Карпович Н.М.
Педагогічні рекомендації по удосконаленню застосування комп’ютерної
техніки в навчальному процесі
Система освіти є ефективною, якщо вона інформаційно відкрита. Освітній простір XXI століття - це
інформаційно-освітній сикрезис, синкретичне соціокультурне
й інформаційне середовище (школа, вуз, відео,
телекомунікація, комп'ютери, електронна пошта, Інтернет), яке дозволяє учням нескінченно розвивати власні освітні інтереси й активізувати когнітивну діяльність на основі
нових комунікативних стратегій.
У
своєму дослідженні М. А. Акопова називає однією з серйозних проблем, пов'язаних з комп'ютеризацією навчання - нерозробленість його психолого-педагогічних, методичних і дидактичних
аспектів.
Аналіз
психолого-педагогічної літератури з даного питання, отримані в результаті дослідження емпіричні дані, а також деякий
досвід у розробці й використанні навчальних програм, реалізованих за допомогою ЕОМ, дозволяє зробити деякі педагогічні рекомендації з удосконалення й застосування
їх у навчальному процесі.
Багато
дослідників (М.А. Акопова, Д.Е. Френкі, І. Г. Капотюк, І.В. Работін) вважають, що індивідуалізувати навчання за допомогою ЕОМ можна, лише адаптуючи його до конкретних
індивідуально-психологічних та інших
характеристик того, кого навчають. Для цього необхідно провести тестування й, використовуючи отримані дані, машина буде здійснювати керування навчальною діяльністю того, кого навчають, на основі тієї моделі, до якої той, кого навчають, віднесений, при цьому
оптимальною умовою є корекція й доповнення
цієї моделі по ходу навчання.
Істотним
фактором для вдосконалення навчальної програми
є облік емоційності тих, кого навчають, так, щоб програма була помірною й не пробуджувала у того, кого навчають,
його соціально-психологічних комплексів (дефіциту спілкування, агресивних
устремлінь, авторитарності й т.д.).
Такі
способи емоційно прикрасити "сухий" діалог з машиною
сприяють, на наш погляд, оптимізації
функціонального стану тих, кого навчають, що дуже важливо, тому що робота з ЕОМ у режимі діалогу вимагає значної
інтелектуальної й емоційної напруги.
Аналіз
науково-практичної літератури показав (Т. В. Васильєва, И. Е. Вострокнутов, Т. В. Кожевнікова), що необхідною умовою ефективної експлуатації
ЕОМ є участь викладача, що веде заняття зі студентами в розробці навчальної програми. Це дасть йому
можливість вільно орієнтуватися як в "своїй",
так і в "чужій" програмі.
Нам здається, що сьогодні прогрес у будь-якому виді діяльності
стає можливим лише в тому випадку, якщо ми звільнимося від "комплексу комп'ютерної неповноцінності". Викладачеві, що використовує тільки
"чужі" навчальні програми й не бере участь у створенні власних, звичайно
властиво певне негативне ставлення до комп'ютерного навчання
в цілому. Він розцінює "чужі" навчальні програми як нав'язані йому, що змушують його перебудовуватися, ламати звичні методи й форми роботи. При цьому спостереження за роботою викладачів у
комп'ютерному класі показують, що існує два основних типи поводження таких
викладачів - "механічне"
спостереження за проходженням програми (студенти часто скаржаться на те, що
такі викладачі "самоусуваються від роботи в комп'ютерному класі"), і
викладачі, які постійно втручаються буквально
на кожному етапі навчання, що також небажано, тому що заважає роботі студентів.
Часто пасивність викладача на заняттях у комп'ютерному класі пов'язана з тим, що сам викладач недостатньо засвоїв
роботу за комп’ютером. Ми повністю розділяємо позицію тих дослідників (М.А. Акопова, Д. Е. Френкі, І.Г. Капотюк, І.В. Працюй),
які вважають, що абсолютно необхідним є як участь
викладача в розробці сценарію програми, так і володіння ним навичками роботи з терміналом. Це необхідно тому, що викладач повинен:
■
надавати
допомогу студентам при різних труднощах, що виникають при роботі з машиною;
■
знати сценарій програми й
володіти навичками роботи з комп’ютером,
що визначає ступінь
ознайомлення викладача з основними
критичними ситуаціями в роботі з ЕОМ, тому що це прямо
впливає на поведінку викладача, надає йому
впевненості в діях,
що негайно позначається на учнях, створює в них довірливе
ставлення до ЕОМ;
■
уміти
користуватися документацією, отриманою за допомогою ЕОМ для
вдосконалювання сценарію навчальної програми й для розширення
своїх знань про можливості конкретного учня;
■
протоколювати
роботи учнів з програмою, що дозволяє
накопичувати інформацію про знання й про індивідуальні
особливості
студентів, виявити особистісні якості, що впливають на успішність
навчання
для
уточнення й розширення набору моделей тих,
кого навчають.
