених можна назвати, зокрема, М. Портера, Дж. Сакса, Й. Шумпетер, Є. Кондратьєва та ін.

Відомий американський вчений М. Портер зауважував, що конкурентна перевага підприємства залежить від: орієнтації на країни, які найшвидше нагромаджують спеціальні ресурси і навички; того, чи є в країні доступна і точна інформація про потреби в товарах в технологіях; співпадіння інтересів власників, менеджерів і персоналу [3]. На його думку, в конкуренції ринкової економіки головну роль відіграють інновації та зміни, а при формуванні стратегічних системній діяльності підприємства на перший план виступають питання пов’язані із зростанням його ринкової вартості.

З погляду американського економіста Дж. Сакса, нині на зміну ідеологічним відмінностям між країнами і регіонами світу прийшло більш глибоке розмежування, яке ґрунтується на технологіях [6]. Менша частина планети, на якій проживає близько 15% населення, забезпечує весь світ технологічними інноваціями. Друга частина здатна освоювати ці технології у своїй системі виробництва і споживання.

Центр економічних досліджень Японії розробив прогноз розвитку світової економіки до 2015 р. За його даними суттєво збільшиться обсяг прямих інвестицій у світову економіку (з 200 млрд. дол. до 18 трлн. дол.), однак кількість світових інвесторів буде обмеженою. Українське законодавче регулювання іноземного інвестування відзначається непослідовним, нестабільним та непередбачуваним характером. На жаль, ще не створено системи правових принципів стимулювання іноземного інвестора, а також немає стабільного законодавчого регулювання.

За сучасних умов для зростання конкурентоспроможності підприємств, потрібно застосовувати інноваційну політику. У світі існують дві моделі інноваційної політики – американська та японська. Американська ґрунтується на найвищій автономії підприємства, на принципі вільної конкуренції на регулюванні ринку великими міжнародними корпораціями. Орієнтація технологічного розвитку здійснюється шляхом виокремлення пріоритетної галузі. Японська модель передбачає забезпечення державою технологічний пріоритетів за допомогою стимулювання не окремих галузей, а конкретних технологій [2, с. 3-8].

Інноваційні зміни в підприємництві порушують рівновагу, але створюють внутрішню енергію зростання конкурентоспроможності. Економічне зростання визначається кількістю і якістю факторів виробництва та нововведеннями. Кількісний внесок різних факторів в економічне зростання ринкової економіки розраховано Е. Денісоном, а саме:

- збільшення затрат праці (32%);

- підвищення продуктивності праці (68%), в тім числі: інновацій (28%), капіталу (19%), освіти (14%), економії, зумовленої масштабами виробництва (9%), ефективне використання ресурсів (17%). Серед факторів, які визначають конкурентоспроможність національної економіки, можна виділити рівень технології, якість інноваційних систем, ефективність використання людського капіталу, інституційне середовище. [1, с. 24-28].

Оцінюючи стан українських підприємств інноваційного спрямування, важливо звернути увагу на негативні тенденції у їх роботі, а саме: відплив наукового потенціалу, старіння технологій, методів виробництва, критичний стан виробничого устаткування (його моральне і фізичне зношення, енерго- і ресурссомісткість). Іноземне інвестування у розвиток вітчизняних підприємств відбувається тільки з одночасним придбанням права прийняття рішень (за даними Київської міськдержадміністрації у м. Києві 50% підприємств з іноземними інвестиціями функціонує у вигляді спільних підприємств, 10% – за угодами про спільну діяльність, 33 % мають 100% іноземний капітал [5, с. 136].

В Україні спостерігається низький рівень інвестиційно-інноваційної діяльності. Проте, в економіці така діяльність може відігравати важливу роль, зокрема вирішувати екологічні проблеми, забезпечувати проведення структурної перебудови і господарського піднесення регіонів та окремих галузей, сприяти послабленню залежності від імпорту нових технологій. У світовій практиці інновації дають найбільший економічний ефект. На сучасному вітчизняному ринку інновацій передбачається реалізація створення реальних умов для переходу на інноваційно-інвестиційну модель розвитку. Підприємства, які здійснюють таку діяльність здатні продукувати інноваційні товари та послуги. Саме на такому шляху варто активніше залучати економічні важелі впливу на оновлення виробництва, яке зможе конкурувати на світовому ринку. Сьогодні лідируючі позиції у конкурентній боротьбі повинні займати ті суб’єкти господарювання, які здатні не тільки впроваджувати інновації та інноваційні технології, а й виробляти інноваційний продукт [4, с. 441 – 448].

Нині основними принципами побудови організаційної структури управління конкурентоспроможністю підприємства є:

- адекватність, тобто можливість зміни організаційної структури управління конкурентоспроможністю відповідно до змін цілей системи, структури її елементів;

- економічність – реалізація затрат на управління, забезпечення отримання максимальної економічної ефективності і вдосконалення управління конкурентоспроможністю продукції;

- безперервність розвитку, що передбачає постійне вдосконалення організаційної структури управління конкурентоспроможністю підприємства і виконання робіт відповідно до появи технічних, організаційних та управлінських інновацій;

- зворотний зв’язок, тобто отримання інформації з метою корекції відхилень, пов’язаних з формуванням і розвитком конкурентоспроможності підприємства;

- відповідність організаційної структури управління конкурентоспроможністю системі, для якої вона створена – можливість охоплювати всі елементи системи, об’єктивно враховувати особливості їх функціонування в умовах конкурентного середовища.

Конкурента боротьба передбачає найбільш ефективне використання національного інвестиційного фонду. Зміна його характеристик є важливим показником розвитку економіки держави.

Світова практика свідчить, що привабливим інвестиційний клімат буде лише тоді, коли забезпечено стабільність правового регулювання інвестиційної діяльності і коли правові умови господарювання відповідають загальноприйнятим принципам. Щодо України, то фактори правової системи є однією з головних перешкод для іноземного інвестора. Системі права в Україні притаманна низка негативних рис:

- як зазвичай, відсутні чіткі механізми виконання діючих законів;

- поряд із законами існує велика кількість нормативно-правових актів;

- існує протиріччя прийнятих законів, що дає можливість зловживання деякими нормами і порушенням діючого законодавства;

- відсутність чіткої взаємодії між органами державної влади .

Одною з найбільших гострих проблем в управлінні конкурентно- спроможністю є інформаційний дефіцит, який підсилюється у міру активізації ринкових відносин. Таким чином, створення загальноприйнятих, правових та інституційних умов для інвестування, є передумовою успішних соціально-економічних реформ в Україні.

Література:

1. Антонюк Л.Л. Інноваційні фактори підвищення конкурентоспроможності національної економіки. – Економіка: проблеми теорії та практики. – 2002. – Вип. 147. – С. 24–36.

2. Дробитько Н.А. Организационная структура управления конкурентоспособностью предприятия. – Економіка: проблеми теорії та практики. – 2001. – Вип. 116. – С. 3–8.

3. Майкл Портер. Конкуренція. Michael E. Porter on Competition. – М.: Вільямс, 2006. – С. 608.

4. Мартинюк В.М. Забезпечення конкурентоспроможності продукції шляхом здійснення інноваційно-інвестиційної діяльності. – Економіка: проблеми теорії та практики. – 2005. – Вип. 207. – С. 441–448.

5. Підлісна О.А. Особливості промислових інвестицій. – Економіка: проблеми теорії та практики. – 2005. – Вип. 199. – С. 136–144.

6. Сакс Джон, Пивоварський О. Економіка перехідного періоду: уроки для України. – К.: Основи, 1996. – С. 247.