Т. В. Пупцева Секція „Психологія та соціологія”

Інститут психології АПН України підсекція № 9

Дослідження соціального впливу на самосвідомість та волю підлітка.

Регулювання підлітком своїх дій сприяє розв’язанню завдань, які ставить перед ним життя. Людина не лише сприймає та пізнає об’єктивний світ, й активно на нього впливає. Реалізуючи цілеспрямовані дії, особистість наштовхується на різноманітні перешкоди, які треба долати. Щоб досягти поставленої мети, людині необхідно мобілізувати свої розумові й фізичні сили, тобто докласти вольових зусиль. Вольова поведінка - це насамперед оволодіння власною поведінкою: уміння утримуватись у разі потреби від тих чи інших шкідливих дій, здатність контролювати свою свідомість, спрямовувати її в потрібному напрямку. Володіння своєю поведінкою – важлива якість людини.

Розвиток регуляторних процесів самосвідомості проходить великий шлях впродовж шкільного віку. Батьки та вчителі на різних етапах повинні по-різному контролювати поведінку підлітка. Переходи від досить жорсткого контролю до контролю пом’якшеного й епізодичного змушують дитину бути більш самостійною, уважною. Без контролю над своєю свідомістю та поведінкою неможливий розвиток волі. Не враховуючи цього, продовжуючи тотальний контроль за поведінкою та навчальною роботою підлітка, дорослі спрямовують його або на конфліктне становлення волі й характеру, або на безвольну старанність. Дорослі, передаючи функції контролю самій дитині, роблять це на основі довіри до неї. Завдяки цьому вони створюють сприятливі умови для розвитку його самосвідомості та вольової саморегуляції. Слід давати дитині свободу вибору, не примушувати силою до праці, а лише спрямовувати, обговорювати з нею проблему, терпляче роз’яснювати і переконувати. Заперечуючи чи не дозволяючи щось підліткові, дорослі повинні аргументувати свою позицію, довести свою правоту, інакше дитина проявлятиме впертість та неслухняність. Саме такий соціальний вплив розвиває індивіда, робить його соціально зрілою особистістю.

Розвиток особистості - це процес, який характеризується ступенем розвитку і насичення саме тієї системної якості індивіда, в якій виражений рівень його соціальної зрілості. На нашу думку, соціальний розвиток не тільки випереджає інтелектуальний на всіх переломних моментах процесу психічного розвитку, а і є новим рівнем соціальної зрілості людини, який визначає можливості переходу на кожний наступний рівень онтогенезу. Зазначений процес є варіативним і обумовлюється як індивідуальними особливостями дітей, так і характером розвитку суспільства, системою виховних дій. Особистісне становлення на кожному віковому етапі починається й визначається рівнем соціального розвитку. В якому середовищі росте дитина, як впливає на неї соціальне оточення – все це закономірно відображається в її особистісному зростанні. Людина живе у світі, який складається з інших індивідуумів. Вона має навчитися жити в суспільстві, спілкуватися з людьми, які її оточують, без яких особистість втрачає сенс. Неможливо повністю зрозуміти особистість поза її соціальним оточенням.

Ступінь освоєння дитиною соціальних відносин, рівень усвідомлення свого рольового навантаження, місця в суспільстві, потреба у прояві соціальної активності відображаються, на наш погляд, в трьох типах спрямованості. Усвідомлення себе членом суспільства, орієнтація на спільну діяльність, бажання спілкуватися - це спрямованість на колектив.

Орієнтація на досягнення певного статусу, задоволення своїх амбіцій, інтровертованість, схильність до суперництва - все це можна віднести до спрямованість на себе.

Зацікавленість у розв’язанні ділових проблем, потреба в діловій співпраці, у досягненні спільної мети - це спрямованість на справу.

Ці типи спрямованості чітко простежуються вже у старших підлітків у 15 - 16-річному віці. Спрямованість особистості як система мотивів та ставлень являє собою внутрішній синдром психічних особливостей особистості, які проявляються зовні в діяльності людини, у її вчинках. За ними ми судимо про те, як здійснюються на практиці наміри та прагнення людини, про ступінь повноти цього здійснення. В зв’язку зі зростанням самосвідомості, розвитком критичності підліток вже має своє бачення життєвих явищ, поведінки людей, дає свою оцінку вчинкам та подіям. У нашому розумінні становлення характеру підлітка відбувається завдяки спрямованості ( ставлення до суспільства, до діяльності, до інших людей ) та вольовим рисам (наполегливість, витримка, сміливість та ін.).

Наші дослідження показали, що в переломні періоди становлення самосвідомості особистості спостерігається своєрідне посилення, домінування то однієї, то іншої спрямованості. Але на певному етапі соціального розвитку дитини одна зі спрямованостей стає вузловою, фіксує певний рівень психічного розвитку і дає поштовх появі нової спрямованості. Таким чином створюється своєрідний ланцюг становлення самосвідомості особистості. На кожному етапі розвитку особистості при зміні домінанти спрямованості відбувається її змістова зміна. При цьому широке розгортання позиції дитини, її спрямованості виступає необхідною умовою інтенсифікації її психічного, зокрема й інтелектуального розвитку.

В підлітковому віці тісно переплітаються суперечливі тенденції соціального розвитку. Тут починається більш інтенсивне оволодіння суспільним досвідом, засвоєння норм людських стосунків, набуття самостійності та навичок співпраці з іншими людьми. Саме в підлітковому віці вирішальний вплив на самосвідомість справляє колектив, з його традиціями та відносинами, які склалися в ньому, з його суспільною думкою та оцінкою. Тому першочергова роль належить практичним взаєминам учнів у класному колективі, в рамках якого вони постійно реалізують спільну діяльність. На цьому соціальному зрізі відбувається формування складних особистісних рис морального, емоційного, вольового та інтелектуального змісту.