У
своєму дослідженні Акопова М.А. довела, що ефективність застосування ЕОМ залежить також від ступеня індивідуалізації навчання, що може бути забезпечено в такий спосіб:
■
той, кого навчають, повинен мати
можливість вибору режиму навчання (принаймні, вибору типу й міри допомоги);
попереднє тестування необхідно проводити перед черговою видачею
нової порції матеріалу для визначення підготовленості
того, кого навчають, і встановлення рівня навченості, після чого повинно
прийматися рішення
про подальший хід навчання;
необхідно за
допомогою психологічних
тестів (по можливості
автоматизованих) проводити аналіз
індивідуальних особливостей для
автоматичного вибору моделі учня;
■
поопераційний контроль повинен бути зведений не тільки до видачі
результату, але й до аналізу помилок (це може бути
порівняння відповідей студентів з еталонами плюс коментарі
машини).
На нашу
думку не існує єдино зробленого методу застосування комп'ютера в навчанні. Різні програми, що ґрунтуються на різних теоретичних посилках,
підходять для різних ситуацій і дають різні результати. Тому навряд чи варто рекомендувати ту або іншу
модель для впровадження в сферу освіти. Набагато краще, якщо у викладача буде більше можливостей вибору програм для
навчання за допомогою ЕОМ, які він може використати, виходячи із власного
досвіду, індивідуальних особливостей учнів і цілей навчання.
Ю.К. Бабанський справедливо помітив, що "... не було, немає й не
буде якихось універсальних підходів до навчання..., які спрацюють у будь-яких педагогічних ситуаціях". Це значить, що не повинно бути твердих методичних рецептів і
шаблонів, щоб була можливість для створення умов творчого підходу до організації
педагогічного процесу.
Література:
1.
Акопова М.А.
Индивидуализация обучения иностранному языку в техническом вузе с помощью ЭВМ: Дис. … канд. пед. наук/ М.А.
Акопова. – Л. 1989.
Заявка на участь в І Міжнародній науково-практичній конференції
”Ключові аспекти наукової діяльності 2007”
Карпович Надія Миколаївна
Викладач
Вінницький торговельно-економічний коледж Київського
національного торговельно-економічного університету
21022
м. Вінниця, вул.. Айвазовського,
23
(0432) 51-54-87
Карпович Н.М.
Інформаційне навчальне середовище: потенціал, зміст, функції
Відповідно до прийнятої в Україні концепції інформатизації суспільства, мета інформатизації освіти полягає у використанні нових інформаційних технологій, радикальному підвищенні ефективності й якості підготовки фахівців до рівня, досягнутого в розвинутих країнах, тобто підготовки кадрів з новим типом мислення, які відповідають вимогам інформаційного суспільства [3, с. 17].
В основі системного підходу реформування змісту й методів навчання лежить використання в освітньому процесі концепції навчального середовища.
Поняття інформаційного навчального середовища (ІНС) залишається на рівні абстракції, якщо не конкретизується, які підтримуючі засоби (ПЗ) у ньому застосовуються і як інформація інтегрована у ці ПЗ. Тільки при взаємній інтеграції змісту навчання, методу навчання і комп’ютерних засобів навчання можлива організація навчального середовища, де комп’ютер буде робити те, що потрібно викладачеві й студенту.
До специфічних
властивостей навчального середовища відносять його інтерактивний характер,
заснований на комунікаціях, насиченість освітніми ресурсами, можливість
модифікувати і міняти мету, зміст, методи і організаційні форми навчання.
Сучасні
підходи до середовища в педагогіці лежать в руслі розвиваючої функції освіти, а
інтегрованим критерієм якості навчального середовища є здатність цього
середовища забезпечити всім суб’єктам освітнього процесу систему можливостей
для ефективного особистісного саморозвитку.
Ці
концептуальні положення знайшли відбиття в розумінні навчального середовища, що
сформувалося як результат впровадження НІТ у педагогічний процес. Термін
“інформаційне навчальне середовище”, обраний нами, підкреслює роль
інформаційного середовища, створеного засобами НІТ, що розглядається як
складова частина середовища навчання й активний початок, що впливає на
учасників навчального процесу.
У ряді
теоретичних підходів [2, 4], які були також реалізовані на практиці, виділяють три
основних типи середовищ:
1.
Середовища,
орієнтовані на надання знань.
2.
Середовища,
орієнтовані на самостійну діяльність по придбанню знань
3.
Змішані типи
середовищ.
В створенні
середовищ першого типу домінує когнітивний підхід, в основі якого лежить опора
на внутрішню структуру людського знання, на системно-структурні властивості
досліджуваного предмета.
