Фізична культура

і спорт,1

Добровольська Н.О., Середенко Л.П., Гуржеєва Н.І., Шиншина С.І.,

Федорова Г.В., Начатая О.С.

Донецький державний медичний університет ім. М.Горького, Україна.

Вдосконалення системи педагогічного контролю на основі впровадження комп’ютерних програм у навчальний процес з фізичного виховання.

Досягнення високої якості освіти є провідною ідеєю Болонського процессу. Пріоритетом розвитку освіти є впровадження сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, які забезпечують подальше вдосконалення навчально – виховного процесу.

Ефективне вирішення задач фізичного виховання, як і будь-якого педагогічного процесу, значною мірою визначається ступенем індивідуалізації педагогічного впливу. У свою чергу, індивідуальний вплив педагога здійснюється лише за умови відповідної реакції того, якого навчають, (студента).

Реалізація педагогічних методик фізичного виховання на якісно новому рівні в умовах, що дозволяють здійснити недоступні раніше дидактичні процеси, припускає використання комп'ютерних технологій. Такі технології (higt tech) дають можливість радикальним чином активізувати методи ведення навчального процесу: змінити характер самостійної роботи студентів, орієнтувати педагога на використання спеціалізованих комплексів вправ, застосовувати спеціалізовані робочі режими, що забезпечують програмування обсягу й інтенсивності навантаження. При цьому, базу технології активного навчання в системі фізичного виховання студентів визначають комплекси дидактичного, програмного та технічного забезпечення. Важливою складовою організації процесу фізичного виховання стає розробка методик, формування цілей і цінностей навчання, на базі яких активізуються традиційні форми організації навчання. Параметри навчального заняття при такому підході визначаються вимогами до забезпечення найбільш ефективних форм стимулювання активної діяльності в процесі впливу фізичного навантаження. В даний час класичним методом впливу у фізичному вихованні можна назвати імітаційно-відтворюючий (наслідувальний). При цьому студент є лише об'єктом впливу дидактичних прийомів, тобто їм керують зовнішні стимули, що носять випадковий характер. До негативних наслідків наслідувального методу можна віднести насамперед: зниження у тих, що займаються в здібності керування; збільшення потреби в зовнішніх імпульсах для підтримки активності; нездатність ухвалення рішення до зміни поведінки навіть при значній зміні обставин; відсутність необхідних умов для формування позитивного відношення до фізичної активності взагалі без впливу викладача. Для виключення недоліків імітаційного–відтворюючого методу тому, якого навчають, необхідна передача по каналу зворотнього зв'язку аутоінформації про якісну сторону його дій у процесі навчання (удосконалювання). Недоступна раніше така аутоінформація – результат комп'ютерного аналізу – даючи тому, якого навчають, детальну картину його власного фізичного стану і її динаміки, дозволяє зіставляти її з іншими об'єктивними даними (груповими, модельними) і власними відчуттями, і тим самим ініціює активну реакцію дії, тобто стає сильним фактором мотивації. При правильному підборі змісту, структури і форми пред'явлення тому, якого навчають, інформації відбувається формування інформаційного простору, що володіє функціями навчального середовища. Звідси очевидність обов'язкової умови активації, котре можна виразити формулою «ефективність навчання – функція активності студента». Для рішення проблеми необхідна розробка алгоритму контролю і керування процесом фізичного виховання, формування кількісного змісту поняття, ступінь засвоєння студентом керуючих впливів (навантажень, отриманих під час занять).Для трансформації пізнавальної активності виконання навчальних програм в активність рухової дії необхідне створення асоціативних зв'язків у свідомості кожного конкретного студента. Лише при такій умові можливий „запуск” ланцюжка „ рефлексія- інтерес-мотив” і спонукання до рухової дії. Виникненню таких асоціацій, покликаних персоніфікувати теоретичну базу того, якого навчають, повинна сприяти система індивідуального контролю (етапного, поточного) за ходом процесу фізичного виховання (удосконалювання).

Ціль даної роботи складалася в моделюванні процесу фізичного виховання (удосконалювання) на основі базових видів спорту зокрема, легкої атлетики, за допомогою комп'ютерної технології. Для проведення дослідження використовувалася інформаційно–методична система, розроблена МДТУ ім. М.Є. Баумана й апробована на базі кафедри фізичного виховання в Донецькому державному медичному університеті ім. М. Горького. Інформаційно-методична система (ІМС) містила три групи програм: перша була орієнтована на контроль і керування ходом навчального процесу, друга – на створення і ведення методичних і інформаційних документів у вигляді бази даних, третя – на пошук і читання інформації. Для рішення задачі було розроблено програмне забезпечення, що дозволило створювати форми надання студентам інформації, зв'язаної безпосередньо з керуючими впливами.

У даній роботі ми представляємо програму контролю й керування для навчальних груп з легкої атлетики. Бази даних мають структуру, обумовлену особливостями конкретного виду спорту, базового для даної навчальної групи. З метою етапного контролю за рівнем фізичної підготовленості студенти цих груп проходять первинне тестування на початку кожного непарного семестру, а також наприкінці кожного парного. При необхідності, яку визначає викладач, може бути проведене додаткове тестування наприкінці непарного або на початку парного семестру. Задача цього тестування – визначити рівень фізичної підготовленості по п'ятьох складових: швидкості (біг 100м), швидкісно-силової (стрибок у довжину з місця і розгинання рук в упорі протягом 20с), силової (підтягування на поперечині) і витривалості (біг 3000м). За основу при розробці тестів використано вправи з програми по фізичному вихованню для вузів. Інформативність і надійність тестових вправ знайшли підтвердження в багаторічних масових обстеженнях студентів I-го і II-го курсів медичного університету. За результатами тестування автоматично розраховується індекс, що інтегрально визначає рівень фізичної підготовленості студента ( ІФП): Σ Lі Кі /Σ Тj Кj, де ( - Lі - результати стрибка у довжину з місця, згинання – розгинання рук в упорі за 20с і в підтягуванні на поперечині ( кількість разів); – Тj - результати бігу на 100 і 3000м. (с); Кі і Кj – вагові коефіцієнти. За своїм фізичним змістом індекс представляє деяку узагальнену потужність конкретної біологічної системи (студента). Такий підхід дає можливість оцінювати фізичну підготовленість на будь-якому рівні з наступним ранжуванням за його значенням будь-якої вибірки (навчальна група, курс, базовий вид спорту і т.п.) Підбір вагових коефіцієнтів дозволяє досягти оптимального „вагового” балансу характеристик окремих фізичних якостей, що визначає їх урівноважений вплив на значення інтегрального показника. Проведений програмою розрахунок основних статистичних показників при наявності їх достатньості дозволяє розробити модельні значення цього показника, що відповідають відмінному, високому, середньому, задовільному і низькому рівням фізичної підготовленості студентів. На кожному рівні підготовленості (модельні значення ІФП) окремі її складові знаходяться в гармонійно урівноваженому виді (табл. 1).

Таблиця 1

Рівні підготовленності	Тестові вправи
	Стрибок у довжиу з місця м	Розгинання рук в упорі лежачи за 20 с (разів)	Згинання рук у висі на поперечині (разів)	Біг		Інтегральний індекс ІФП ум.од.
				100м, с	3000м, хв
Модель-1	2,6	26	18	12,8	11,30	12
Модель-2	2,5	23	16	13,2	12,20	11
Модель-3	2,4	20	13	13,6	13,10	9,5
Модель-4	2.3	18	9	14,0	14,00	8
Модель-5	2,15	15	6	14,5	15,00	7

Це створює передумови для орієнтації студента на досягнення фізичного розвитку на доступному йому рівні. Одержання таких семантичних моделей відкриває шлях до подальшої індивідуалізації процесу. Експериментально встановлено, що для низького рівня фізичної підготовленості оптимальним можна визнати позитивну динаміку інтегрального показника у семестрі – 21...25%, для середнього–10...20%, для студентів з високим рівнем підготовленості - утримання досягнутих кондицій. У підсумку етапного контролю студент одержує графічну інформацію про те, якому рівню фізичної підготовленості відповідає його реальний стан (мал.1). Така інформація стає дійовим інструментом дидактичного впливу, сприяючи рефлексивній активності центральної нервової системи і підсилюючи мотивацію тих, що займаються.

Мал. 1 Реальні і модельні значення індексу фізичної підготовленості (ІФП)

Таким чином викладач одержує можливість розробляти відповідні навантажувальні режими для кожного з п'яти рівнів підготовленості, що дозволяє індивідуалізувати педагогічний вплив у рамках одного конкретного заняття, з оглядом на неоднорідну підготовленість навчальної групи. Наступний крок - визначення індивідуальної структури навантажувальних впливів. Для цього результати тестування студента представляються у виді „розгорнення”, накладеної на модель (мал.2).

Мал.2 Структурне порівняння фізичних кондицій студента з моделлю

Величина неузгодженості з моделлю в окремих показниках наочно показує ступінь відставання відповідних якостей (показників різних сторін підготовленості і фізичного стану в цілому). Визначаючи на основі аналізу такого „розгорнення” пріоритети в структурі навантажувальних впливів, викладач має можливість задавати індивідуальну траєкторію корекції підготовленості студента.