Медицина / 6. Экспериментальная и клиническая фармакология

Макаренко О.В., Дронов С.М.

Дніпропетровська держана медична академія, Україна

Експериментальна оцінка знеболюючого потенціалу бромкриптину сумісно з НПЗП за умов ареколінового тремору

Паркінсонізм – це синдром прогресуючого враження нервової системи, котрий проявляється зниженням рухової активності, гальмуванням рухів (брадикінезія), тремтінням, збільшенням м’язового тонусу та обумовлений враженням екстрапірамідної системи. Тремор покою – третій загальний компонент синдрому паркінсонізму (ПС), та представляє собою рухи окремих частин тіла чи всього тулубу, котрі обумовленні поперемінними чи синхронними скороченнями м’язів-агоністів та антагоністів. Виділяють два основних типа механізмів тремору:

ü периферичні механізмі, при котрих джерелом активності є осциляції в дугах сенсомоторних рефлексів;

ü центральні механізмі, котрі пов’язані з синхронними розрядами груп нейронів центральної нервової системи, котрі називають генераторами тремору , чи «водіями ритму» (пейсмекерами).

При деяких станах центральні та периферичні механізми тремору поєднуються.

У патогенезі ПС провідну роль відіграють порушення нейромедіаторних процесів у екстрапірамідній системі внаслідок прогресуючої дегенерації дофамінергічних нейронів.

Натепер спектр фармакологічних засобів для лікування паркінсонізму включає цілий ряд препаратів, серед яких виділяють групу агоністів дофамінових рецепторів (АДР), а саме, бромкриптин та ін. Вони володіють здатністю стимулювати дофамінові рецептори у головному мозку, при цьому виявляють вибіркову дію на їх різні підтипи. Фармакологічний ефект цих засобів реалізується «в обхід» дегенерированих нігростриальних нейронів та не пов’язаний з перетворенням леводопи у дофамін. Тому для корекції модельованого паркінсонічного тремору, в якості засобу базової терапії ми вважали доцільним застосувати бромкриптин. Важливо зазначити, що на фоні антипаркінсонічної терапії по деяких показаннях людина може використовувати препарати інших фармакологічних груп, наприклад, антигіпертензивні, антиангінальні, заспокійливі та знеболюючі засоби. З іншого боку, серед засобів знеболюючої терапії ми відмічаємо дуже широкий вибір безрецептурних препаратів відпуску групи ненаркотичних анальгетиків, а саме не стероїдні протизапальні препарати (НПЗП), котрі використовують для зменшення та усунення болю різного ґенезу, але далеко не всі вони є безпечними. Тому вибір оптимального знеболюючого засобу на фоні антипаркінсонічної терапії є, на наш погляд, дуже важливим та актуальним.

Таким чином, метою нашого дослідження було встановити вплив ненаркотичних анальгетиків на стан тварин в умовах експериментального паркінсонічного тремору , за умов отримання бромкриптину.

Дослідження проведенні на 80 білих мишей, масою 20-22 г., утримуваних у стандартних умовах віварію ДДМА. Тварин вибірково розділили на 8 дослідних груп (по 10 тварин в кожній групи), у котрих моделювали ареколіновий тремор (еквівалент паркінсонічного тремору): І група - контроль; ІІ група, котра отримувала бромкриптин (Б) у дозі 5 мг/кг; ІІІ група – Б 5 мг/кг + диклофенак натрію 10 мг/кг; ІV група - Б 5 мг/кг + німесулід 40 мг/кг; V група - Б 5 мг/кг + мелоксикам 10 мг/кг; VІ група - Б 5 мг/кг + целекоксиб 50 мг/кг; VІІ група – Б 5 мг/кг + парацетамол 150 мг/кг; VІІІ група – Б 5 мг/кг + кеторалак 10 мг/кг.

Оцінку антиноцицептивної активності засобів за умов тремору вивчали на моделі термічного («гаряча пластина») подразнення кінцівок мишей: як подразник, використовувалася укріплена в ультратермостаті металева пластина з t=54,6°С. При цьому реєструвався час відповідної реакції в секундах (облизування лапок, сплигування, писк).

Оцінка антитреморної дії досліджуваних комбінацій оцінювали за бальною шкалою. Тремор у мишей - підшкірним ін’єкуванням ареколіну в дозі 25 мг/кг.

Встановлено, що за умов активації ацетилхолінергічної передачі підшкірним введенням ареколіну 25 мг/кг тремор спостерігався майже у 100% тварин у всіх дослідних тварин, при цьому в групі контролю якість тремору оцінювалась в максимальну кількість балів – 3.

Всі досліджувані комбінації проявили антитреморну дію, проте найбільші прояви тремору спостерігались на фоні отримання Б + диклофенак натрію (2 бали); інші композиції Б з анальгетиками показали дещо нижчі показники. Найменші прояви тремору спостерігались на фоні введення Б + парацетамол – 1,33 бали (р<0,05); при цьому тремор характеризувався коротшим часом тривалості (9,16±0,60 хв.), що відповідало зниженню у 3,71 рази у порівнянні з показниками групи контролю.

За умов активації ацетилхолінергічної системи також реєструвались показники больового порогу в тесті «гаряча пластинка». У вихідному стані показники відповідної реакції у мишей фіксувались в середньому на 15,16 ±1,66 сек., вже з 30 хвилини для гр. ІІІ, гр. ІV, гр. VІІ та гр. VІІ знеболюючий потенціал оцінювався у 160,25% (р<0,05), 180,64% (р<0,05), 211,26% (р<0,05) та 191,85% (р<0,05) відповідно для вказаних досліджуваних композицій у порівнянні з показниками вихідного стану.

Показано, що аналгетична активність на фоні отримання Б + мелоксикам, Б + целекоксиб та Б + парацетамол реєструвалась у 1,95 рази (р<0,05), 1,67 рази (р<0,05) та 2,09 рази (р<0,05) відповідно вищою у порівнянні з показниками групи контролю на 60 хвилині досліду.

Таким чином, нами встановлено, що за умов експериментального тремору найбільш доцільними виявились комбінації бромкриптину з целекоксибом та парацетамолом: аналгетична дія та зменшення проявів тремору від вказаних комбінацій значно перевищували ті ж самі показники за умов монотерапії бромкриптином.

Відомості про авторів:

Макаренко Ольга Володимирівна, канд. мед. наук

викладач кафедри фармакології та фармакоекономіки

Дніпропетровської державної медичної академії

Вул. Дзержинського, 9 м. Дніпропетровськ, 49044

Дронов Сергій Миколайович, канд. мед. наук

Викладач кафедри фармакології та фармакоекономіки

Дніпропетровської державної медичної академії

Вул. Дзержинського, 9 м. Дніпропетровськ, 49044