К.іст.н., ст. наук. співробітник Куцаєва Т.О.

Меморіальний комплекс “Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років”

М.П.Бажан – поет фронтової доби (до 105 років від дня народження)

Філологія

Микола Платонович Бажан (9.10.1904-23.11.1983 рр.) – поет, державний і громадський діяч. Академік Академії наук України (1951), Заслужений діяч науки України (1966), Герой Соціалістичної Праці (1974). Лауреат Ленінської премії (1982), Державної премії СРСР (1946, 1949), Державної премії України ім. Т. Шевченка (1965) та Державної премії України (1971). Ініціатор і науковий керівник видання Української Радянської Енциклопедії.

Народився у м. Кам’янець-Подільський (нині Хмельницька обл.) у родині військовослужбовця. Вищу освіту здобув у Києві, також навчався у драматичній студії Київського драматичного театру. Людина надзвичайно широкої ерудиції, енциклопедист. Коло його інтересів охопило майже всі сфери культури. Написав спогади-есе про Народного художника СРСР М.П.Глущенка, який перебуваючи за кордоном у 20-30-х рр., працював на радянську зовнішню розвідку. Під час битви за Москву 1941-1942 рр. створив серію пейзажів “Оборона Москви” (4 із яких знаходяться у головній експозиції Меморіального комплексу – далі Меморіал).

Повоєнний портрет М.П.Бажана створив художник З.Ш.Толкачов. У 1945 р. художник Політуправління 1 Українського фронту зробив серію малюнків, де закарбовані злочини гітлерівців здійснені у концтаборі “Аушвиц”, м. Освенцим, Польща, що були представленні на виставці “Концтабір “Освенцим”: український вимір”.

За часи СРСР М.П.Бажана схвально називали “поетом–академіком”, а критикуючи, казали що він: “З кола офіційно визнаних радянських поетів”. Проте, він увійшов у історію перед усім як український поет. Свої перші вірші надрукував 1923 р. Не залишив поезії і під час випробувань Великої Вітчизняної війни. Матеріали поета фронтової доби представлені у експозиції.

Полковий комісар – полковник М.П.Бажан перебуваючи у Діючий армії був свідком оборони Києва, Сталінграда, визволення України (Харкова, Києва, Львова, Ужгорода). І хоча не брав участі безпосередньо у боях, його роль не пересічна. Виконував спеціальні завдання Політуправлінь фронтів з агітації, пропаганди, розвитку культурного життя. Протягом 1941-1943 рр. редагував газету “За Радянську Україну” при Південно-Західному, Сталінградському, Донському та Південному фронтах.

27 липня 1941 р. при Політуправлінні Південно-Західного фронту було створено газету “За Радянську Україну”. Через статті, вірші, малюнки та різні повідомлення, вона мала підтримати морально-психологічний стан населення окупованих областей України та партизанів. Над її виданням працював колектив з 31 особи. Відповідальним редактором призначили полкового комісара М.П. Бажана (у експозиції Меморіалу представлено примірник за 20 вересня 1941 р.). Було видано 109 номерів 15 млн. тиражем. Спочатку видавали 300 тис. примірників щоденно, а пізніше по 100 тис. Це було набагато більше інших видань, що виходили у межах 20-50 тис. примірників. Газета виходила двічі на тиждень, її доставляли на окуповану Україну літаками, а розповсюджували партизани. Існували ще аналогічні видання “За Радянську Молдавію”, “За Радянську Литву”, “За Радянську Латвію” та “За Радянську Естонію”. Фронтові видання мали похідні типографії. У 2-ій пол. 1942 р. видання замінили аналогічні центральні, республіканські, обласні тощо.

