Секція „філологічні науки”.
Підсекція № 3: Теоретичні і методичні
дослідження мови.
Авраменко О.В.
Київський
національний університет імені Тараса Шевченка
Роль мовленнєвого жанру ПЕРЕКОНАННЯ у фреймовій організації
американського драматургічного тексту ХХ ст.
Лінгвісти
починають звертатися до вивчення природи та функціонування мовленнєвих жанрів у
другій половині ХХ століття. Першими спробами були системоцентричні
описи структури мовленнєвих жанрів у мові та вивчення мовленнєвого жанру як
важливого чинника живого спілкування людей. Тому поняття мовленнєвого жанру як
категорії дискурсу перетворилося на один із найважливіших у когнітивній та
функціонально-комунікативній лінгвістиці. Проте, в науці не існує єдиних
критеріїв та поглядів на визначення мовленнєвих жанрів. Найбільш привабливою
виглядає теорія Ф.Є. Бацевича, згідно якої мовленнєві жанри являють собою
організації мовного коду в комунікації поряд із дискурсом і мовленнєвим актом
(1:39). Вважаємо за доречне розглядати сукупність мовленнєвих жанрів, які
взаємодіють і перетинаються у процесі комунікації, утворюючи дискурс. Кожен
мовленнєвий жанр – це носій узагальненого комунікативного смислу, скерований на
адресата. Мовленнєві жанри є тематичною, стилістичною та композиційною
цілісністю, а кожним жанром стоїть типова ситуація.
Звернення
до фреймової організації американського драматургічного тексту ХХ ст.
Передбачає, насамперед, визначення фреймових стратегій діалогічного мовлення,
фреймових лексичних та ситуативно-контекстуальних груп, вивчення правил
зв’язності Звернення до
фреймової організації драматичних творів передбачає, насамперед, визначення
фреймових стратегій діалогічного мовлення, фреймових лексичних та
ситуативно-контекстуальних груп, вивчення правил зв’язності діалогу та шифрованої смислової структури діалогічного
мовлення, що є найактивнішою формою між Звернення до фреймової організації
драматичних творів передбачає, насамперед, визначення фреймових стратегій
діалогічного мовлення, фреймових лексичних та ситуативно-контекстуальних груп,
вивчення правил зв’язності діалогу та
шифрованої смислової структури діалогічного мовлення, що є найактивнішою
формою міжособистісного спілкування, яка відтворює систему логіко-семантичних
зв’язків та композиційних елементів діалогу.
Фреймовий аналіз американського драматургічного
тексту включає вивчення всіх аспектів їх семіотичної природи: по-перше,
семантичного (предиката, актантів, просторово-часових характеристик),
синтаксичного (фабульної пресупозиції та постпозиції)
та прагматичного (мовленнєвих жанрів), сюжетного змісту та сюжетної інтенції).
Драматургічний текст
характеризується такими факторами: 1) перетином подієвих рядів, представлених різними актантами та 2) релевантністю події та ситуації для актантів.
За фактором релевантності
проаналізовану драму Т. Віліамса „The case of crashed petunias ” можна поділити на діалоги. Відтак, для першого діалогу, спілкування слід визначити як очікуване та бажане для головного актанта
(Дороті Симпл), так і
неочікуване та несподіване для другого актанта (поліцейського),що
супроводжується великим обсягом інформування головного актанта
та відсутністю володіння інформації другорядним актантом.
Діалог позначається ініціативностю Дороті Симпл, яка корегує та
спрямовує розмову у потрібний бік задля реалізації своєї інтенції. Для другого діалогу спілкування вважається, навпаки, очікуваним для
другого актанта (молодого чоловіка) та несподіваним і неочікуваним для
головного актанта (Дороті Симпл), у результаті чого комунікативні ролі учасників комунікації змінюються, а саме: головний актант втрачає роль ініціатора та займає позицію безпосереднього слухача, яким керує
інший комунікант.
Ознакою драматургічного тексту є
його внутрішнє співвідношення
із зовнішнім, що характеризує соціальну спрямованість драми, оскільки саме вона віддзеркалює
соціальні зміни та буття суспільства, всі механізми та недоліки його
функціонування, а, як відомо мета драми
і полягає у впливі на свідомість, у намагання „відкрити очі” людям на оточуючий
їх світ.
При описі
просторового аспекту, ми спираємося на статусні ознаки (ті, що несуть семантику конкретності)
та ознаки, що співвідносять просторові характеристики з актантами дії. П'єса відбувається на території головного актанта (Дороті Симпл), отже для неї простір є „своїм”, а для другого актанта (поліцейського) простір є нейтральним, хоча і знайомим, а для третього актанта (молодого чоловіка), простір є
повністю нейтральним.
Важливим для нашого
дослідження є встановлення того, що релевантним для семантики події у драмі є лише одне співвідношення, зорієнтоване на головного актанта. Важливою
ознакою п'єс Т. Віліамса, загалом, є те, що вони
побудовані виключно на діалогах, а не на полілогах. У
своїх драмах автор розвиває ідею руху уперед, що символізує рух всього
суспільства.
