Гордійченко Володимир Вікторович.
Запорізький Національний Технічний Університет
Роль релігії на Титаніку
З
незрозумілих причин з 3 по 10 квітня декілька людей здали квитки. Звичайно, не всі вони були
"сейсмографами", у них не було ніяких здогадок про небезпеку
що до подорожі. Передчуття небезпеки часто
приходить неусвідомлено і просто змушує людину діяти таким чином, щоб запобігти нещастю собі і своїм
близьким. Це могло бути справедливо
по відношенню до тих пасажирів, які несподівано, без видимих причин, здали квитки. Проте не всі зробили
це. Серед пасажирів
"Титаніка" були такі імениті люди, як президент компанії "Уайт
Стар Лайн" містер Брюс Ісмей, відомий мільярдер полковник Астор, журналіст Вільям Стед, банкір Гуггенгейм,
ад'ютант президента США Батт, художник
і перекладач "Севастопольских оповідань" Л. Толстого Франк Міллет та багато інших.
"Титанік" взяв до себе на борт усіх бажаючих. Він дуже нагадував планету Земля у мініатюрі, а тепер вже зовсім став повним зібранням усіх без винятку соціальних прошарків. На лайнері були всі сучасні зручності: басейн для плавання, зимовий сад, майданчик для тенісу, салон для танцю, бібліотека, кінозал та інше, на рівні готелів класу "люкс". Так, тут було все для тіла і душі. Що стосується душі, то на "Титаніку" було кілька священиків різних конфесій. Навіть про це потурбувались будівельники, хоча перед спуском зі стапелів на воду у Белфасті корабель не був висвячений церквою. Це, звичайно, була прикра необачність, а може бути чийсь намір. Так вийшло, що з волі своєї долі отець Томас Расел та Девілс Байлс, заздалегідь не плануючи того чи з марнолюбства, чи з допитливості їхали саме на величавому "Титаніку", попали на борт саме цього судна. У момент катастрофи Девісу Байлсу було 42 роки.
Отець преподобний Томас Р. Девіс Байлс народився в багатодітній сім'ї, де до нього було уже шестеро дітей. На світ він появився на початку 1870 року. Він жив в Омасі з своєю сім'єю: з дружиною та двома дітьми і був священиком. Томас Байлс закінчив курс теології. Він став ревносним католиком і працював у коледжі Святого Едмунда, викладання в якому поєднував з викладанням у спеціальній Католицький семінарії. І скоро став приходським священиком.
До нас дійшов лист отця Байлса, що був адресований домопрацівниці з його парафії. Цей рідкісний документ був відправлений священиком з останньої зупинки у Шербурзі.
У перших рядках свого листа Байлс говорить про те, шо йому, як католицькому священнику, навіть на такому судні, як "Титанік", надається дуже обмежена кількість способів, щоб було якесь дозвілля. Що характеризує цього, як людину, що є дійсно прихильником своєї релігії. Звичайно ми пам'ятаємо, скільки розваг було предоставлено до послуг пасажирів судна. Велика частина листа присвячена самому "Титаніку", отець Байлс досить докладно розповів
про корабель, про його обладнання та велич. Окрім усього він сповіщає, що зустрів на судні ще двох священиків, з якими мав можливість поспілкуватися на близькі для кожного з них теми.
Іншим священиком на "Титаніку" був преподобний Ернест Кортні
Картер.
Священиком містер Картер став пізно, але оскільки це було його справжнє покликання, він швидко проявив себе і став приходським священиком. Всі парафіяни з великою теплотою згадували про нього і казали, що це був дуже оптимістичний та життєлюбний чоловік. Він умів радіти і пробуджувати радість у інших. Він служив церкві Лондонського району для бідняків. Преподобний Картер та його дружина сіли на "Титанік" у Саутгемптоні та їхали другим класом.
На пароплаві преподобний Картер не залишав свою духовну діяльність. У неділю 14 квітня він виконував недільне богослужіння в обідньому салоні другого класу, на якому були присутні близько ста людей.
У Вінніпезі (Канада) другий священик преподобний Чарльз Морган із методичної церкви Зоуздейлф проглядав дома тексти церковних гімнів, відбираючи все те, що будуть співати на вечірній службі. Преподобний Морган відчув слабкість і ліг на канапу.
