Черненко М.І., Рєпіна О.Г.

Дніпропетровський національний університет

ПСИХОЛОГІЧНІ ТА ВЕГЕТАТИВНІ РОЗЛАДИ ПРИ ВЕРТЕБРОГЕННИХ ЗАХВОРЮВАННЯХ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

Вертеброгенні захворювання нервової системи є досить поширеними. Вони часто є причиною стійкої та тимчасової втрати працездатності, що призводить до значних економічних втрат.

На сьогоднішній день добре вивчені клініко-рентгенологічні прояви вертеброгенних захворювань нервової системи. В зв’язку з впровадженням в практику роботи лікувально-профілактичних закладів комп’ютерних та магнітно-резонансних томографів, суттєво покращилась діагностика таких захворювань.

Не дивлячись на це, продовжують залишатись недостатньо вивченими психологічні та вегетативні розлади при вертеброгенних захворюваннях нервової системи. Недостатня врахованість при лікуванні таких порушень призводить до збільшення строків лікування та термінів порушення працездатності. Особливо це відноситься до вегетативно-трофічних, дистрофічних та вегетативно-вісцеральних рефлекторних синдромів, корінцево-судинних синдромів, що включають радікулопатії, радікулоішемію та мієлопатію і мієлорадікулопатію.

В клініці нами було обстежено 102 хворих з вертеброгенними захворюваннями нервової системи, які були викликані патологію попереково-крижового відділку хребта. Із числа обстежених 60 (58,8%) були чоловіки, 42 (41,2%) – жінки. Вік хворих рівнявся від 36 до 44 років.

Серед обстежених 54(52,9%) чоловік були з рефлекторними синдромами (з м’язево-тонічним синдромом – 18 (17,6%), з вегетативно-трофічним (нейродистрофічним) – 19 (18,6%), з вегетативно-вісцеральним – 17 (16,7%) і 48 (47,1%) – з компресійними синдромами (з радікулопатіями – 18 (17,6%), з радікулоішеміями – 12(11,8%), з мієлопатіями -11(10,8%), з мієлорадікулопатіями – 7 (6,9%).

При обстеженні хворих проводилось психологічне обстеження, під час якого за допомогою клінічного інтерв’ювання вияснялось психологічне реагування на сам факт хвороби та суб’єктивна оцінка її важкості. Уточнялась психологічна реакція на хворобу: наявність невротичних розладів, ознак депресії та іпохондрії, емоційна реакція в залежності від темпераметру, особливостей характеру, особливостей особистості та ін.

При клінічному та психологічному обстеженні вияснялась наявність психовегетативних розладів та детально проводилось дослідження вегетативного тонусу, вегетативної реактивності та при можливості хворих (в залежності від важкості їх стану) вегетативного забезпечення діяльності. Крім цього, вияснялась функція сегментарних відділів вегетативної нервової системи.

В результаті проведеного дослідження було установлено, що у більшості хворих із вертеброгенними захворюваннями нервової системи мала місце негативна емоційна реакція на хворобу. Вона була більш виражена у хворих, що захворіли вперше, а також у чоловіків.

У більшості обстежених спостерігались ознаки депресії і іпохондрії. Вони були особливо виражені у хворих, що займались фізичною працею, з тяжкою формою больового синдрому а також у хворих з мієлопатією та мієлорадикулопатією, у яких спостерігались парези або паралічі, виражені розлади чутливості та порушення функції тазових органів. При цьому в останніх мали місце ознаки тривожності. Вони були занепокоєні перебігом своєї хвороби, можливими ускладненнями, неясним прогнозом захворювання, недостатньою ефективністю лікування. Внаслідок тривоги настрій у них був подавлений, так як вони були впевнені, що хвороба надовго і суттєво змінить їхню життєдіяльність. Деякі із цих хворих (особливо із мієлопатією та радікуломієлопатією) проявляли причепливість до медичного персоналу, перепровіряючи дані медичного обстеження та лікування. Іпохондрія проявлялась тим, що хворі були зосереджені на своїх хворобливих ознаках. Деякі прояви хвороби у них були перебільшені або придумані. Про свої симптоми хвороби вони постійно розповідали навколишнім і чекали від них співчуття. В тих же випадках, коли навколишні люди виказували недовіру до їх скарг, то такі хворі реагували дуже негативно.

Вегетативні розлади при вертеброгенних захворюваннях нервової системи проявлялись переважно на сегментарному рівні. Лише у поодиноких хворих ( 7 – 6,9%) мали місце симптоми утягнення в патологічний процес надсегментарної вегетативної нервової системи, що проявлялось головним болем, болями в області серця, дратівливістю, поганим сном та підвищенням артеріального тиску.

На сегментарному рівні розлади вегетативної нервової системи (86 – 84,3%) зводились до вегетативно-судинного та вегетативно-трофічного синдромів. У хворих із вегетативно-судинним синдромом на стороні із утягненням в процес сідничного нерву мали місце мармуровість та блідість шкіри, зниження температури а інколи і набряк тканин. Такі хворі скаржились на оніміння, „повзання мурашок”, мерзлякуватість стопи та пальців. Вегетативно-трофічні порушення проявлялись сухістю та злущенням шкіри, явищами їх депігментації, випадінням волосся або гіпертрихозом на стороні з ураженням сідничного нерву. У хворих із мієлопатією та мієлорадикулопатією вегетативно-судинні та вегетативно-трофічні розлади мали місце на обох нижніх кінцівках. При цьому у хворих із мієлорадикулопатією відмічалась асиметрія цих синдромів. Додаткові методи обстеження виявили у них наступне: збільшення тривалості симптому „білого п’ятна”, зниження температури при термометрії, зменшення кровонаповнення периферійних судин при реографії та ін.

Таким чином, проведені дослідження показали, що у хворих з вертеброгенними ураженнями нервової системи на попереково-крижовому рівні відмічаються ознаки депресії та іпохондрії і розвиваються вегетативно-судинні та вегетативно-трофічні синдроми на нижніх кінцівках, що потрібно враховувати при їх лікуванні.