Павлюк М.В.

Запорізька державна інженерна академія

Нормативний поділ грецької спільноти

Спираючись на міфоепічну генеалогію, історичні свідчення, рівнобіжні приклади інших індоєвропейських спільнот та споріднених уральської та алтайської єдностей, а також власні фонетично-семантичні розвідки можна з’ясувати нормативний поділ грецької спільноти з викладом його у вигляді таблиці етнонімів племен чи, радше, племінних спілок.

[hraikai → *Hraikos] Hellēn → hellēnes
Doros dorieis	Aiolos aioleis	Ion īones	Achaiwos achaiwoi	(Iodame) (Thēbe)	Boiōtes boiōtai
ambrakiotes aiginetes īones ophioi etheioi arkadoi omphaloi mirmidones aōnēs thiphoi tripolitoi abantes thesprotai aigialeioi ainianes thespiai pandosoi *kallistoi molossoi phōkeioi chaōnes thisbeoi triphyloi athēnaioi
teukroi malieis *lykaonoi *parnassoi sikyonoi *eurotoi ilionoi phthiotes orchomenoi delphioi *isthmioi spartoi dardanoi pheretai minyai *kastalioi korinthoi milētoi troiai thessaleis orchomenoi olympioi nemeis lakedaimones
teukroi iolkai nissoi parawoi messenoi elateioi lokroi ep. kentauroi naxosoi phaiakes magnētai plateioi lokroi op. phlegyai nisaioi kerkiroi amimnoi kadmeioi lokroi oz. lapithai anaktoroi scheroi megarikoi ektenoi
dorieis aioleis danaoi achaiwoi elimiotai boiōtai *amphoteroi pleurones telxiones apioi olmonoi thēbagenes akarnanoi aitoleis *panoi argiwoi *krimiotai giantes amphilochoi kalidones telchines teleboai ormenionoi tanagroi

Таблиця має, звісно, попередній вигляд, проте, її повнота справляє враження та має певне самостійне значення, тобто теоретично можливими є, так би мовити, табличні вдокладнення.

Таблиця відзначає, насамперед, зміну династії володарів, що потягла за собою зміну самоназви спільноти: геліни ← граїки (греки). Проте, зміну династії відбито й походженням епонімів племен. Оскільки таблицю складено на основі матеріалу міфоепічної генеалогії, то варто зважити на предка епоніму кожного племені.

Предками епонімів виявляються подружні пари титанів. Япет і Теміда виступають власними предками греків – „зайдів”, натомість, Океан і Тетія – предками „чужинців” – автохтонів. Предками, принаймні, двох епонімів виявляються Гіперіон і Тейя. Можна припустити, що зумисне використано таку собі трійцю: „земляки” – „водняки” – „небесняки”. Проте, то, насправді, може бути вказівка на переміну в греків первісного поділу династій на свій оригінальний. Індійці називають першою Сонячну династію володарів Сходу в Айодг’ї (або Авадгі) – столиці країни епічних подій Косала або Кошала (у греків їм відповідають Фтія та Тесалія), а другою – Місячну династію володарів Заходу. Ґрунтовніше той поділ викладають тюрки-огузи: старші, східняки, праві, серединні та чорні – молодші, західні, ліві, зовні та білі огузи. Тим же порядком, хоча й з перервою, ступали одна за одною династії володарів. Імовірно, нащадки Океану й Тетії – „автохтони” виставляють першу, східну, Сонячну династію, натомість, нащадки Япета й Теміди – „зайди” виставляють другу, західну, Місячну династію. Нащадки ж Гіперіона й Тейі та їхнього сина Геліоса „Сонця” – сікіонці та коринтяни, - пов’язують оригінальний грецький поділ династій „водні” – „земні” або „автохтони” – „зайди” з первісним „сонячні” – „місячні” або „східні” – „західні”. Є, звісно, сенс припустити й відбиття другої династії за первісним поділом, тобто Місячної династії.

Грецька богиня Місяця Селена (або Мена) була закохана в пастуха Ендіміона, Еолового сина, що перевів еолян на нову землю, що за ім’ям його сина Етола звалася Етолією. Етноніми еоляни та етоляни позиційно якраз і відповідають етнонімам сікіонці та коринтяни. Отже, виставники Місячної династії збігаються з виставниками найчисельнішої гілки гелінської династії „зайд”. Зважимо на те, що зв’язок із первісним поділом династій здійснено за допомогою непарних за позицією етнонімів (1-ий та 3-ій) парних за позицією груп (4-ої та 2-ої) перших нескрайніх за позицією гілок (2-ої та 5-ої).

Серед нащадків Япета провідною є, звісно, гелінська гілка: Прометей, Епіметей → Девкаліон → Гелін, Амфіктіон, а серед гелінів – Еолова гілка. Проте, вона має такий собі додаток – троянська гілка Атлант → Дардан → Трой → Іл. (а також лакедемоняни та еліми). Серед нащадків Океану провідною є Інахова гілка, а додатковою – Асопова. Цілком можливо, що невипадковим є „фонетичний” добір імен пранароджувачів гілок ув Інаховому роді.

Phoroneus Argos Belos Arkas Aigialeios Pelasgos Agenor ...

phor- arg- bel- ark- aig- pel- ag- ...

У греків зміну династії пов’язано зі зміною самоназви. Підставним видається допис останньому володареві попередньої династії племінного прізвиська: Hellēn ← *Hraikos, hellēnes ← hraikai. Та зміна перевела греків з вісімки тих спільнот, що обирають за самоназву варіацію самоназви єдності hraikai „греки” ← ardes „індоєвропейці” (пор.: thrakoi „фракійці”; phrygoi „фригійці”), до якої належать 1-і гурти східних і західних спільнот (індійці, іранці, дарди, тохари та греки, вірмени, фракійці, фригійці), до вісімки тих спільнот, що вдаються до заступленої самоназви – „люди” (германці, хети, балти), „нащадки титана” (іллірійці, італьці), „вірні людського бога” (слов’яни, венети), Змінюючи самоназву, греки скористалися з четвертої, фонетичної варіації заступу -el- ← -ar-: hellēnes; пор.: keltoi „кельти”. Того перехода греків компенсовано зворотнім переходом хетів: mira ← luda (трад. Лідія, лідійці „люди”). Нова самоназва хетів набула вигляду метатези до самоназви вірменів – arim, а, отже, варіацією, хоч і особливою, самоназви єдности.

В індійців зміну самоназви „винесено” поза межі родини епонімів. Спершу вони звалися aryá (← ardés). Ім’я ж голови родини епонімів Яяті вироблено з імені його сина Яду, що саме походить від імені сестри Мадгаві в його первісному вигляді: Yayati ← Yadu ← *Yadhami/ *Vadhami → Madhavi. Нову самоназву бгарат (bharat) індійці отримали за епонімом Бгаратá (Bharatá) з Місячної династії володарів Заходу, нащадка Яяті. У нього то було, між іншим, друге ім’я „виплеканий”; спершу Бгарату звали Сарвадамана „Усеприборкувач”. До речі, Місячний Бгарата, син Душьянти, мав двійника в Сонячній династії – Бгарата, син Дашаратги, що разом із братом Лакшманóю мають такі імена, що фонетично відповідають іменам грецьких епонімів – Спарта й Лакедемон. Порівняймо в греків: Спарта – онука автохтона Лелега та спарти „посіяні”, що зросли з зубів дракона, вбитого Кадмом.

Таблиця відбиває параметри поділу спільноти на 6 гілок по 4 групи в кожній відповідно до двох типів фонетично й семантично пов’язаних етнонімів; а кожної групи на 4 племінні спілки відповідно до фоноквартету етнонімів із нормативним потроєнням другого етноніму фоно- або семопари етнонімів. Племінні спілки, до речі, самі поділяються на 16 племен, напр., у слов’ян чорногорці – васоєвичі, піпери, кучі, белопавлічі тощо; у хорватів – качичі, шубичі, свачичі тощо; в іранців памірці – шугнан, баджув, рушан, хуф, бартанг, орошор (рошорв), сариколь, вахан, язгулям, вандж, саргулям, ішкашим, сангліч, зебаг, мунджан, йидга. Справжньою самоназвою памірців був, певно, етнонім сангліч, що має відповідників у всіх спільнот – інд. анга, дард. глангалі, герм. англи, гр. егінети, ілір. енхелеї, слов. укри (з переміною показника на інший плавний), клт. кеанги. То ж, нормативно кількість племен сягає півтори тисячі [(6х4)х4]х16 = 1536. За ними ступають, певно, фратрії, роди й родини.

Поділа спільноти на гілки відзначено іменними показниками зі значеннями „родичі, свояки - одномовці” – плавні, „нащадки одного предка, вояки певного воєводи” – решта. Таблиця засвідчує їхнє використання як патронімічних показників ув етнонімах племінних спілок, що вказує на їхнє походження від певного предка (епоніма гілки) або, іншими словами, належність племінної спілки до певної гілки. Тих показників відзначають імена епонімів давніх грецьких племен. Їх можна вважати, зрештою, показниковими. Називник (перший приголосний) імені Дор є показниковим у лаві провідних показників (плавних і проривних звуків), засвідчених іменами трьох синів Фтії: Лаодок, Поліпойт, Дор – L-, P-, D-r. Отже, можна казати про три варіаційні пари імен епонімів: щиру, протиставну з „позадодатковим” називником (тобто не носовим, але задньоязиковим) та метатезну з використанням проривних показників. Ім’я Беота походить, імовірно, від імені *Іобот (пор.: Іобат – лікійський володар; Іобет – син Геракла). Іменні показники протистоять один одному за низкою ознак. По-перше, плавні протистоять проривним разом із додатковими, відбиваючи поділ спільноти навпіл та додатковий серединний поділ другої половини спільноти: [-r-, -l-] – [(-n-) -v/b-, (-m-) –d/t-]. По-друге, плавні й проривні показники протистоять носовим як провідні додатковим. По-третє, сонорні показники протистоять шумовим. По-четверте, „щирі” [-r-, -n-] показники протистоять „органовим”, тобто зубним і губним. Ті фонетичні протиставлення можуть відбиватися на доборі етнонімів племінних спілок.

Попри свою схематичність таблиця етнонімів за нормативним поділом етнічної спільноти містить чималий переказ про ту спільноту, зокрема й той, що не слугував приводом чи підставою зводити певний етнонім до тієї таблиці.

Наступним вказом або серединним параметром, що визначає глибину поділу кожної гілки, є ті пари етнонімів, що їх пов’язано фонетично або семантично – фонопари й семопари етнонімів. Але вони заслуговують на окремий розклад.

Література.

Павлюк М.В. Родина епонімів спільноти та її гілок/ Наука: теорія та практика – 2006. – Т.1. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006. – С.15-18.

Павлюк М.В. Параметри поділу етнічної спільноти/ Новини наукової думки - 2006. - Т.1. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006. - С. 10-13.

Павлюк М.В. Епоніми племен у міфоепічній генеалогії/ Перспективні розробки науки й техніки - 2006. Т.4. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006. - С. 77-80.

Павлюк М.В. Епоніми племен провідних гілок грецької спільноти в міфоепічній генеалогії (рукопис).

Павлюк М.В. Епоніми племен додаткових гілок грецької спільноти в міфоепічній генеалогії (рукопис).