Секція “Педагогічні науки”

підсекція “Стратегічні напрями

реформування системи освіти”

Петренко Л.М.

Національний університет державної податкової служби України

Умови формування ключової компетентності

“уміння вчитися” у студентів вищого навчального закладу

Нині вищі навчальні заклади в Україні функціонують в умовах, коли формування освітніх цілей відбувається на міжнародному, міжнаціональному рівнях й проголошуються в міжнародних конвенціях та документах. Проголошення рівного доступу до якісної освіти є стратегічним напрямом розвитку освіти країн, що перебувають у періоді перетворень. У зв’язку з цим актуальності набуває розвиток компетентнісно орієнтованої освіти.

Компетентність випускника вищого навчального закладу визначається багатьма чинниками, оскільки компетентності є “такими індикаторами”, що дозволяють визначити готовність студента-випускника до життя, його подальшого особистого розвитку й до активної участі у житті суспільства [2].

Практика підготовки кадрів на засадах компетентнісного підходу вже давно сформувалася в державах з високо розвинутою економікою. Так, В.Гриненко, досліджуючи проблеми професійного навчання вищих керівних кадрів у різних країнах світу, вказує на існуючий досвід у зарубіжних закладах освіти з підготовки високопрофесійних фахівців згідно з розробленою моделлю професійної компетентності. Така модель відображає “ідеальний образ” працівника. Ії складовими є: сукупність знань, умінь і навичок; відносини і форми поведінки, які можна споглядати й оцінювати. Аналітичний огляд літератури дозволив їй визначити встановлену сукупність компетентностей вищих керівних кадрів. В структуру різних компетентностей випускників університетів, окрім професійних, обов’язково входять соціокультурний і психолого-педагогічний компоненти. Наприклад, складовими соціальної компетентності є: здібність до навчання і нововведення; працювати в міжнародних командах; мотивувати й переконувати; вирішувати конфліктні ситуації; особиста привабливість; професійної - університетська освіта; досвід лінійної та штабної роботи; багатий досвід роботи у функціональних сферах, зарубіжний досвід роботи; знання не менше двох іноземних мов. Особистісні якості, як окрема компетентність, передбачає у фахівця наявність високого рівня мотивації на якісну роботу, здібність навчатися, енергійність, уміння запобігати стресам. Функціональна компетентність складається з вміння приймати рішення; ініціативності; гнучкості; витривалості в роботі; вмінь, які пов’язані з роботою тощо. Проведене нею дослідження свідчить про те, що майже кожна компетентність у своїй структурі має таку складову, як “уміння самостійно навчатися”. В соціальній компетентності це “здібність до навчання і нововведення”, у компетентності “особистісні якості” - “здібність навчатися”, в компетентності “керівництво змінами ” - “постійне навчання” тощо [1].

Роль даної ключової компетентності у формуванні і розвитку особистості сьогодні загальновизнана. Адже предметом (змістом) навчальної діяльності є теоретичні знання, одержання яких через цю діяльність, розвиває в особистості основи теоретичної свідомості і мислення, а також творчо-особистісний рівень здійснення практичних видів діяльності. У процесі навчальної діяльності засвоюються соціальні і моральні цінності. Тобто, діяльність учення характеризується тим, що в індивіда немає інших цілей, окрім засвоєння соціального досвіду (цим відрізняється учення від інших видів провідної діяльності). Її продуктом є зміни самої людини, її нових пізнавальних можливостей, нових практичних дій. І це вказує на важливість формування ключової компетентності “уміння вчитися” у процесі здобуття вищої професійної освіти. Озброєння випускника вищого освітнього закладу ефективними і раціональними методами й прийомами самостійної навчальної роботи, підготовка його до участі у процесі неперервної освіти, трансформація завдань “вчити вчитися” у технологію “вчити професійно працювати” забезпечить його конкурентноспроможність на ринку праці.

