Кіріченко В.Г., Савранчук Л.А

Буковинський Університет

До питання про державне регулювання

господарської діяльності

Правова регламентація господарської діяльності у наш час – у період переходу до соціально-орієнтованої ринкової економіки – повинна спрямовуватись на закріплення в законодавстві економічно і морально обгрунтованих принципів її функціонування в умовах конкуренції. На відміну від юридичної – економічна наука завжди приділяла велику увагу проблемам створення оптимальної системи державного регулювання підприємництва. Юриспруденції відповідних розробок бракує, тому проблематика державного регулювання підприємництва є особливо актуальною для неї.

Абсолютизація принципу свободи підприємницької діяльності на початковому етапі сучасної економічної реформи в Україні супроводжувалася відмовою від державного регулювання економіки, яке часто ототожнювалося з адміністративно-командними методами керівництва. У зв'язку з цим слід нагадати, що відмова від державного управління економікою, про яку багато кажуть останнім часом, суперечить і первісному розумінню ідеї ринку. Класична концепція ринкової економіки А.Сміта, розвинута у "Дослідженні про природу і причини багатства народів" та "Теорії моральних почуттів", пов'язує важливі для ринкової економіки власні інтереси особистості з соціальним обов'язком, із повагою до загальних інтересів, із прагненням до загального блага.

Світовий досвід свідчить, що на саморегульований механізм ринку не можна повністю покладатись. Він сам по собі не може забезпечити здорових суспільних відносин і не гарантує довгострокової економічної стабільності. Держава повинна всіляко підтримувати малий і середній бізнес, забезпечувати громадське взаємопорозуміння у справах справедливого розподілу прибутків, використовуючи такі засоби, під впливом яких посилюється мотиваційне значення тих чи інших цілей господарської діяльності. [1]

Відносини між державою і підприємництвом можуть виявлятися у конфліктах чи тертях, однак ці відносини не є настільки ворожими, як це іноді намагаються представити. Адже саме державне регулювання створює те середовище, у якому діють підприємці, забезпечуючи захист права власності, виконання договірних зобов'язань і т.п., що є істотним для діяльності підприємців. Така ворожість більше стосуються посадових і службових осіб державних органів, котрі зловживають своїми повноваженнями, порушують права і законні інтереси підприємців.

Необхідність державного регулювання підприємницької діяльності неодноразово підкреслювалась у працях учених. Наприклад, В. Лаптєв вважає, що перехід до ринкової економіки спочатку сприймався як повна відмова від державного регулювання господарської діяльності, як повне саморегулювання підприємництва. Наразі наступив момент усвідомлення того, що державне регулювання при переході до ринкової економіки в нашій країні є необхідним, що у підприємницькому законодавстві не можна односторонньо орієнтуватися тільки на приватні інтереси, оскільки вони повинні сполучатися з інтересами публічними [4]. На думку В. Мамутова, рівень державного регулювання в усіх розвинутих країнах є достатньо високим, але державне втручання в економіку не можна ототожнювати із втручанням у внутрішні справи підприємств [6]. На думку О. Пушкіна, роль державного регулювання, застосування норм публічного права не повинно зводитися, як раніш, до законодавчого обмеження волі суб’єктів господарських договорів. Державне регулювання повинне бути спрямоване тільки на упорядкування діяльності суб’єктів підприємництва, припинення процесів зловживання правами, волями і т. і., а також забезпечення стану дотримання публічного порядку [3].

Як відомо, однією з основних функцій держави є організація життя в суспільстві з метою забезпечення умов для нормальної його життєдіяльності. Це стосується і сфери його господарювання – економічної основи державного суверенітету, надзвичайно складної системи, що вимагає комплексного регулювання з врахуванням інтересів різних категорій осіб: суб’єктів господарювання, їх об’єднань, споживачів, найманих працівників, територіальних громад, держави, а також міжнародної спільноти (міжнародних організацій, до складу яких входить, чи має намір увійти Україна). Комплексне та збалансоване врахування всіх цих інтересів спроможна забезпечити лише держава, використовуючи відповідні важелі.

