Кушнір М., науковий керівник – к.е.н., доц. Разборська О.О.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Розвиток державного фінансового контролю у демократичних країнах

Актуальність теми. Світовій практиці притаманні різні підходи до проблеми організації та функціонування фінансового контролю у державному секторі економіки. Обрання тієї чи іншої моделі базується на таких чинниках: історично прийнята в країні форма правління, унормована форма державного устрою, особливості розподілу функціональних повноважень між гілками влади, а також ступінь демократичного розвитку суспільства.

Правовою основою організації рахункових відомств та забезпечення їхнього функціонування у переважній більшості країн є конституція та прийняті на їх основі закони, які визначають місце, функції й права контрольних установ.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Вагомий внесок з вивчення державного фінансового контролю у зарубіжних країнах зробили Н Дорош , А, Соменко, Я. Мазур, В. Мельничук.

Метою статті є дослідження розвитку державного фінансового контролю у демократичних країнах та розкриття основних принципів, якими керуються у своїй діяльності органи державного аудиту цих країн.

Виклад основного матеріалу. Особливостям функцій вищих органів контролю державних фінансів приділяється увага як вітчизняних, так і зарубіжних науковців.

Проте існують різні умови щодо підходів в типах організацій ВОКДФ, які потребують їх осмислення.

Розглядаючи організаційні структури аудиту державних фінансів різних країн виділяють такі три загальні типи їх організації (табл. 1).

Таблиця 1

Організаційні структури державного фінансового аудиту різних країн світу

Тип організації	Країни, які належать до даного типу організації
1. Аудиторський суд (трибунал)	Бельгія, Греція, Іспанія, Італія, Люксембург, Португалія, Нідерланди, Франція, Туреччина та ін.
2. Незалежне контрольне управління, очолюване Генеральним контролером	Великобританія, Ірландія, Данія, США, Австрія, Німеччина, Канада та ін.
3. Контрольне управління у складі структури уряду, очолюване Генеральним контролером	Угорщина, Польща, Болгарія, Японія, Фінляндія, Швеція та ін.

У жовтні 1977 року на IX Конгресі Міжнародної організації вищих органів фінансового контролю (INTOSAI) прийнято Лімську декларацію про керівні принципи фінансового контролю (the Lima Declaration of Guidelines on Auditing Precepts). Хоча з погляду міжнародного права Лімська декларація не обов'язкова до застосування, нею проголошено первинні положення розвитку державного фінансового контролю у демократичних країнах, зокрема: особливості організації контролю як елементу управління; сфера застосування контролю; принципи побудови системи фінансового контролю; засади незалежності й підзвітності вищих контрольних органів, їхні повноваження тощо [1].

Конгрес INTOSAI проводиться раз на три роки. Результати роботи INTOSAI оприлюднюють у щоквартальних публікаціях Міжнародного журналу з державного аудиту (the International Journal of Government Auditing) та на офіційному сайті в Інтернеті (www.intosai.org). Регіональні робочі групи INTOSAI здійснюють професійну підтримку аудиту державного сектору шляхом обміну досвідом та ідеями, а також створення професійних стандартів, методичних рекомендацій, методологій та Інших практичних матеріалів у сфері фінансового й адміністративного аудитів.

 Загальним елементом у правовому статусі сучасних верховних контрольних установ є закріплені конституціями підзвітність парламенту, інституціональна незалежність від органів виконавчої влади та самостійність у питаннях планування й виконання аудиту. Незалежність ґрунтується на принципах відкритості й доступності результатів аудиту, самостійності у питаннях прийняття рішень стосовно оприлюднення результатів досліджень тощо.
 Щодо розвитку державного фінансового контролю у демократичних країнах свої думки виразили вітчизняні науковці. Наприклад, Н. Дорош привертає увагу до такої організаційної схеми контролю в зарубіжних країнах: перша категорія - вищий орган державного фінансового контролю підпорядковується парламенту або президенту і на нього покладено контроль за витрачанням коштів державного бюджету; друга категорія - державні контрольно-ревізійні підрозділи міністерств і відомств, що підпорядковуються як вищому органу державного фінансового контролю, так і відповідному міністерству або відомству. Вони здійснюють повний контроль за правильністю витрачання державних коштів [2].
 B. Мельничук звертає увагу, що у країнах Євросоюзу існує чотири основних типи державних органів фінансового контролю: 1) аудиторські суди (Франція, Бельгія, Люксембург, Португалія, Іспанія, Італія) або судові органи, що є складовими судової системи країни (Греція, Португалія); 2) колегіальні органи, що не мають судових функцій (Нідерланди, Німеччина); 3) незалежні контрольні управління на чолі з Генеральним контролером (Великобританія, Ірландія, Данія); 4) контрольні управління у структурі уряду (Швеція, Фінляндія) [3].
 Основними принципами, якими керуються у своїй діяльності органи державного фінансового контролю у демократичних країнах, є такі як незалежність, об’єктивність, гласність, законність, неупередженість та інші. 
 Особливістю функціонування органів державного фінансового контролю у демократичних країнах є те, що державний орган фінансового контролю є незалежним. Так, в Туреччині Суд рахунків Туреччини створений у 1862 році - незалежний орган, правовою основою якого є Конституція 1982 року і положення Закону про ВОФК, в Ірландії Управління Генерального контролера-аудитора є – незалежним органом державного аудиту, правові засади організації якого визначені в Конституції Ірландії.
 Незалежними від уряду й парламенту органами державного контролю є Суд
аудиту Бельгії, Рахункова палата Франції й Суд аудиту Нідерландів. Ці інститути мають виняткові права самостійного планування та провадження діяльності. Так само у Німеччині законодавче закріплено, що Федеральна рахункова палата є вищою федеральною установою; не належить ані до законодавчої, ані до виконавчої, ані до судової гілки влади; є нейтральним авторитетним органом між парламентом і урядом та в ролі незалежного органу фінансового контролю підпорядковується лише закону. Що стосується членів палати, то діє суддівська недоторканність: професійна (неможливість надання їм настанов) та особова (неможливість примусового звільнення з посади).
 Висновки. Отже, державний фінансовий контроль – це одна з форм державної влади, що забезпечує дотримання законів і інших правових актів, що видаються органами держави. Головне призначення його полягає у сприянні реалізації фінансової політики держави, забезпеченні процесу формування і ефективного використання фінансових ресурсів у всіх ланках фінансової системи.
 Дослідження розвитку державного фінансового контролю у демократичних країнах передусім має на меті дати порівняльну оцінку рівня фінансового контролю, його незалежності, законності, об’єктивності та результативності. 
 
 
 
Використана література:
1. Лімська декларація. 
2. Дорош Н.І. Державний фінансовий контроль: зарубіжний досвід і шляхи вдосконалення // Фінанси України. – 1998. 
3. Мельничук В.Г. Незалежний державний фінансовий контроль в Україні та досвід зарубіжних країн // Фінансовий контроль. - 2002. - № 2. - с.36.
4. Петрик А. Аудит у зарубіжних країнах. – КНЕУ. – 2002. – 168 с.