Поступово він поринув у транс. У його свідомості виникло видіння: запеклий шум хвиль, голоси, що кличуть на допомогу і слова старої пісні, яку він не чув багато років. Преподобний Морган ніколи спершу не співав цього гімну, та й слова були незнайомі йому.
Але рядки продовжувались звучати у його свідомості, і він вирішив внести цей гімн до списку. Потім відправився у бібліотеку, знайшов цей гімн і взяв його до своєї церкви.
У кінці вечірньої служби священик розповів прочанам про свій старий піснеспів, почутий їм під час провидіння: "Ми молимося Тобі, о наш Господи, за тих, хто гине у безодні* морській." Ввечері прочани заспівали цей гімн. В той же час в обідньому салоні преподобний Картер разом з пасажирами співав гімн з тими ж словами. Обидва священики відчули нездоланну можливість заспівати саме цей гімн. Пасажири на палубах теж слухали сумний піснеспів незлагодженого хору.
Наступного ранку 15 квітня священик Морган і його парафіяни дізналися про страшну трагедію в Атлантиці, що відбулася в той самий момент, коли виникло дивне видіння. І, як потім вияснилось, цей піснеспів виконувався під час молитви на борту лайнера.
А лайнер йшов заданим курсом. Зразу ж, звичайно, просився для порівняння Ноєв ковчег. Проте для "Титаніка" у ці дні його плавання скоріше уподібнювався образ Вавілонської вежі. Людство в котрий раз збудувало щось таке, про що після всього цього стане згадувати з дивною тугою та гнітючим співчуттям.
Океан був спокійним. І пасажири, які виходили подихати свіжим повітрям на палубі сиділи у кав'ярні непідозрюючи, що десь далеко під їхніми ногами починається щось жахливе.
Повідомленя про крижані гори поступали на борт "Титаніка" шість разів. Капітан "Титаніка" Едвард Сміт не звертав на них уваги. Треба було показати, що найкрупніше судно у світі не міняє курсу і не знає запізнень. Тим більш коли на ньому знаходиться власник пароплавства та його будівничі.
Сміту треба було довіряти - це був досвідчений моряк, що служив
колись у військовому флоті. Поважний, ніби самою природою назначений на пост капітана, він усим, хто його знав у плаванні, викликав не просто повагу. Це було захоплене благовоління. Якщо корабель називається "Титанік", то ім'я капітана повинно бути Сміт.
14 квітня, о дванадцятій годині ночі, приблизно у 150 милях до південного сходу від нової Шотландії помітили в океані високу білу масу, яка мутно позначалась зпереду по курсу. Пароплав йшов зі щвидкістю 22,5 вузла. Це була його максимальна швидкість. Вахтенний (вартовий) офіцер Мердок повернув важіль, який зачиняв автоматичні двері в трюмних переборках котелень та машинного відділення. Послідував легенький поштовх. Потім ще один, і пароплав зупинився. Капітан Сміт вибіг на капітанський місток, але було вже пізно. Офіцери "Титаніка" на ходу сповіщали, що це крижане поле надзвичайно довге. У капітанській каюті йшла напружена нарада. Мова йшла про те, що підводна крига зірвала обшивку на великій відстані, утворилися велика пробоїна спереду. Вода заливає 6 передніх відсіків. Міф про непотопаючий пароплав розвіявся буквально за кілька хвилин. І тим паче паніки не було. Ніхто не міг повірити у швидку загибель "непотопаючого лайнера". Деякі з пасажирів навіть не вийшли з кают. По всім палубам "Титаніка" пролунали підсилені рупорами голоси офіцерів: "Всім пасажирам у рятувальних поясах зібратись на палубі!". Пасажири стовпились на палубі, допитуючи один одного про те, що трапилось. Вони бачили команду, що метушилася, але не розуміли, яка їм погрожує небезпека.
Накінець було наказано спустити шлюпки на воду і запустити сигнальні ракети. У 2.00 поверхність океану відділяло від прогулочної палуби всього лише 10 футів (Зметри). Приблизно в цей час диригент корабельного оркестру Уоллес Генрі Хартлі вибрав останню останню пісню для свого оркестру - "Кеаг, ту §осІ? їо Тпгее". Він завжди казав, що цей божествений гімн вибрав для своїх похорон.
