Экономические науки/6. Маркетинг и менеджмент

К.е.н., доцент Мельник Л.Л., Колбасін В.В.

Дніпропетровський державний аграрний університет

Формування стратегії розвитку і конкурентоздатності підприємства

Найважливіша проблема будь-якого українського підприємства, що працює в ринкових умовах, – це проблема його виживання і забезпечення безупинного розвитку. Ефективне вирішення цієї проблеми полягає у створенні і реалізації конкурентних переваг, що значною мірою можуть бути досягнуті на основі правильно розробленої й ефективної стратегії розвитку підприємства.

У світовій практиці виокремлюють три основних види стратегій розвитку підприємства, кожний з яких повністю обґрунтований специфікою виробництва: 1) стратегія зростання (розвитку) виробництва відображає намір підприємства збільшувати обсяги продажу, прибутку, капіталовкладень; 2) стратегія стабілізації (сталості) характеризує прагнення підприємства зберегти досягнуті обсяги виробництва в умовах суттєвої нестабільності обсягів продажу і прибутку; 3) стратегія виживання – оборонна стратегія в умовах глибокої кризи діяльності підприємства.

Стратегію розвитку можна реалізувати на основі аналізу таких можливостей: інтенсивно-інноваційного розвитку, або інтенсифікації зусиль підприємства в межах його діяльності; інтеграційного розвитку, або розширення діяльності підприємства через контроль чи приєднання до нього інших підприємств; диверсифікації, або розширення сфер діяльності підприємства на ринках нових товарів за межами галузі.

Реалізація вибраної стратегії є найскладнішою стадією в процесі стратегічного управління конкурентоспроможністю підприємства. Важливою її ознакою є те, що воно не тільки може через погане здійснення виконання хорошої стратегії створити для організації проблеми, але також і те, що за умови хорошого здійснення воно може дати підприємству шанс на успіх, навіть якщо і були допущені помилки при виробленні стратегії. Успішне виконання стратегії – це можливість компенсації негативних наслідків, які можуть виникати при здійсненні стратегії унаслідок недоліків, що їй притаманні, або ж через появу в ринковому середовищі непередбачених змін.

Реалізація стратегії управління конкурентоздатним потенціалом потребує мобілізацію усіх ресурсів підприємства і проведення стратегічних змін. Виконання цих завдань вимагає від керівництва високого рівня професіоналізму уміння адаптуватися в ситуаціях, що склалися, і приймати нестандартні управлінські рішення.

Основою діяльності по мобілізації ресурсів є розподіл ресурсів підприємства за окремими локальними стратегіями елементів, що у сукупності утворюють конкурентоздатний потенціал підприємства. Найважливішою умовою ефективного використання ресурсів і відповідно ефективного здійснення стратегії є їх правильний розподіл в часі. Менеджмент підприємства повинен передбачити ризик впровадження розроблених стратегій і забезпечити розподіл фінансових ресурсів з урахуванням виникнення ризикових ситуацій.

Для цього керівництву підприємства слід встановити стратегічні орієнтири використання грошових коштів, що фіксують напрями, за якими цілями можуть здійснюватися витрати, і визначити ті, куди гроші не слід інвестувати. Далі на стадії виконання повинна бути проаналізована потреба в грошових коштах окремих складових організації для вирішення певних завдань і виконання функцій, а також визначені пріоритети в розподілі грошових коштів. Дані пріоритети встановлюються так, щоб фінансування в найбільшій мірі сприяло здійсненню стратегії у цілому.

Необхідність мобілізації ресурсів на стадії виконання стратегії сьогодні усвідомлюють всі менеджери підприємства. На жаль, така важлива умова ефективного впровадження розробленої стратегії як управління опором з боку персоналу при проведенні стратегічних змін, часто залишається за межами уваги дослідників і практиків – менеджерів.

З метою оптимізації фінансового стану підприємств, що є необхідним для реалізації завдань стратегічного управління, необхідно розробити систему моніторингу поточної фінансової діяльності, основною метою якої є своєчасне визначення фактичних результатів фінансової діяльності від передбачених, що викликають погіршення фінансового стану підприємства; визначення причин цих відхилень та розробка заходів із коригування, нормалізації та підвищення ефективності фінансової діяльності підприємства.

Основними шляхами стратегічного розвитку сільськогосподарських підприємств має бути: науково обґрунтована система ведення господарства відповідно до природно-кліматичних та економічних умов з урахуванням розвитку на перспективу; створення сучасної матеріально-технічної бази відповідно до обсягу і структури виробництва продукції, системи машин для забезпечення комплексної механізації виробничих процесів, переведення виробництва продукції на промислову основу; розроблення раціональної системи хімізації у рільництві; селекція і насінництво, виведення нових і поліпшених районованих сортів культур, проведення робіт для одержання високоякісного насіння сільськогосподарських культур; впровадження науково-обґрунтованих систем землеробства; усунення або максимальне зменшення витрат при збиранні врожаю, транспортуванні, зберіганні, переробці та реалізації продукції; спеціалізація сільськогосподарського виробництва як умова концентрації фінансово-матеріальних і трудових ресурсів на виробництві основних видів продукції; створення інформаційно-обчислювальної системи планування, обліку, звітності та оперативного управління виробництвом на базі сучасної комп’ютеризації.

Таким чином, підсумовуючи викладене, слід наголосити, що враховуючи не повне використання потенціалу вітчизняного сільського господарства і низький рівень його прибутковості, першорядним завданням менеджменту аграрних підприємств є розробка обґрунтованої стратегії їхнього розвитку з метою підвищення ефективності і конкурентоздатності.