Комарницька А

История / 3. История науки и техники

Комарницька А. О.,

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Реконструкція видатних культових споруд Києва

В історичних містах архітектурно-містобудівне середовище органічно формується протягом багатьох століть. Тому втрата значного архітектурного твору — невід’ємної складової такого середовища — завдає йому величезної, часом непоправної шкоди, особливо, якщо втрачена споруда була домінантою забудови або архітектурного ансамблю [4].

Мета роботи полягає в зіставленні обставин та способів відбудови церкви Успіння Богородиці (Пирогощої), Михайлівського Золотоверхого собору, Успенського собору Києво-Печерської лаври з міжнародними нормами реставрації та збереження історико-культурної спадщин.

Найпершою відтвореною пам’яткою стала церква Успіння Богородиці Пирогощої в Києві. В 1970-х рр. проведено (в кілька етапів) археологічні дослідження пам’ятки і порушено питання про її відбудову. Рішення про відбудову церкви ухвалив виконком Київради 14 квітня 1989 р. Було проведено конкурс, за результатами якого вирішено відбудувати пам’ятку в гаданих первісних формах. Будівельні роботи розпочались у вересні 1996 р., а 14 січня 1997 р. — зупинилися через незадовільну якість проекту [3]. Основою композиції було відтворення Пирогощої на сучасному рівні поверхні землі, дотримання увсіх стильових пропорцій храму XII ст. зі збереженням історично сформованого довкілля. Незабаром програма зазнала певних змін [6]. Нову концепцію відбудови затверджено 7 лютого 1997 р. [3].

До колективу було залучено головного архітектора м. Києва М. Жарікова та начальника Управління охорони пам’яток історії, культури та історичного середовища Р. Кухаренка. Вони запропонували «посадити» храм на залишки історичних стін і підмурків на рівні поверхні землі XII ст., а також створити «амфітеатр» для огляду залишків давнього храму. В пресі розгорнулася дискусія. Проект відтворення Богородиці Пирогощої в «амфітеатрі» піддала критиці Н. Логвин. О. Седик констатувала брак науково-технічного обґрунтування заглиблення храму, яке до того ж не відповідало історичному рівню XII ст. Наземна форма об’єкта відтворювалась у формах XII ст.., але мала зводитися на продовженні залишків стін храму з розкриттям культурного шару довкола пам’ятки. Для цього слід було вирити котлован площею 2000 м2 завглибшки 1,5 м, що знищило б 5000 м2 культурного шару [6].

Остаточний варіант проекту схвалено 9 квітня 1997 р., тоді відновлено й будівельні роботи, які успішно завершилися в березні 1998 р. Автори — професор Ю. С. Асєєв, архітектори В. П. Шевченко і В. Ф. Отченашко [3].

Питання про відбудову Михайлівського Золотоверхого монастиря порушила українська інтелігенція в кінці 1980-х рр. 14 травня 1991 р. президія Київради ухвалила рішення «Про відбудову Михайлівського Золотоверхого собору». Влітку того ж року розпочалися археологічні дослідження собору. 27 січня 1996 р. Президент України затвердив «Першочергові заходи» з відтворення комплексу Михайлівського Золотоверхого монастиря. У квітні — листопаді 1996 р. завершено археологічні дослідження підмурків собору, а в листопаді 1996 р. — квітні 1997 р. відбудовано мур з Економічною брамою [3].

Від зруйнованого собору залишилися фундаменти з криптами під ними, які становили величезний інтерес для археологічної та історико-архітектурної науки. Тож зводити споруду на палях під виглядом собору можна було б поруч, відступивши від давніх підмурків якихось півсотні метрів, що не мало б значення з огляду на містобудівну ситуацію. Втім, попри унікальність і добру збереженість підмурків, нову будівлю спорудили саме на них, застосувавши 4 сотні свердлоін’єкційних та свердлонабивних паль різного діаметру завдовжки близько 14 м, над якими влаштовано залізобетонний ростверк. Так безсоромно і по-варварському було знищено безцінні рештки стародавньої пам’ятки і культурний шар довкола неї [3], чим порушено принцип «Венеціанської хартії з охорони й реставрації нерухомих пам’яток і визначних місць», за яким «Доповнення допустимі лише в разі, якщо за їх виконання залишаються незайманими всі варті уваги частини споруди» [5].

На момент знищення Михайлівський собор не було належним чином досліджено й обміряно, тож від пам’ятки залишилися деякі схематичні обміри і певна кількість фотографій. Однак автори «відтворення» не дуже переймалися. Для одержання «справжніх» розмірів споруди вони використали кілька старих фотографій із застосуванням ними ж запатентованого так званого «методу геометричних побудов у віртуальному тривимірному просторі» [3].

У листопаді 1997 р. завершено опрацювання проектно-кошторисної документації і розпочалися будівельні роботи на дзвіниці (відбудовано в травні 1998 р.) і соборі (завершено 1999 р.). Собор освячено на День Києва 28 травня 2000 р. Загальна вартість відтворення комплексу Михайлівського монастиря становить близько 20 млн. американських доларів [3]. Навесні 2000 р. відкрито для богослужіння та відвідування центральну частину собору. В 2001–2004 рр. фрагменти фресок, що зберігалися в Ермітажі, було передано Україні [1].