Повільно корабель накренився, а команда тим часом спускала шлюпки з жінками та дітьми. Відпливаючи від потопаючого корабля, одна із пасажирок, Вінні Маккензі чула мелодію "Ближче до Тебе, Боже", яку виконував корабельний оркестр. Вони грали до самого кінця, всі члени оркестра загинули. Приблизно о 2.17 корпус почав стрімко занурюватися у безодню, в той час, коли сотні пасажирів другого і третього класів, зібравшись на кінці корми шлюпочної палуби, слухали молитви отця Томаса Байлся.
Юджин Дейлі їхав на пароплаві третім класом. Звичайно, що він пережив
безліч переживань, перш чим попав на шлюпочну палубу. Він бачив,
що більшість його товаришів по нещастю просто туди не пускали. Він бачив, як
молились у відчаї люди, втративши надію. Вони звертали свій
погляд до Господа, звертались до нього з молитвами, вони
вірили в силу релігії, як у духовний феномен, що виражає
не тільки віру людини в існування надприродного начала, але й джерела буття всього існуючого, а також виступає для людини способом спілкування з ним, входженням у його світ. У релігії людина усвідомлює своє відношення до світу, отримує можливість відчути своє
ставлення до всесвітніх процесів , які є продуктом дії реально існуючих Вищих Сил.
Релігійні символи, хоча вони мають людське походження, завжди виходять за рамки цього буття і виконують у житті людини свої функції, саме дякуючи тій "вісті", яку вони несуть. Ці
символи
дають людині через інтуїтивне прозріння відчути реальну наявність у своєму
особистому житті, бутті всіх людей всіх людей і всього світу якогось Вищого Начала, Вищої Премудрості, Всесвітнього Розуму, який направляє і робить осмисленим як існування Світу, так і їх особисте існування. Релігійна віра сповіщує нерозривно цінність людської свідомості, дарованою Богом благодаттю, тобто чимось таким, що має надприродну суть.
Так ось, Юджин Дейлі молився разом зо всіма. Можливо його молитва була почута Господом, оскільки йому разом з двома жінками все-таки вдалось вийти на палубу другого класу і за тим до шлюпок. Під час катастрофи люди ділились на дві половини. Одні турбувались тільки
про себе чи своїх близьких. Інші, в силу своіх людських чи професіональних якостей, намагалися полегшети участь людей, які знаходились поруч. Саме до цієї другої категорії відноситься і отець Байлс. У ті трагічні хвилини загибелі судна він також вів себе як подобає священику й людині. Чудово, що поведінку отця Байлса на кораблі всі
описували однаково.
Пасажирка третього класу міс Моклер перегодя чуть більше тижня після свого щасливого спасіння згадувала ці страшні моменти. Коли все трапилось, міс Моклер з іншими дамами опинилася у коридорі, де зразу побачила спокійну смиренну постать отця Байлся. Він повільно й урочисто йшов по коридору з піднятою рукою, і заспокоюючи, благославляючи оточуючих його людей, здавався єдиною надією на щось краще. Більше того, ця пасажирка свідчить, що в ті
моменти, коли людей раптом з неподолаючою силою охопила паніка, варто отцеві Байлсу підняти руку у благословенні й усміхнутись, як всі відчували спокій.
Наступний момент, який дуже вразив міс Моклер, це той факт, що отець Байлс тричі (!) відмовився від пропозиції сісти у рятувальну шлюпку. Хтось із інших свідків, що були присутні при цьому, розповідав про те, що коли відходила остання шлюпка, один з офіцерів знову звернувся до священика з пропозицією покинути судно. Але отець Байлс з усмішкою сказав: "Я не можу покинути корабель, поки на ньому є хоча б одна християнська душа". Як і капітан Сміт, він не покинув "свій" корабель, тобто свою паству, до останнього моменту. Але найбільше разючий спомин приводить місис Мак Кой. Вона розповіла світові про те, що бачила, як на палубі "Титаніка", який швидко занурювався в безодню, стояли на колінах перед священиком сотні людей і шукали в молитвах спокій, прощення і безмежну віру у спасіння. Але зовсім інше спасіння, ніж те, якого чекали пасажири у шлюпках.