Ознаки
співвідношення предикатів та просторово-часових характеристик мають безумовно змістовий характер.
Саме ознаки співвідношення
є прагматично зорієнтованими та репрезентують
у об'єднувальну ланку між семантикою та
прагматикою драматургічного тексту, говорячи мовою семіотики, вони виступають конотаціями, пов'язаними безпосередньо з предикатом та
просторово-часовими компонентами значення драматургічного тексту.
Символічні компоненти
семантики драматургічного тексту актуалізуються сюжетним контекстом та прямо впливають на
прагматичний зміст та інтенцію
твору, тим самим стають безпосереднім конотатом
значення мотиву. Ситуація
має денотативне символічне значення. В конкретних мовленнєвих вживаннях важливим змістоутворюючим
фактором співвідношення
ситуації (конкретних елементів) та їх власне денотативного значення, в той час коли символічне
співвідношення актуалізується лише у конкретних контекстах.
Синтактика
драматургічного тексту включає вивчення їх фабульного оточення та його пресупозиції
та постпозиції, представлені у дихотомічному співвідношенні варіантного ( сюжетного
оточення) та інваріантного (вивчення функціонального аспекту) компонентів.
Важливим є
визначення інваріантного компоненту драми, що дає можливість проаналізувати пресупозиційні
та постпозиційні інваріанти. Схожість інваріантів драматичних сюжетів викликана
не тільки їх загальною логіко-семантичною
природою, але й загальною наративною формою. Справа в тому, що певна сукупність
функції є загальною для структури драми як такої. Це функції, що розкривають співвідношення двох актантів
(„вихідна ситуація”, „протидія”, „боротьба”).
Сюжетний зміст та
сюжетна інтенція є двома важливими семіотичними характеристиками, які обумовлюють зміст
драматургічного тексту. Зміст визначається як поняття ретроспективне, оскільки розкриває те, що вже відбулося з актантом,
а інтенція - актуально перспективне, оскільки розкриває подальший можливий розвиток дій
актантів.
Мета мовленнєвого
жанру ПЕРЕКОНАННЯ полягає у
знаходженні консенсусу, інтеграційного рішення, де один з комуні кантів
поступається своїм переконанням та переходить на бік свого опонента. У процесі
дослідження мовленнєвого жанру ПЕРЕКОНАННЯ
у фреймовій організації американського драматургічного тексту ХХ ст..
зверталася увага на такі компоненти:
·
Комунікативну
мету адресанта.
·
Загальний
комунікативний смисл.
·
Модель
адресанта.
·
Концепцію
адресата.
·
Подійний змст.
·
Чинник
комунікативного минулого.
·
Чинник
комунікативного майбутнього.
·
Модальну
тональність.
·
Тактику
переконання та мовленнєві засоби їх втілення.
У ході
аналізу було виявлено, що задля переконання опонента мовець обирає та дотримується певної моделі
та системи поведінки, яка передбачає наявність
альтернатив (імпліцитних чи експліцитних) та їх не цільове призначення. Саме
альтернативи визначають ефективний результат комунікації. Окрім цього, успіх комунікації залежить від стабільності характеру обраної моделі комунікації, дотримання
тематики та власної точки зору.
Одним із важливих
елементів переконання є аргументація, обґрунтування запропонованої точки зору опонента, чи то відмова від неї. Обґрунтування має бути нав'язливим,
переконливим, таким, аби не залишалося опоненту перехресних аргументів. У такому разі, велику роль в успішності
переконання відіграє безперервний потік додаткової інформації, де кожна репліка
має бути логічною та змістовною. У результаті аналізу драми Т.Віліямса було
помічено, що однією із тактик є „ збиття з пантелику"
опонента. Саме ця тактика відіграє провідну безпрограшну роль у мовленнєвому жанрі ПЕРЕКОНАННЯ, вона досягається зверненням до певних абстрактних проблем, морально-етичних та загально людських. Стратегією
мовленнєвого жанру ПЕРЕКОНАННЯ є
вживання ввічливості. Порівнюючи
два вищезгадані комплекси втілення мовленнєвого жанру ПЕРЕКОНАННЯ, можна зробити
такий висновок: стратегія агресивного звинувачення не дає ефективного
результату у комунікації між головними персонажами драми Т.Віліямса.
Крім цього, було помічено, що мовленнєвий жанр ПЕРЕКОНАННЯ реалізується у драмі Т Віліямса
шляхом мінімізації, тобто
скорочення дистанції між двома мовцями. Чим більша прірва між комунікантами, тим більше непорозуміння
та менше шансів вплинути
один на одного. Саме принцип ВВІЧЛИВОСТІ
віграє велику роль у скороченні дистанції між головними
персонажами Дороті Симпл,
поліцейським та молодим чоловіком є ефективною стратегією переконання.
Список
використаної літератури:
1.
Бацевич Ф.С. „Лінгвістична гносеологія: проблеми і
перспективи. -Львів: ПАІС, 2005.
– 264 с.
Джерела ілюстративного матеріалу:
The Case of the Crushed Petunias by Tennessy Williams. Plays for