Секция “Право”

Подсекция 5 (Уголовное право и криминология)

Пащенко О.О., Національна юридична академія України

ім. Ярослава Мудрого

Щодо місця загрози спричинення шкоди в системі ознак об’єктивної сторони злочину.

В деяких випадках можливість притягнення особи до кримінальної відповідальності пов’язується не лише з реальним настанням певних наслідків, а й із загрозою їх настання. Це стосується злочинів, передбачених ч. 1 ст. 239, ч. 1 ст. 244, ч. 1 ст. 273, ч. 1 ст. 277, ч. 1 ст. 292 КК України та ін.

Питання про те, чи є загроза спричинення шкоди наслідком злочину, вирішується в теорії кримінального права по-різному. Н.Д. Дурманов писав, що створення небезпеки є елементом дії (бездіяльності). І.П. Лановенко відносив загрозу спричинення шкоди до наслідків злочину. В.М. Кудрявцев вважає, що загроза – це “своєрідний наслідок”.

Н.Д. Дурманов наводив приклад, в якому машиніст, замислившись чи перебуваючи у нетверезому стані, вчасно не зупинив потягу і ледве не викликав аварії, і вважає, що ніяких реальних шкідливих наслідків в цьому випадку не було, однак в діях винного міститься склад злочину тому що тяжкі наслідки були можливі. Проти визнання можливості спричинення шкоди наслідком злочину виступав і В.К. Глістін. Він вважав, що в реальній практиці необхідно виходити тільки з “фактично спричиненої шкоди: не можна судити людину за майбутню, очікувану шкоду. Якщо можливість не перетворилася на дійсність, то вона не була реальною”.

Н.Ф. Кузнєцова, напроти, зазначає, що реальна можливість спричинення шкоди містить у собі всі ознаки злочинного наслідку, оскільки, по-перше, вона спричиняється винно злочинними діями суб'єкта і, по-друге, є суспільно шкідливою зміною в об'єкті посягання.

В.М. Кудрявцев вважає, що якщо розглянути фізичну природу можливості настання шкідливих наслідків, то неважко помітити, що вона являє собою створення умов для настання злочинного результату. Це певний етап розвитку об’єктивної сторони, котрий полягає в тому, що злочинне діяння повністю скоєне і вже викликало в зовнішньому світі деякі зміни. Далі В.М. Кудрявцев зазначає, що створення небезпеки - це ще не той кінцевий стан, заради запобігання якого створено дану правову норму. Тому він вважає, що створення можливості настання шкідливих наслідків не можна розглядати як дійсний злочинний наслідок у повному сенсі цього слова, тобто в якості фактичної шкоди об’єкту посягання. На його думку, можливість настання шкоди є проміжним етапом між вчиненням злочинної дії (бездіяльності) та фактичним злочинним наслідком.

І.П. Лановенко, критикуючи позицію В.М. Кудрявцева, зазначав, що будь-який розподіл злочинних наслідків на наслідки в повному чи неповному розумінні слова призведе до непотрібного ускладнення зрозумілого питання і неминуче внесе плутанину в слідчу практику. Крім того, аналізуючи дану проблему, І.П. Лановенко закликав згадати цілком логічний вислів А.Н. Трайніна про те, що припустити випадки, коли закон карає дії, які не спричиняють “ані найменшої шкоди” об’єкту, означає припускати призначення законодавцем покарання за нешкідливі дії.

Ми вважаємо, що оскільки об’єктами досліджуваних злочинів є життя та здоров’я людей, власність, інші суспільні відносини, котрі охороняються законом про кримінальну відповідальність, - то створення діянням загрози спричинення шкоди зазначеним відносинам – є збитком для цих відносин, а значить і наслідком злочину.

Таким чином, настання загрози спричинення шкоди слід вважати фактичним збитком, котрий завдається суспільним відносинам у відповідній сфері. Ця шкода виступає у вигляді негативних змін, котрі створили у певній сфері небезпечний для суспільства стан. Цей небезпечний стан ще не можна визнати матеріальним збитком, але в той же час – це вже фактичний збиток, який негативно змінив суспільні відносини, що поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність.

Для з’ясування того, чи могло відповідне діяння спричинити реальні шкідливі наслідки, треба враховувати спосіб вчинення злочину, характер можливих наслідків і, особливо – обстановку вчинення злочину. Загроза спричинення шкоди повинна бути реальною, тобто свідчити про появу такого небезпечного стану, за якого зазначені в законі наслідки можуть настати як закономірні та необхідні. В.М. Кудрявцев пише, що про наявність реальної можливості настання шкідливих наслідків можна вести мову лише тоді, коли в даній конкретній обстановці були створені всі умови для настання цих наслідків, тобто були наявні сили, котрі за подальшого розвитку подій могли б викликати настання шкоди. Н.Ф. Кузнєцова відзначає, що реальна небезпека збитку завжди об’єктивна, конкретна. Ця небезпека повинна бути зумовлена характером відповідної людської діяльності. Поділяючи наведені судження, вважаємо за необхідне додати, що розміри (межі) небезпеки повинні бути приблизно відомі, а її розвиток передбачуваним. Крім того, треба відзначити, що ненастання реальних суспільно небезпечних наслідків в цьому випадку (загрози) відбувається за так званої "щасливої випадковості" або внаслідок поновлення стану безпеки (шляхом усунення допущеного порушення самим винним або іншими особами).

Відповідальність за створення загрози загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків передбачена, зокрема, в ч. 1 ст. 273, ч. 1 ст. 274 КК. Там само зазначено і такий суспільно небезпечний наслідок, як заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого. На наш погляд, ці наслідки мають неоднакову ступінь суспільної небезпечності. Вважаємо, що створення реальної загрози загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків є менш суспільно небезпечним наслідком, ніж заподіяння шкоди здоров’ю потерпілого.

Тому вважаємо за доцільне запропонувати диференціювати відповідальність за спричинення зазначених наслідків шляхом "розділу" ч. 1 ст. 273 та ч. 1 ст. 274 КК теперішньої редакції на дві окремі частини, передбачивши в ч. 2 ст. 273 та ч. 2 ст. 274 КК відповідальність за спричинення потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень.