Економічні науки/5. Управління трудовими ресурсами

Кавецький В.В.

Вінницький національний технічний університет, Україна

Інвестиції в людський капітал та його формування

Низька конкурентоспроможність вітчизняних підприємств свідчить про необхідність аналізу на Україні соціально-виробничих відносин. Потреба зміни принципів та методів прийняття управлінських рішень на рівні кожного економічного суб’єкта, в умовах сучасної мінливої економіки, очевидна. Такий підхід до питання визначає необхідність аналізу сутності та можливості використання на Україні основних положень теорії людського капіталу.

Величина людського капіталу дорівнює тому зростанню національного багатства, яке обумовлено індивідуальним внеском кожної особи. В окремих випадках цей внесок можна оцінити в вартісному відношенні згідно формули рентабельності праці (відношення частки національного доходу, який залишається суспільству, від діяльності групи працівників, до частки, спрямованої на особисте споживання групи працівників). Однак, на наш погляд, це оцінювання відображає тільки частину дійсної вартості.

Можлива відсутність залежності зростання особистих доходів із зростанням людського капіталу не заперечує можливе зростання для суспільства (одразу або протягом певного часу), а загальноприйнятий підхід школи Г. Беккера до аналізу інвестицій у людський капітал може бути віднесений тільки до частини людського капіталу, дохід від якого може мати ринкову оцінку (рівень заробітної плати) в конкретний період часу на ринку праці.

Людський капітал має такі специфічні властивості:

- формується за рахунок реальних (матеріальних і духовних) витрат;

- витрати на збільшення людського капіталу пов’язані зі зменшенням вільного часу;

- людський капітал і його зміни поки що не можуть бути точно вимірені;

- межа і частка використання контролюється суб’єктом в залежності від його мотивації, світогляду і культури;

- результат використання цього капіталу може проявитися в декількох ефектах: економічному (має вартісну, інформаційну і натуральну оцінку); психологічному, соціальному тощо; може бути прямим, опосередкованим, інтегральним тощо; може бути індивідуальним, колективним, суспільним тощо; може бути короткостроковим, довгостроковим, пролонгованим;

- його збільшення може сприяти зростанню продуктивності і якісним змінам праці;

- схильний до фізичного зносу внаслідок недосконалості пам’яті, старіння людини, смерті тощо.

Багато авторів вважають, що людський капітал схильний не тільки до фізичного але і морального зносу, під яким розуміють старіння знань. На наш погляд, це питання достатньо суперечливе. Дійсно, інформація старіє, однак знання накопичуються і з часом переходять у знання більш високого порядку.

Виникає закономірне питання – в якій мірі до людського капіталу може бути застосований апарат або інструментарій, який був розроблений стосовно фізичного капіталу?

І фізичний і людський капітал є факторами суспільного виробництва і входять до складу сукупного капіталу. І той і інший накопичуються в результаті застосування економічних ресурсів, які могли б використовуватись для виробництва благ і поточного споживання. І той і інший приносять прибуток, мають внутрішню норму віддачі. Результат використання і того і іншого може мати як грошове, так і негрошове оцінювання. Обидва обмежені тривалістю життя.

Поняття економічної цінності людини-працівника, введене ще в 1683 році В. Петті, і в подальшому розвинуте в працях А. Сміта, об’єднало в переліку частин основного капіталу народу «надбані і корисні особливості» всіх його членів [1, 2].

К. Маркс, розвиваючи теорію трудової вартості економічних благ, яка базувалась на концепціях А.Сміта і Д.Рікардо, був більш схильним, відносити «надбані і корисні здібності» працівника, не до виробничого капіталу, а до характеристик робочої сили і праці, розрізняючи «просту» і «складну» працю.

У складній і багатій на протиріччя історії розвитку поняття «людський капітал» також доцільно відзначити розробку Дж.Уелшем однієї з перших економетричних моделей, яка дозволяє визначити за емпіричними даними, чи подібні інвестиції в освіту (тобто в «інтелектуальний капітал») звичайним капітальними інвестиціями [3].

Пропонуємо розглянути поняття «людський капітал» у контексті «аристотелівської» теорії виробництва [4].

«Аристотелівська» модель виробництва, запропонована в якості контексту для розгляду поняття «людський капітал», має важливі переваги в порівнянні з традиційними моделями виробничих процесів, оскільки вона дозволяє адекватно описувати виробництво будь-якої природи, чи виробництво реальних продуктів, або навіть «духовне виробництво».

Людський капітал можна трактувати як трудовий потенціал (рис. 1).

Рисунок 1 – Взаємозв’язок людського потенціалу і людського капіталу

Інвестиції в людський капітал перетворюють природній потенціал в трудовий і при наявності у особи мотивації, часу і праці створюють людський капітал.

Таким чином, формування людського капіталу можна описати моделлю організації, яка визначається за принципом «затрати-випуск», уточнюючи логічний ланцюжок таким чином: людина – основний ресурс суспільства –

основа організації – людський капітал (трудовий потенціал) – робоча сила – фактор виробництва (рис. 2)

Рисунок 2 – Схема класифікації економічних ресурсів

В економічній літературі представлено декілька різних підходів до поняття «інвестиції у людський капітал». Інвестиціями у людський капітал можна назвати всі види вкладів в людину, які пов’язані з суттєвими затратами, що сприяють зростанню національного доходу (або доходу підприємства). Конкретні види основних інвестицій – це грошові затрати, часові затрати, затрати фізичного капіталу, людського капіталу.

К. Макконнелл і С. Брю дають таке визначення: «Інвестиції в людський капітал – це будь-які дії, які підвищують кваліфікацію і здібності і, тим самим продуктивність праці працівників. Витрати, які сприяють підвищенню продуктивності, можна розглядати як інвестиції, бо питомі витрати здійснюються з тим розрахунком, що дані витрати будуть багаторазово компенсовані зростаючим потоком доходів в майбутньому» [5]. Аналогічного підходу до визначення поняття «інвестиції» дотримувались Г. Беккер, І. Бен-Порет, Д. Мінцер, Т. Шульц. Найчастіше, інвестиції в людський капітал, поділяють на три основні групи.

До першої групи відносять витрати на освіту. Це вартість загальної і спеціальної освіти, формальна і неформальна освіта, витрати на навчання за місцем роботи.

До другої групи відносять витрати на охорону здоров’я: фізичне і психічне здоров’я людини. До них входять витрати на профілактику захворювань, медичне обслуговування, дієтичне харчування, покращення житлових умов.

До третьої групи – витрати на мобільність, завдяки яким здійснюється міграція людини з місця з низькою продуктивністю праці в місця з відносно високою, долається безробіття.

Трудовий потенціал складається з таких характеристик: здоров’я, інтелект, творчі здібності, освіта, професіоналізм, активність, організованість.

Переваги структурування людського капіталу у вигляді активів – у його адресності, перевага структури людського капіталу як трудового потенціалу – у точній характеристиці необхідних людських якостей. Тоді актив людського капіталу – мета, досягнення якої згоден підтримати інвестор, а реалізація цієї мети можлива тільки при створенні необхідних якостей у особи.

Формування людського капіталу, на наш погляд, є безперервним процесом, який протікає з різною інтенсивністю в різні періоди життя особи. Він залежить як від особистих характеристик – біофізиологічних і моральних, так і від великої кількості зовнішніх факторів – економічних, соціальних, політичних. Схематично процес формування людського капіталу в результаті інвестицій (вкладання грошей, часу, праці, фізичного капіталу, людського капіталу або їх поєднання) можна представити таким чином (рис. 3).

Рисунок 3 – Схема безперервного формування людського капіталу

До інвестицій можна віднести:

- матеріальні і часові щоденні затрати людини в процесі життєдіяльності (читання газет, книжок, журналів тощо);

- часові затрати в процесі спілкування соціально адаптованих осіб між собою.

Таким чином, частина людського капіталу особи, яка знайшла попит на ринку праці і приносить дохід, збільшується в процесі основної трудової діяльності за рахунок накопичення досвіду, навиків і спеціальних знань, які з’являються навіть при відсутності цільових інвестицій зі сторони адміністрації – в процесі спілкування з колегами. Частину отриманого доходу людина витрачає на придбання засобів масової (та спеціальної) інформації. Витрачає вільний час на її засвоєння.

Освіту - самий вагомий актив людського капіталу, неможна розглядати тільки як засіб збільшення майбутніх доходів. Освіта – благо тривалого користування, яке має до того ж здатність створювати режим самогенерації або самоінвестування людського капіталу.

Спроби виміряти вартість людини відомі з часів В.Петті. А.Сміт і Д.Рікардо вважали, що продається не робоча сила, а праця. К.Маркс доводив, що робітник продає не працю, а товар який йому належить – «робочу силу», яка має споживчу вартість. На початку минулого сторіччя з’явилися праці, в яких автори – І.Фішер, С.Форсіт, Ф.Крам, Ю.Фіш, Л.Дублін, А.Лотк – намагались розрахувати вартість окремої людини, всього населення країни і визначити втрати суспільства від хвороб і передчасної смерті. Ці спроби узагальнені і розглянуті Б.Ф. Кікером в праці «Історичне коріння і концепції людського капіталу» [6].

Відсутність серед економістів єдності поглядів стосовно способів оцінювання вартості людського капіталу і невдалі спроби таких розрахунків підтверджують наведену раніше принципову відмінність людського капіталу від фізичного – його величину і його зміни неможливо точно виміряти (враховуючи сьогоднішній рівень знань).

Отже, моделювання процесу формування людського капіталу вельми умовне як з економічних позицій, так і з фізіологічних. В деякому розумінні використання людського капіталу можна порівняти з функціонуванням чорної скриньки – на вході якої інвестиції, на виході ефект, за величиною якого в грошовому відношенні Шульц, Беккер, Фрідмен та інші роблять висновок про величину застосованого людського капіталу.

Зростання людського капіталу проявляється безпосередньо через ринкові і неринкові ефекти. До ринкових відносять ті з них, які можуть бути оцінені в грошовій формі. Наслідком зростання рівня освіти є зростання продуктивності, якісні зміни праці, створення нових видів товарів і послуг, технологій, нових галузей знань. До неринкових – культурні, соціальні, психологічні ефекти.

В ринковій економіці однією з вагомих проблем є проблема раціонального вибору об’єкта інвестування, як напрямку формування людського капіталу підприємства.

В умовах обмеженості ресурсів (людських, фінансових, матеріальних), конкуренції, ризиків керівник кожного підприємства змушений визначати які кошти, в яку сферу, на який термін інвестувати і яка буде від них віддача.

Література:

1. Петти В. Экономические и статистические работы. – М., 1990.
2. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. – М.: Соцэкгиз, 1962.
3. Welsh J. Capital Concept Applied to Man. 1935.
4. Хованов Н.В. «Аристотелевская» модель производства. – СПб., 1999.
5. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. – М.: Республика, 1992.
6. Kiker B.F. The Historical Roots of the Concept of Human Capital // Journal of Political Economy, 1966. – October.