Экономические науки/ 13.Региональная экономика

К.е.н. Бутирська І.В.

Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Принципи сталого розвитку транскордонного регіону

Сталий розвиток – це збалансований розвиток, що характеризує властивість соціо-еколого-економічної системи до самовідтворення, самопідтримування та протидії антропогенному впливу внутрішніх та зовнішніх факторів, при якому забезпечуються економічне зростання та суспільне відтворення при досягненні якісного стану навколишнього середовища.

На сьогоднішній день теорії сталого розвитку як такої ще не існує, вона перебуває на стадії формування, оскільки життя поступово вводить нові аспекти чи напрямки, які ця теорія може охоплювати. Зокрема серед них такий напрям як сталий розвиток транскордонного регіону. Його особливість визначається насамперед специфікою транскордонного регіону, який не може повністю підпорядковуватись законам розвитку внутрішніх регіонів держави.

Дослідження існуючих підходів до розуміння особливостей сталого розвитку дозволяє визначити його основні принципи, забезпечення дотримання яких є необхідною умовою його досягнення:

– збереження якості навколишнього середовища;

– економічний розвиток;

– вирішення соціальних і демографічних проблем;

– самовідтворення;

– протидія антропогенному впливу внутрішніх та зовнішніх факторів;

– оптимальне співвідношення між економічним ростом, якісним станом природного середовища і ростом потреб населення;

– збереження і поетапного відтворення цілісності навколишнього середовища;

– впровадження досконалої системи територіального управління і економічних методів природокористування.

Звичайно, усі ці принципи можуть трансформуватись надалі, оскільки суспільство може розвиватись далі у зовсім іншому напрямку, при цьому як сталий розвиток, так і його принципи можуть суттєво змінюватися. Тому ще одним важливим принципом сталого розвитку є еволюційний, оскільки ці всі категорії сталого розвитку можуть змінюватись залежно від умов функціонування людства.

Наведені принципи з одного боку є універсальними, з іншого – базовими для створення принципів сталого розвитку нижчого порядку – у конкретному випадку. Таким випадком є сталий розвиток транскордонного регіону, який по своїй суті дещо відрізняється від сталого розвитку іншої території – країни або її внутрішніх регіонів. Економіка прикордонних територій має, як правило, яскраво виражену регіональну орієнтацію, відрізняється залученням значної частини населення в зовнішньоекономічну діяльність, розвитком транскордонної інфраструктури і спільного підприємництва. Таким чином, економічне співробітництво у рамках прикордонного міжрегіонального співробітництва повинне бути спрямоване, з одного боку, на ефективне використання місцевих ресурсів і переваг, а з іншого боку – на розвиток транскордонної взаємодії.

Часто в умовах транскордонного простору виникають проблеми, які носять об’єктивний характер – не залежний від людини: перенос забруднень на суміжні території, спільні водні ресурси тощо [1, с.12-13]. Тому місце транскордонного співробітництва визначається ще здатністю об’єднання потенційних можливостей для вирішення спільних проблем та завдань просторового розвитку у транскордонному регіоні [2, с.138-167.].

Сучасною економічною наукою транскордонні території розглядаються як потенційні “полюси зростання”, що мають перспективи й умови для інтенсивного розвитку. Справедливість такого підходу підтверджується практикою здійснення в Україні ринкових реформ, у ході яких українська економіка стає все більш відкритою й орієнтованою на активізацію зовнішньоторговельних, інвестиційних і фінансово-кредитних відносин із сусідніми країнами. При цьому прикордонні території беруть на себе роль своєрідних анклавів, у яких, виходячи з існуючих умов взаємодоповненості економік регіонів з обох сторін державного кордону, розробляються і реалізуються спільні інвестиційні проекти в різних галузях і видах соціо-еколого-економічної діяльності.

Визначені принципи сталого розвитку не можуть повною мірою працювати на рівні транскордонного регіону, тому необхідно сформулювати додаткові принципи. Водночас потрібно враховувати, що транскордонний регіон є окремим випадком при розгляді сталого розвитку регіону, оскільки сталий розвиток транскордонного регіону залежить від багатьох специфічних факторів, як сприятливих, так і несприятливих. До числа сприятливих факторів відносяться: більш широкі можливості для розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, реалізація транзитних функцій і співробітництво із прикордонними регіонами в різних сферах економіки, екології, культури, освіти тощо. Серед несприятливих факторів можна виділити проблеми, пов'язані із транскордонним перенесенням техногенних забруднень у водному і повітряному середовищі, поширенням шкідників, збудників природно-осередкових хвороб, з регулюванням рибальства в транскордонних водоймах, з освоєнням транскордонних природно-ресурсних систем. У зв'язку із цим вирішення проблем транскордонного співробітництва повинне базуватися на принципах сталого розвитку.

Таким чином, специфічність транскордонного регіону зумовлює необхідність сформулювати специфічні принципи сталого розвитку транскордонного регіону. На нашу думку до додаткових принципів сталого розвитку транскордонного регіону слід віднести:

– збереження якості навколишнього середовища як внутрішньої, так і зовнішньої території;

– економічний розвиток прилеглих територій;

– вирішення міжнаціональних, міжетнічних конфліктів;

– забезпечення міжнародної безпеки;

– самовідтворення;

– протидія антропогенному впливу зовнішніх факторів, зумовлених суміжними як внутрішніми, так і зовнішніми територіями;

– збереження і поетапного відтворення цілісності навколишнього середовища;

– впровадження досконалої системи територіального управління і економічних методів природокористування.

Для забезпечення сталого розвитку транскордонного регіону необхідно щоб його принципи не йшли в розріз із законами території. Оскільки у випадку транскордонного регіону потрібно враховувати не лише внутрішні суміжні регіони країни, то принципи сталого розвитку транскордонного регіону повинні не суперечити й законам суміжних країн.

Наявність не тільки необхідних, а й достатніх елементів для самозбереження, саморозвитку і самовідтворення регіональної системи характеризує її цілісність, самодостатність, а також визначає можливість покращувати структуру, збільшуючи свої розміри, стійкість і тривалість існування.

Література:

1. Мікула Н. Міжтериторіальне та транскордонне співробітництво: Монографія. – Львів: ІРД НАН України, 2004. – 395 с.

2. Студенніков І. Транскордонне співробітництво та його місце в регіональному розвитку // Регіональна політика в країнах Європи: Уроки для України / Київ. центр Ін-ту Схід-Захід; за ред. С.Максименка. – К.: Логос, 2000. – 171 с.