Медицина / 13. Подготовка медицинских работников в вузах.

Макаренко О.В., Дронов С.М., Журавель Н.В.

Дніпропетровська держана медична академія, Україна

Загальні питання освітньо-професійної підготовки клінічного фармаколога та клінічного провізора

В останнє десятиріччя у всьому світі получили розвиток та все більше широко впроваджуються в практику охорони здоров’я концепція раціонального та безпечного використання ліків, а загалом з цим – формулярна система, фармаконагляд та фармакоекономічні дослідження. У зв’язку з цим росте роль спеціалістів, котрі реалізують цю концепцію у практичному аспекті охорони здоров’я, а саме клінічних фармакологів та клінічних провізорів. Цьому також сприяють розвиток ринку клінічних досліджень.

Як зазначено у Законі України «Про вищу освіту» в ВУЗ «… реалізується освітньо-професійна програма за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рівнями, яка забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб, відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог». Відмінність сучасних вимог до вищої освіти (ВО) у будь-якій галузі полягає у тому, що за короткий термін – 4-6 років у межах освітньої системи вищої школі необхідно з кожного представника молодого покоління студентів підготувати професіонала, забезпечивши йому успіх під час виходу на ринок праці.

Так, нещодавно в Казахстані спеціальність «Клінічна фармакологія» була включена до Номенклатури медичних та фармацевтичних спеціальностей. Вона також увійшла до списку спеціальностей на присвоєння кваліфікаційних категорій. Таким чином, скоро у штатах поліклінік та стаціонарів появляться клінічні фармакологи. Нагадаємо, що це досвіт освітньої школи в Казахстані.

Проте, російські колеги також зазначають (Аристова Т.О.), що немає доцільності підготовки клінічних фармакологів на етапі післядипломної освіти. Дипломований лікар не має мотивів спеціалізуватись по клінічній фармакології. Клінічних фармакологів треба також готовити окремо, у рамках до дипломної підготовки, по відповідному стандарту освіти. Причому, спеціалістам з такою освітою слідує присвоювати кваліфікацію «клінічний фармаколог», але ні «лікар – клінічний фармаколог».

Щодо вітчизняного досвіту, то зазначимо – першочерговим завданням вищої освіти також є підготовка конкурентоздатних фахівців, відповідно до вимог галузі – охорона здоров’я. Медичні технології в умовах світового розвитку охорони здоров’я постійно удосконалюються завдяки використанню принципів доказової медицини і фармації; розширенню арсеналу ефективних і безпечних лікарських засобів для забезпечення фармакотерапії та впровадженню нових методів діагностики, лікування та профілактики захворювань, які підвищують якість та тривалість життя пацієнтів. Зазначені чинники вимагають від вищої фармацевтичної освіти підготовку фахівців, здатних виконувати вказані функції відповідно до потреб реформування діяльності системи охорони здоров’я, спрямовані на підвищення якості медичної та фармацевтичної допомоги. Такими фахівцями нового типу є клінічні провізори, підготовка яких розпочата в Україні з 1999 року.

Але, в практичному охороні здоров’я зустрічається проблема розуміння о представленні ролі та функціях клінічних фармакологів та клінічних провізорів. Так, наприклад, в рамках конференції «10 клінічної фармакології Казахстану» між її учасниками була дискусія: хто має бути поряд з лікарем у постелі хворого – клінічний фармаколог, чи клінічний провізор? Так, позитивну оцінку отримав саме, наш український досвіт роботи на етапів навчання та роботи клінічних провізорів, які працюють вмісті з лікарями, виконують щоденну рутину роботу у медично-профілактичних закладах. На визначену кількість кок у стаціонарі та відвідувань в поліклініках передбачена одиниця клінічного провізора. Аналогічна практика діє в Європі та США. У клінічних провізорів є потреба у тисячах одиниць, проте клінічних фармакологів – десятки, а може і, одиниці!

На наш погляд, клінічні фармакологи не мають стояти у ліжка хворого – це роль клінічного провізора. Задача клінічного фармаколога – це забезпечення ефективності та безпеки лікарськими засобами на етапі їх розробки, організації до клінічних та клінічних досліджень. Тому не слідує допускати перевиробництво таких спеціалістів. В практичному охороні здоров’я є потреба у клінічних провізорах, які не слідує путати з провізорами загальної практиці. Клінічна фармація - окрема спеціальність, для якої потрібен свій стандарт п’яті років навчання.

Клінічної фармації в Україні навчаються у 7-ми вищих навчальних закладах, тому сьогодні видається особливо важливим формування уніфікованого підходу до їх професійної підготовки з акцентом ролі клінічного провізора в соціально-орієнтованій системі охорони здоров’я в умовах ринкових відносин як спеціаліста з раціонального клініко-фармацевтичного менеджменту (Зіменковський А.Б., 2008).

Основа реалізації освітньої підготовки клінічного провізора в опрацюванні уніфікованого переліку практичних навичок, умінь та знань, необхідних для погодженої з лікарем роботи в лікувально-дослідних лабораторіях фармацевтичних підприємств, як спеціалістів з клінічних випробувань лікарських засобів та фармаконагляду.

Методологія викладання професійно-орієнтованих навчальних дисциплін повинна бути спрямована на формування у студентів навичок самостійного прийняття рішення на основі оцінки клінічної ситуації, аналітичного осмислення та узагальнення даних, необхідних для моделювання алгоритму клінічної проблеми.