Плахтієнко Т. Ю.

ХГМК „УЕЙ”, Україна

Використання технологій кооперативного навчання як засобу підвищення ефективності педагогічного процесу у шкільних закладах

Соціально-економічні зміни, що відбуваються в українському суспільстві протягом останніх десятиріч зумовлюють необхідність широкого впровадження інноваційних особистісно-орієнтованих технологій, які грунтуються на принципах суб’єкт-суб’єктної взаємодії і здатні забезпечити достатній рівень сформованості професійних, комунікативних і соціальних вмінь і навичок людини. Цим вимогам цілком відповідають технології кооперативного навчання.

Аналіз філософських, соціологічних і психолого-педагогічних джерел свідчить, що окремі аспекти проблеми впровадження цих технологій традиційно привертали увагу багатьох дослідників. Так, значення кооперації в навчальному процесі розкривається у працях таких вітчизняних та російських вчених, як Г. Костюк, О. Пометун, Л. Пироженко, Є. Полат, В. Дьяченко, В. Рубцов та ін. Ефективність використання технологій кооперативного навчання доводять наукові доробки таких зарубіжних дослідників, як Д. Джонсон, Р. Джонсон, С. Каган, Й. Шаран, Ш. Шаран та ін.

Однак, незважаючи на значний внесок зарубіжних і вітчизняних науковців у вивчення проблем коопераціі, багато теоретичних і практичних аспектів розробки і впровадження технологій кооперативного навчання залишаються не дослідженими.

Як з’ясовано, теоретичні основи кооперативного навчання були обгрунтовані зарубіжними вченими (Р. Джонсон, Д. Джонсон, Р. Славін, Е. Аронсон, Ш. Шаран). Однак окремі ідеї кооперативного навчання було розкрито у працях вітчизняних і російських науковців (Г. Костюк, О. Ярошенко, О. Пометун, В. Дьяченко, Г. Цукерман, М. Кларін та ін.) в межах розробки теорії співробітництва, зокрема під час дослідження ефективності використання групових і колективних форм навчальної діяльності учнів.

Значний внесок у розробку проблем забезпечення кооперації в навчальному процесі, організації суб’єкт-суб’єктної взаємодії учнів зробив відомий російський дослідник В. К. Дьяченко, який розробив власну теорію колективного способу навчання. За визначенням В. К. Дьяченка, колективне навчання – це навчання, за якого кожен член колективу бере активну і систематичну участь у навчанні і вихованні своїх товаришів.

В. К. Дьяченко виокремлює такі головні ознаки колективної роботи: єдина спільна мета для всіх учасників навчального процесу; розподіл праці, функцій і обов’язків; співпраця та товариська взаємодопомога; залучення членів колективу до контролю, обліку, управління; суспільно корисний характер діяльності всіх і кожного окремого учасника; об’єм роботи, що виконується колективом, в цілому завжди більший об’єму роботи, що виконується окремим членом або частиною колективу; забезпечення турботи всіх про кожного і кожного про всіх; рівність об’єктивних умов для кожного.

Велике значення для розвитку теорії кооперативного навчання мали ідеї видатного російського психолога Л. С. Виготського. На думку дослідника, всебічний та інтенсивний розвиток суб’єктів навчально-виховного процесу можливий лише за умови організації між ними співробітництва. Особливого значення набувають сьогодні ідеї Л. С. Виготського щодо того, що кооперативні методи навчання є необхідним фактором для конструювання знання і перетворення загальної перспективи у внутрішню розумову функцію.

Значний інтерес для нас мали праці психолога Г. А. Цукерман, яка, підкреслюючи важливість кооперації з однолітками, зазначає, що така форма організації навчальної діяльності є потужнім фактором психічного та інтелектуального розвитку учня, адже вона впливає на навчально-виховний процес значно ефективніше, ніж співпраця з дорослим (вчителем). Зокрема, в такому випадку:

1) інтенсивніше розвивається рефлексивне мислення;

2) ефективніше формується теоретичний підхід до завдання;

3) інтенсифікується інтелектуальна децентрація дитини як здатність враховувати дії партнера, відносність думок та їх залежність від позиції автора;

4) учні навчаються інтелектуалізовувати конфлікт, виявляючи самокритичність та дружелюбність відносно інших учасників групи;

5) відбувається розвиток рефлексивної самооцінки та емоційної децентрації.

Досліджуючи теоретичні та практичні аспекти використання технологій кооперативнго навчання, американські вчені Р. Джонсон і Д. Джонсон дійшли висновку, що організація навчання за принципами кооперації неможлива без наявності таких основних елементів, як: позитивна взаємозалежність, стимулююча до навчання взаємодія між студентами, індивідуальна відповідальність, використання навичок міжособистісного спілкування, регулярне контролювання поточної роботи груп.

Варто зазначити, що технології кооперативного навчання не набули належного поширення у вітчизняних загальноосвітніх закладах. Тому перспективи подальших наукових розвідок вбачаємо у дослідженні проблеми організації навчальної кооперації учнів, а також у пошуку шляхів впровадження технологій коооперативного навчання у педагогічному процесі школи.

Література

1. Выготский Л. С. Собрание сочинений / Л. С. Выготский. — В 6 т. – М : Педагогика, 1991. – Т. 2: Мышление и речь. – 250 с.

2. Джонсон Д. Методы обучения. Обучение в сотрудничестве / Джонсон Д., Джонсон Р., Джонсон-Холубек Э.; [пер. с англ. З. С. Замчук]. – Санкт-Петербург : „Экономическая школа”, 2001. – 247 с.

3. Дьяченко В. К. Организационная структура учебного процесса и ее развитие / В. К. Дьяченко. – М. : Педагогика, 1989. – 159 с.

4. Цукерман Г. А. Обучение учебному сотрудничеству / Г. А. Цукерман, Н. В. Елизарова, М. И. Фрумина, Е. В. Чудинова // Вопросы психологии. – 1993. – № 2. – С. 35 – 43.