Проте формування ключової компетентності “уміння вчитися” в освітньому процесі вимагає дотримання низки дидактичних умов. Перша з них, вважає С.Е. Трубачева, полягає у чіткому усвідомленні суб’єктами навчального процесу специфіки закладеної в поняття “компетентність” як педагогічної категорії, яка може характеризуватися як певний стан в освітньому процесі, так і його кінцевий результат – результат освіти [3]. Тому перед керівниками вищих навчальних закладів постає завдання певною мірою оновити зміст методичної роботи з науково-педагогічними кадрами і приділити велику увагу проблемі формування змісту освіти на засадах компетентнісного підходу як науково обґрунтованій системі дидактично та методично оформленого навчального матеріалу для різних освітніх і освітньо-кваліфікаційних рівнів. Сьогодні, на жаль, дуже повільно ведеться розробка і впровадження освітньо-професійних програм підготовки фахівців з окремих напрямів. Це викликає певні утруднення у визначенні структурно-логічної схеми підготовки молодих спеціалістів, у розробці навчальних програм дисциплін, які б відповідали сучасним вимогам, цілям і завданням національної освіти як складової європейського освітнього простору.

Для впровадження компентнісного підходу у навчальний процес вищої школи важливим є вміння науково-педагогічних працівників застосовувати наукові підходи до організації навчання як в аудиторії, так і в позааудиторний час (самостійна робота, індивідуальні заняття). Адже не можливо спочатку навчити навчатися, а потім безпосередньо навчати обраній професії. Вже на першому курсі необхідно озброїти студентів необхідним інструментарієм для ефективного здобуття знань у процесі самостійної роботи з різними джерелами інформації при вивченні всіх тих навчальних дисциплін, що викладаються у даному закладі освіти. Для цього у дидактичному арсеналі викладачів мають бути різні види завдань, а саме: складання конспектів (узагальнюючого, деталізованого, зведеного), підготовка рефератів (оглядових, інформаційних, у формі наукового звіту, написання рецензій, узагальненого тематичного словника), написання плану (простого, ускладненого, складного), тез, виписок (важливих положень статті, монографії, фактів, цифр, таблиць і схем), цитат, анотацій, рецензій, статей, дайджестів, есе тощо. На жаль, як свідчать власні спостереження й проведене опитування, перелік видів завдань для студентів, що використовують працівники вищої школи (особливо у вузах непедагогічного спрямування) декілька обмежений. Подальшого удосконалення потребують форми і методи організації навчального процесу, достатньо повільно відбувається перебудова взаємовідносин суб’єктів навчання тощо. Тому, на нашу думку, виникла потреба виявити складові педагогічної компетентності викладачів вищих навчальних закладів щодо здійснення компетентнісного підходу до підготовки спеціалістів з вищою освітою. Це, вважаємо, є другою умовою формування у студентів компетентності “уміння вчитися”.

Формування у студентів уміння самостійно вчитися, опанування ними технологій здобуття знань протягом усього життя може здійснюватися цілеспрямовано в процесі вивчення спеціального навчального курсу (“Організація самостійної навчальної діяльності студентів” (ОСНДС), “Наукові основи навчальної діяльності студентів” та ін.). Він є невід’ємною складовою підготовки студентів до майбутньої професійної діяльності, сприяє створенню умов для зростання активної творчої особистості, інтелектуальному розвитку студентської молоді, формуванню умінь застосовувати нові знання, діяти, прагнути саморозвитку, озброює практичними навичками пошукової та науково-дослідної діяльності, прикладними вміннями виконання різних видів робіт з навчальних дисциплін спеціальності, моделювання власного шляху розвитку.

Таким чином, третьою умовою формування ключової компетентності “уміння вчитися” у студентів буде їхня цілеспрямована підготовка до навчання протягом усього життя в процесі вивчення як спеціального навчального предмету, так і на заняттях з інших дисциплін.

Формування даної ключової компетентності, на нашу думку, не можливе без дотримання четвертої умови – з’ясування її змісту та структури, які мають бути співвіднесені з вищим рівнем фахової підготовки, відповідати пріоритетам і цілям освіти, носити особистісно орієнтований, наскрізний та універсальний характер, бути сприятливою для всіх членів суспільства.