Відбудова Михайлівського Золотоверхого собору виявилася надто суперечливою. Вже після завершення робіт з’ясувалося, що собор, усупереч вимогам офіційно затвердженої «Концепції», відтворено зовсім не в тих архітектурних формах, яких він набув у добу розквіту бароко в середині ХVІІІ ст. Річ у тім, що було відтворено контрфорси, які оточують основний об’єм собору з півдня і півночі, але не було відтворено зведені одночасно одноповерхові приміщення між контрфорсами, що забезпечували співмасштабність собору й людини, підкреслювали основну композиційну ідею пірамідального наростання мас від периферії до головної бані, яка уособлює Ісуса Христа. Внаслідок цього архітектурний образ храму виявився безнадійно спотвореним. Замість відродженого храму ХІІ–ХVІІІ ст. ми отримали дорогу антиісторичну фальшивку. Довершило справу антиісторичне й антихудожнє пофарбування фасадів собору в інтенсивний синій колір з розмалюванням ліпленого декору в різні кольори [3; 4].

Успенський собор Києво-Печерської лаври — один з найдавніших храмів Київської Русі, унікальна пам’ятка архітектури, усипальниця багатьох видатних осіб. Це головний собор Успенської Києво-Печерської лаври [2]. Тому не було дискусій — відбудовувати його, чи ні. Дискутувалося, як саме відбудовувати. В результаті десятилітньої напруженої праці вдалося знайти прийнятні технічні вирішення щодо фундування собору, пов’язування його старої й відтворюваної частин, збереження археологічного культурного шару, поховань, часточок мощів святих тощо. Проектом інституту «Укрпроектреставрація», одностайно схваленим, передбачено відтворення собору станом на період розквіту українського бароко другої половини XVІІІ ст.

Фундаменти собору й ґрунти під ними через вибух втратили монолітність і здатність нести навантаження. До того ж на пагорбі під самим собором багато підземних ходів та інших порожнин, та ще й 12-метровий прошарок просадних ґрунтів. З огляду на це інститут «Укрпроектреставрація» розробив проект відбудови собору на палях. На ділянці пам’ятки площею 45×45 м влаштували понад 600 паль у обсадних металевих трубах завдовжки 20 і більше метрів, а по них — залізобетонний ростверк, на якому за рік збудували нову споруду.

Як і у випадку з Михайлівським собором, фасади також «відтворювали» за двома десятками архівних фотографій. Тож можна говорити лише про сучасне будівництво на стародавніх руїнах, а не про реставрацію чи відродження пам’ятки. Як і у випадку з Золотими воротами, Пирогощею і Михайлівським собором, під час будівництва було знищено культурний шар із похованнями на території Успенського собору, забетоновано підземні ходи і знищено рештки конструкцій і мурування XІ ст., тобто саме ті автентичні залишки пам’ятки, які становили унікальну історичну цінність.

Навесні 2000 р. основні будівельні роботи на соборі було завершено й розпочалося оздоблення інтер’єру з відтворенням барокового живопису, іконостасів, ктиторських портретів, поховань князя К. Острозького, графа П. Рум’янцева-Задунайського та інших видатних осіб. Орієнтовна вартість відтворення собору — понад 15 млн. американських доларів [3].

При відновленні всіх трьох досліджуваних пам’яток було порушене таке положення «Венеціанської хартії»: «Реставрація завершується тоді, коли починається гіпотеза» [5] (адже про жоден об’єкт не збереглося достатньо достовірних даних, а особливо — про вигляд церкви Богородиці Пирогощої), втім, дотримано те, що «Археологічні та історичні дослідження нерухомої пам’ятки мають завжди передувати реставрації та супроводжувати реставраційні роботи» [5].

Отже, зробивши короткий огляд відтворення трьох храмів у Києві, можна зробити висновок, що, незважаючи на всі намагання відновити храми, все одно під час робіт було зруйновано пам’ятки минулого та створено нові споруди, а не реконструйовано старі.

1. Відбудова Михайлівського Золотоверхого Собору у Києві : http://www.lіtopys.com.ua/encyclopedіa/dukhovne-zhіttya-susp-lstva-v-rokі-nezalezhnost/v-dbudova-mіkhayl-vkogo-zolotoverkhogo-soboru-u-kі-v-/

2. Відбудова Успенського собору Києво-Печерської лаври : http://www.lіtopys.com.ua/encyclopedіa/dukhovne-zhіttya-susp-lstva-v-rokі-nezalezhnost/v-dbudova-uspenskogo-soboru-kі-vo-pechersko-lavrі/

3. Відбудова храмів : http://camrador.hall.org.ua/BY_TІME/1991-2000_stolіca_ukr/03-vіdbudova.htm

4. Логвин Н. Український архітектурний «Діснейленд» : http://donklass.com/arhіv/hіstdіsk/herіtage/herіtage/arhіtektura/restavracіja/ArhDіsney/ArhDіsney01.htm

5. Міжнародна хартія з охорони й реставрації нерухомих пам’яток і визначних місць (Венеціанська хартія) : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_757

6. Церква Богородиці Пирогової : http://ukraіnaіncognіta.com/ru/kyіvska-oblast/kyіv/khramy-podolu-tserkva-uspіnnya-bogorodytsі-pyrogoshchі