Сорока Марія, група ОА-О9-А, 3 курс

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського, Україна

ОБЛІКЛВА МОДЕЛЬ НЕМАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ

Актуальність теми. Особливу увагу сучасні дослідники приділяють способам вдосконалення сучасної бухгалтерської моделі. Йдеться, зокрема, про вдосконалення обліку нематеріальних активів у складі інтелектуального капіталу для прийняття інвестиційних фінансових рішень, оскільки сучасна облікова модель характеризується втратою релевантності, що підтверджується зростанням різниці між ринковою і балансовою оцінками наукомістких підприємств.

Мета статті. Дослідження проблем поділу нематеріальних активів, їх тлумачення, властивості та формування адекватної моделі обліку інтелектуального капіталу.

Правила бухгалтерського обліку нематеріальних активів на відміну від усіх матеріальних об’єктів містять низку принципових особливостей. Концептуальна визнана невідчутність і, як наслідок, дискретність інтелектуального капіталу призвели до поділу нематеріальних активів в облікових стандартах на дві категорії: ідентифіковані і неідентифіковані.

Ідентифіковані нематеріальні активи можна обліковувати окремо, вони є самостійними поняттями як такі, що створюються на окремому підприємстві, купуються окремо або як частини групи активів.

Неідентифіковані нематеріальні активи неможливо купити окремо, лише як частину груп активів або частину всього підприємства.

Крім того до нематеріальних активів відносять також капіталізовані витрати на створення юридичної особи або організації витрати. Хоча поділ нематеріальних активів на ідентифіковані та не ідентифіковані загалом виправданий, однак неприйнятним є сутнісний принцип такого поділи, що закладений у міжнародних і вітчизняних стандартах обліку. Так, відповідно до МСФО 38 (п. 8) нематеріальний актив - це ресурс, який підприємство контролює в результаті минулих подій і від якого планує отримати економічні вигоди у майбутньому. Нематеріальні активи, що не мають фізичної форми. Насамперед йдеться про наукові та технологічні знання, проектування, запровадження нових процесів і систем, ліцензії. інтелектуальну власність, знання ринку, товарні знаки, торгівельні і видавничі назви. Однак не всі такі ресурси потрапляють під сферу дії цього стандарту внаслідок невідповідності визначенню нематеріального активу за критерієм ідентифікованості, можливості отримання майбутніх вигід і контролю.

До ідентифікованих нематеріальних активів відносять об’єкти інтелектуальної власності ( виключні права на результати інтелектуальної діяльності), що перебувають у комерційній організації на правах власності, господарського ведення, оперативного управління, тобто оформлені відповідними право установчими документами.

Слід погодитися з думкою А. Семенова, що нематеріальні активи треба розглядати як засоби виробництва [1], а отже, основною метою обліку нематеріальних активів доцільно вважати як найповніше визначення розміру виробничих фондів підприємства.

Відповідно до положення бухгалтерського обліку загальним правилом є ідентифікація нематеріальних активів з об’єктами інтелектуальної власності, на які надаються спеціальні право установчі документи, тобто нівелювання інтелектуального капіталу до звичайної для індустріальної економіки бухгалтерсько-юридичної моделі матеріальних активів із визнанням об’єкта бухгалтерським активом із дотримання двох умов: наявності документа, що визначає право власності юридичної особи на такий об’єкт; можливості оцінки вартості витрат на його створення (включно з витратами на отримання такого право установчого документа).

Донині компоненти інтелектуального капіталу, що не можуть бути ідентифікованими, виводяться за межі загального правила й як виняток з нього розміщуються у спеціальні бухгалтерські конструкції – неіндифікованих нематеріальних активах типу гудвілу. Однак гіпотетично наявні у гудвілі такі активи все одно неідетифіковані в ньому. За влучним висловлюванням Т. Стюарта, згідно з чинними обліковими стандартами значна частина інтелектуальних активів виявляється у бухгалтерських книгах підприємств у вигляді примарних відображень [2].

Отже сучасні норми вітчизняного права і стандарти бухгалтерського обліку не дають змогу зовнішнім користувачам отримати повну інформацію про інтелектуальний капітал бізнесу, крім тих активів, щодо яких підприємством отримано спеціальні право установчі документи, зокрема на продукти творчої праці, комерційні ідеї тощо.

Концептуальні моменти неоінституційної теоріях права власності, які доцільно використовувати для формування адекватної облікової інформаційної моделі інтелектуального капіталу підприємства, полягають у тому що:

1.Власністю не є ресурс, а права щодо нього.

2.Поняття права власності пов’язане з поняттям рідкісності , завдяки чому феномен власності виводиться з економічної проблеми відносної рідкісності, обмеженості ресурсів.

Висновки. На основі викладених концептуальних положень неоінституційної теорії прав власності щодо інтелектуального капіталу можна вважати, що загальним правилом має стати не проста наявність титулу власності (спеціального право установчого документа), а закріплене тим чи іншим способом право на отримання економічних вигід упродовж певного періоду часу.

Використана література

1.Семенова А. Г. Методологія оцінки нематеріальних активів підприємства. Вісник економічної науки України.-2007.-№1.-С.148-154.

2.Стюарт Т.А. Интеллектуальный капитал. Новый источник богатства. Пер. с англ.-М., 2007.-268 с.

3. Уманців Г. Проблеми ідентифікації, оцінки та обліку капіталу підприємства. Інтелектуальна власність.-2007.-№3.-С.29-33.