Відповідно до ст. 12 Господарського кодексу України, держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; сертифікація та стандартизація; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Ці правові регулятори господарської діяльності повинні використовуватись таким чином, щоб, з одного боку, не допустити зниження підприємницької активності, надмірних податків, а з іншого – досягти додержання норм, що регламентують якість вироблюваної продукції, порядок природокористування тощо.

Слід зазначити, що здійснення підприємницької діяльності суб’єктами господарювання не повинно завдавати шкоди іншим громадянам та навколишньому природному середовищу. За Конституцією України, використання будь-ким своєї власності не повинно завдавати шкоди правам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Конкретизовано ці конституційні засади у Законі України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, який, по-перше, визначає певні види господарської діяльності, на здійснення яких потрібно мати дозвіл-ліцензію, а по-друге, встановлює обмеження у здійсненні підприємницької діяльності [1].

Залежно від типу галузей і форм власності державне регулювання господарської діяльності здійснюється у вигляді прямого державного управління певними суб’єктами господарювання, і регулювання підприємницької діяльності. Пряме управління господарською діяльністю передбачає управління з боку міністерств об’єктами, що залишились у сфері державної власності, організацію монопольної діяльності в певних сферах господарювання, контроль і розподіл державою частини продукції, що виробляється. До методів регулювання підприємницької діяльності відносять: державні дозволи; залучення підприємств незалежно від форм власності до виконання державних та регіональних цільових комплексних програм; антимонопольні заходи; регулювання цін на деякі види промислової продукції аж до встановлення державних цін; використання норм амортизації та інших норм та нормативів.

Управління господарською діяльністю може здійснюватися за допомогою адміністративних та економічних методів. При використанні адміністративних методів необхідний результат досягається прямим наказом компетентного органу, що підлягає обов’язковому та однозначному виконанню суб’єктом господарювання. Ці методи мають як позитивні сторони (вони є швидкодіючими, тобто необхідний результат досягається через незначний проміжок часу), так і негативні (не враховуються належним чином економічні інтереси виконавців). Прикладом таких методів може бути: державна реєстрація суб’єктів господарської діяльності, деяких видів господарських договорів, ліцензування, встановлення податкових ставок та інших платежів тощо.

Використовуючи економічні методи, держава досягає необхідний суспільству результат через економічний інтерес виконавців. Останнє обумовлює надійність дії цих методів, що становить їх позитивну якість. Водночас економічні методи мають негативний бік – повільність дії: бажаний для суспільства результат настає через значний проміжок часу. До цих методів слід віднести: встановлення податкових пільг, державне кредитування суб’єктів господарювання, надання дотацій тощо.

Звертаючи увагу на досвід і успіхи Японії, Кореї, Тайваню й інших держав, чиї національні стратегії характеризуються тісною співпрацею між державою і підприємництвом в ім’я досягнення визначних позицій в обраних галузях світового ринку, слід зазначити, що дійсно ефективне регулювання господарської діяльності має бути побудоване саме на тісному співробітництві держави та суб’єктів господарювання, з комплексним застосування економічних та адміністративних методів управління. При цьому, домінування тих чи інших методів може залежати від стану економіки, надзвичайних обставин, а також завдань, що стоять перед державою щодо вирішення тих чи інших питань суспільного життя.

Література:

1. Господарський кодекс України: Коментар / За заг. ред. В.К. Мамутова. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 688 с.;

2. Господарське право: курс лекцій / Вінник О.М. – К.: Атіка, 2004. – 624 с.

3. Лаптєв В.В. Введення в підприємницьке право. – М., 1994. – 31 с.

4. Лаптєв В.В. Проблеми удосконалювання підприємницького законодавства // Правове регулювання підприємницької діяльності. – М., 1995. – с. 4-17

5. О. Беляневич Державне регулювання договірних відносин у сфері господарювання // Людина і політика. – 1999. – № 4.

6. Тихомиров Ю. А. Публічне право: падіння і злети // Держава і право. -1996.-№ 1. - с. 3-12

7. Питання державного регулювання розвитку підприємництва // Юридичний журнал. – 2006. – №1.