Інша пасажирка третього класу, Берта Моран, згадує, що отець Байлс допомагав жінкам і дітям сідати в шлюпки, знаходячи для кожного з них підтримуючі й підбадьоруючі слова. Отець Байлс залишався
вірним своєму обов'зку священика, й для багатьох на "Титаніку"
він став по-справжньому батьком. Папа римський об'явив Томаса Р. Девіса Байлса мучеником Церкви.
Інший священик - преподобний Ернест Кортні Картер і його жінка також відмовились сісти у шлюпки раніше інших. Обоє вони загинули.
Корма корабля піднімалась по мірі того, як ніс йшов під воду. О 2.20 "Титанік" під гострим кутом йде під воду, в безодню, люди вовтузяться у воді, молячи про допомогу. Один із них - полковник Колонел Арчібальд IV Грейсі, він молив Бога про спасіння, але вже в
подумках прощався зі своєю сім'єю в Нью-Йорку. В той момент дружина Грейсі раптово прокинулась. "На коліна і молись", -накзував їй голос. Вона піднялася з ліжка, відкрила молитовник, і її очі попали на словами гімна "За тих, хто бореться з морською безоднею". Тут то вона зрозуміла, що її чоловік молився за неї. Вона не спала до п'ятої ранку, впевнена, що трапилось щось жахливе.
Старший радист Філіпс продовжував підтримувати зв'язок з пароплавом "Карпатія", поки вода не залила рубку. Стоячи по
коліно у воді, він посилав сигнали "8О8". Кораблі
"Балтика" і "Карпатія" на повній швидкості поспішали на допомогу. Доречі, "Титанік" був першим кораблем у світі з якого був посланий сигнал "8О8"
(рятуйте наші душі!). Всі кораблі, окрім "Карпатії" знаходилися занадто
далеко. Зв'язку більше не було. Команда, як
могла, допомагала пасажирам врятуватись.
Корабельний кок Коллінз намагався допомогти врятуватись жінці з двома дітьми. Коли їх накрила хвиля, кок тримав у руках немовля. Більше ніхто не бачив цієї мужньої
людини. Про капітана Сміта були різні
версії: одні стверджують, що він застрелився, інші бачили його у воді,
пригорнувши до себе маленьку дівчинку.
Капітан Сміт був сильною і гордою людиною. Він не боявся відповідати за свої вчинки. При цьому, навряд чи, він стріляв би собі в чоло. Що змусило його вести корабель на великій швидкості у районі, де безліч криг? Це залишається загадкою.
Біля двох годин ночі люди у шлюпках побачили, як могутній корпус "Титаніка" піднявся майже вертикально. Раптом оркестр замовк. Потім одночасно погасло все освітлення, на мить спалахнуло знову і погасло остаточно. Пролунав тяжкий гуркіт, схожий на віддалений артилерійський залп. Це вибухнули котли і механізми. З труб вилітали густі струмені диму і пари, освічені зсередини вогнем. Доносились у відчаю крики сотен людей, які раптово опинилися у крижаній воді. Чорна маса лайнера швидко йшла у безодню. Через п'ять хвилин на місці самого великого пароплава у світі утворився гігантський коловорот. З шлюпок лунали крики подяки Богу, але по мірі того, як судно йшло під воду, збільшувалась кількість оплакуючих загиблих. Чоловіки й жінки не ховали своїх почуттів. Го^е і страждання охопило врятованих, безліч плакали. Висадка у Нью-Йорку була їх останньою надією, але те, що близькі врятовані іншим судном і очікують їх там. "Карпатія" підійшла до місця катастрофи о четвертій годині ранку. Ніяких слідів "Титаніка" вже не було. Два десятка шлюпок виднілись між уламками криги. У воді плавали тіла загиблих. Екіпаж "Карпатії" самовпевнено трудився до світанку. Були підняті на борт усі пасажири шлюпок. Когось удалось навіть виловити із води, між ними були обидва радиста, Філіпс через кілька годин помер. У Брайда були обморожені обидві ноги, але він вижив. Полковник Астор, журналіст Стед, художник Міллет, будівничий корабля Ендрюз, диригент Хартлі, музиканти оркестру і багато інших не були знайдені. У канадському порту Галіфакс було обладнано спеціальне холодильне судно, яке навантажили трунами. На судні був священик, якому доручили відспівування тіл, знайдених в океані після загибелі "Титаніка".
Виловлюваня тіл не дало відповідних результатів. Судно вернулось у Галіфакс, але більшість домовин були порожніми.
Хазяїн пароплава містер Брюс Ісмей врятувався і згодом дав свідчення перед слідчою комісією. Цей момент зафіксований фотографами
і художниками. Красивий, показний чоловік з шовковистими вусами заявив : "Я думав, що це судно не могло бути знищеним на морі ...". Газети і журнали оголошували найрізноманітніші цифри загиблих. Останньою видавництво "Британської енциклопедії" через 50 років називає цифру 1513 загиблих людей з 2224, що були на борту, тобто дві третини. Навіть у морських битвах XIX століття втрати були меншими.
По американським даним загинуло 1346 чоловік, 102 жінки і 54 дитини, тобто 1502 людини.
Натовп заполонив контори "Уайт Стар Лайн" у Лондоні і Нью-Йорку -розшукували родичів і друзів. Компанія не вивішувала списків загиблих, та їх і не можливо було скласти. У Лондоні були приспущені всі прапори. Подробиці почали попадати у пресу лише через кілька днів. Ілюстровані журнали наперебій надрукували все, що можна показати чи видумати з приводу загибелі "Титаніка". З глибоким сумом оголошували газети, що на дно океану занурились цінності на суму у 16 мільйонів долларів. Про долю загиблих дітей згадували лише згодом. Увага газет була поглинута питанням про "компенсації". "Титанік" було застраховано на мільйон фунтів стерлінгів. Одже, компанія "Уайт Стар Лайн" майже нічого не втратила. При такій надійній страховці крупним судовим кампаніям взагалі не треба було турбуватися про безпеку своїх пароплавів. Може бути й те, що "Титанік" не був висвячений церквою. Набагато більший смисл мається на увазі про розкіш - саме вона то й дає найбільший прибуток...
Багато галасу піднялось у зв'язку з рятувальними пристосуваннями. Виявилось, що на англійських трансатлантичних суднах ніколи
не буває більше двох - трьох шлюпок, що не давало змоги для рятування всіх людей на борту. З цього слідує, що безкінечне згадування газет про те, що
"посадка пасажирів йшла в порядку,
відповідно британським кораблям", не зовсім відповідали дійсності. Деякі шлюпки були забиті вщерть, а інші
були ледве заповнені. Такий
"порядок" цілковито лежить на совісті компанії "Уайт Стар
Лайн" (Зірки Білої Троянди). Катастрофа "Титаніка" наочно показала до чого доводить безтурботне
самозадоволення і погоня за прибутком у британському флоті - флоті
оспіваному Кіплінгом : "Ви тчете тканину Імперії, морські човники, Вас
Англія зустрічає, і з нею її Маяки...".
Загибель "Титаніка" і сьогодні продовжує залишатися таємницею, оточеною загадками і містикою. Письменник Робертсон виявився провидцем, передбачив до чого приводить оргія конкуренції і дута реклама морських компаній.
Використана 1 опрацьована література!
1) Владимиров В.П. Новое путешествие в далекое и
близкое. - М.: Сов.
Россия.
1967,с.211-223.
2) Лорд Уолтер. Последняя ночь
"Титаника": Пер. с англ. - 2-е изд.?
стереотип.-
Л.: Судостроение, 1983. - 104 с, ил.
3) Мезенцев В.А.
Знциклопедия чудес.-М.: Знание. 1988, с. 204-208.
4) Кравчук П.А.
Географический калейдоскоп. — К.: Рад. школа. 1988, с. 12-1 А.
5) Токарев С.А. Религия в истории народов мира. -М.: изд.
"Политическая
литература", 1986, с. 546-550.
6) "Титанік":
Притяжіння безодні Уклад. О. Каре.- Д.: Сталкер, 1999. 384с.
7) 100 великих
кораблекрушений. Автор-составитель И.А. Муромов. -М.:
Вече,
1999.-608с. с.227-238.
8) Философский словарь.-М.: Наука, 1986.