Виходячи з позицій обов’язкової підготовки випускника вищого навчального закладу до навчання протягом усього життя, ключову компетентність “уміння вчитися” необхідно розглядати як соціальну норму професіоналізму майбутнього спеціаліста, рівень якого залежить від ефективності навчально-виховної системи у конкретному закладі освіти. У навчально-пізнавальному процесі вищої професійної школи значне місце відводиться самостійній роботі студента. Успіх цієї роботи багато в чому залежить від бажання, прагнення, інтересу до роботи, потреби в діяльності, тобто від наявності позитивних мотивів. Велике значення у процесі самостійної роботи студента мають його спрямованість, психологічна готовність, а також певний рівень бази знань, на який нашаровуватимуться нові знання.

Тому знання про те, як самостійно здобувати нові знання, ефективно організувати власну пізнавальну діяльність, підготовку до різних контрольних заходів у ВНЗ (ПМК, залік, іспит, ДЕК), розвити уяву, увагу, пам'ять, мислення мають становити зміст компетентності “уміння вчитися”.

Як форма організації індивідуального вивчення студентами навчального матеріалу в аудиторний і позааудиторний час, самостійна навчальна діяльність може успішно здійснюватися за умов оволодіння особистістю певними уміннями і навичками. Такими уміннями є: продуктивна робота на лекції, використання різних методів роботи з книгою, сприйняття й обробка інформації; підготовка до лекцій, семінарів, практичних і лабораторних занять; заучування текстового матеріалу і підвищення продуктивності мислення; підготовка різних видів індивідуальних завдань. І якщо теоретичні знання можуть бути отримані в результаті інтеграції знань з соціології, психології, педагогіки, біології, фізіології, культурології та ін. наук в процесі викладання спеціальної навчальної дисципліни, то формування вище перелічених умінь може здійснюватися спеціально (безпосередньо) або контекстно (опосередковано). При цьому терміни формування різних умінь і навичок будуть різнитися – якісь можуть бути сформовані протягом вивчення однієї теми, якісь – протягом усього періоду навчання у вищому закладі освіти.

Експерти Ради Європи вважають, що кожна компетентність побудована “на поєднанні взаємовідповідних пізнавальних ставлень і практичних навичок, цінностей, емоцій, поведінкових компонентів, знань і вмінь, всього того, що можна мобілізувати для активної дії” [2]. Саме на такому підході будується модель професійної компетентності керівних кадрів [1]. Отже, внутрішня структура компетентності “уміння вчитися” обов’язково буде складатися зі знань, пізнавальних умінь і практичних навичок, а також обов’язково з мотивації на навчання, пізнавального інтересу та ціннісної орієнтації на результати навчання та професійної діяльності.. Тому що похідним моментом в будь-якому умінні є мотиваційно-потребнісний аспект: пізнавальна потреба є передумовою діяльності учення, і в той же час її результатом – сформованим мотивом. Процес учення, якщо він вірно організований, може стати умовою зміни структури мотиваційної сфери особистості. В структуру цієї ключової компетентності можуть ввійти відношення, емоції, цінності та етика як складові кожної компетентності.

Література

1. Гриненко В. Професійне навчання вищих керівних кадрів для державної служби в зарубіжних країнах //Вісник Національної академії державного управління. - 2005. – № 3. – С.162 – 169.

2. Овчарук О.В. Розвиток компетентнісного підходу: стратегічні орієнтири міжнародної спільноти / Компетентністний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека з освітньої політики / Під заг. Ред. О.В. Овчарук. – К.: “К.І.С”, 2004.– С. 6 – 15.

3. Трубачева С.В. Умови реалізації компетентнісного підходу в навчальному процесі / Компетентністний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека з освітньої політики / Під заг. Ред. О.В. Овчарук. – К.: “К.І.С”, 2004.– С.53 – 58.