Другий тип
середовищ у більшості закордонних досліджень (M. Warschauer, R. Li, R. Hart) розглядається з позиції їх
діяльності конструктивістського характеру. Розуміння середовища базується на концепції здобування знань у процесі
проектної діяльності, розробленої в рамках конструктивістської когнітології.
Аналіз
сучасних досліджень показує, що за останні роки активно формуються середовища
третього типу, які інтегрують обидва підходи, тобто являють собою джерело
учбово-методичного знання й одночасно високо структуроване середовище для
організації різних форм самостійної пізнавальної діяльності тих, кого навчають.
Багато
дослідників визнають, що інформаційне навчальне середовище для самостійного
вивчення повинно включати інформацію про зміст і метод навчання, про способи
організації роботи, а також засоби навчання, контроль і зворотний зв’язок з
викладачем.
Метод, як
діяльність по дослідженню або конструюванню, повинен містити в собі всю структуру діяльності:
ціль, предмет, засоби, продукт і власне саму діяльність, зміст і форму
діяльності, позицію діяча і етапи діяльності.
Ціле методу
навчання задає діяльність педагога. Як відзначає Ю.К. Бабанський,
метод зберігається в діяльності. Якщо він може бути витягнутий з діяльності, то
це характеризує метод як об’єктивний. Тільки такому методу можна навчити.
Діяльність завжди цілеспрямована [4].
Педагог вирішує традиційні завдання – визначає зміст, метод, способи й форми навчання – у комп’ютерному середовищі з обліком нових технічних, специфічних для середовища властивостей.
Багато авторів
(В.Ю. Биков, П. Гевал, Б.С. Грушинський,
Р.С. Гуревич, М.І. Підкасистий, Є.С. Полат, І.В. Роберт, А.В. Хуторський, Д.В. Чернілевський) у своїх дослідженнях намагаються вирішити
питання організації навчального процесу з використанням інформаційних
технологій, їхньої ролі в навчально-пізнавальній діяльності. У цих роботах
закладено фундаментальні основи раціонального включення комп’ютера в
навчально-пізнавальну діяльність студентів на різних її етапах.
Сучасні можливості ЕОМ дозволяють демонструвати й оперувати не текстом, але й звуком і зображенням (мультимедіа), а також підтримувати процес навчання. З цього погляду можна говорити про можливості сучасного комп’ютерного середовища забезпечити демонстрацію, тренування, контроль у у процесі навчання й адаптацію засобів шляхом розширення або заміни змісту для рішення певних навчальних завдань.
Але поряд з
безсумнівними перевагами, комп’ютер має також деякі обмеження, які, по своїй
суті, стосуються важливих, основних аспектів навчання мові. Так, найважливішою
й ефективною дією викладача в процесі викладання іноземних мов є особисте
спілкування з учнями. Взаємодія між студентом і комп’ютером , яким би
розвиненим воно не було, залишається не комунікативним. Незважаючи на розвиток
технологій розпізнавання й синтезу мови, характеризується серйозними
обмеженнями, зв’язаними з наступним:
а) сприйняття
і розпізнавання людської мови, включаючи аналіз її змісту (розуміння);
б) синтез
людської мови;
в)розпізнавання
й аналіз пов’язаних з мовою невербальних образів.
Дослідження
багатьох вчених дозволило нам виділити критерії придатності технічних засобів
навчання (за винятком комп’ютерів) і контролю для використання на заняттях по
іноземній мові. Вони повинні:
- сприяти
підвищенню продуктивності праці й ефективності навчального процесу;
-
забезпечувати негайне й постійне підкріплення праці й ефективності навчального
процесу;
-
забезпечувати негайне й постійне підкріплення правильності дій кожного
студента;
- підвищувати
свідомість й інтерес до вивчення мови;
-
забезпечувати оперативний зв’язок і поопераційний контроль дій всіх тих, кого
навчають;
- мати можливість
швидкого введення відповідей без тривалого їхнього кодування й шифрування.
Отже, сучасні
підходи до середовища в педагогіці лежать у руслі розвиваючої функції освіти, а
інтегративним критерієм якості навчального середовища
є здатність цього середовища забезпечити всім суб’єктам освітнього процесу
систему можливостей для ефективного розвитку самостійності в навчанні.
Література:
1.
Бабанский Ю.К. Методы
обучения в современной общеобразовательной школе/ Ю.К. Бабанский.
– М.: Образование, 1985.
2.
Зайцева Е.Н. Информационно-обучающая среда как способ развития
самостоятельной работы студентов при узучении
иностранному языку: Автореф. дис.
канд. пед. наук/ Е.Н. Зайцева.
– Ярославль, 2003. – 23с.
3.
Колин К.
Информатизация образования: новые приоритеты // Alma Mater. Вестник
высшей школы. – 2002. - №2. – с. 16 – 23.