7 січня 1943 р. відкомандирований у розпорядження ЦК КП(б) із залишенням у кадрах Червоної армії. Незабаром полковник М.П. Бажан – заступник Голови Ради Народних Комісарів УРСР. Займався справами української культури й науки. Влітку 1943 р. приїжджав до Уфи до евакуйованих українських вчених, письменників, митців. Восени 1943 р. у складі т.зв. письменницької бригади працював у визволеному Харкові. Разом з іншими митцями та науковцями 21 вересня 1943 р. склав звернення “Люди Славного Києва!” Під час визволення Києва, за окремим дозволом, разом із О.Довженко, відвідав Букринський та Лютезький плацдарми, з яких проводили наступ. “Ми, такі, здавалось би, тут недоречні і навіть непотрібні з-поміж воїнів… Ми тільки дивились, щоб потім оповісти людям, щоб і діти знали, внукам розказали…”, – згадував М.П.Бажан. У перші ж дні визволення Києва пробирався його зруйнованими вулицями до охопленого вогнем університету, бронзового Кобзаря. Незабаром супроводжував групу кореспондентів союзних держав на околиці міста, де зяяв один з найжахливіших ярів планети – Бабин яр. Побачене відобразилось у вірші “Яр” (1943). А у 1943 р. окремою листівкою видано вірш “Клич”: “Чуємо клич – це України клич. Це тужий батько, ставши край могили доньки своєї, знятої з петлі, гукає рідних, щоб ішли і мстили за горе Української землі”.

1944 р. М.П.Бажану виповнилось 40 років. Взимку 1945 р. відвідав Варшаву. Мав доручення з’ясувати чим може Україна допомогти відродженню культурного життя визволеного міста.

У роки війни виходили статті та поезії майстра у газетах “Правда”, “Известия”, “Комуніст”, “За Радянську Україну”, “Красная армия”, у журналах “Огонек”, “Українська література”. Примірники видань зберігаються у Фондах Меморіалу.

По війні вийшов у відставку. Працював в уряді УРСР, у Академії наук України, займався громадською роботою. Про пережите під час війни казав: “Я був свідком, а то й скромним учасником подій, що їхньої величі не зміг тоді впевненою мірою зміряти, і лише через дистанцію літ, з-за просторів пережитого побачив справжнє їх значення і височінь”. Розуміючи те, що його праця була частиною цілої системи, епохи, на початку 80-х рр. казав: “А ми – живі. Комуністи. Ідею несем. Кругом війна, а ми несем, а ми несем”.

До пера М.П.Бажана належать військово-патріотичні ліричні вірші, які оспівують трагізм та подвиги Великої Вітчизняної війни, розвивають теми патріотизму, суворої героїки боротьби народу проти гітлерівського панування. Його твори наче слідують за трагічними та тріумфальними подіями війни: “Клятва” (слова до пісні Г.Верьовки, що набула популярності), “Били, б’ємо і будемо бити”, оповідання “Концерт у Києві під час його облоги” (1941), “В день Жовтня – братам”, “Данило Галицький” (1942), “Сталінградський зошит”, “Сини України в боях за Вітчизну”, “Яр” (1943), “В дні війни” (1945) та багато інших.

У 1946 р. за твори “Клятва”, “Сталінградський зошит” та “Данило Галицький” відзначений Державною премією СРСР.

Література

1. Бажан М. Думи і спогади. – К.: Радянський письменник, 1982. – 326 с. – с. 3, 43, 49, 51, 56-57, 128, 304,.

2. Бажан М. Избранное. – К.: Радянський письменник, 1977. – с. 90.

3. Большая советская энциклопедия. – М.: СЭ, 1970. – т. 2. – с. 519.

4. Великая Отечественная Война. 1941-1945. – М.: Воениздат. – с. 117.

5. Енциклопедія українознавства. – т. 1. – К.: Глобус, 1993. – с. 81.

6. Історія міст і сіл України. Хмельницька обл. – К.: ГРУРЄ. 1971. – с. 64.

7. Мистецтво України. Біографічний довідник / ред. А.В. Кудрицького. – К.: УЄ ім. М.П. Бажана, 1997. – 700 с. – с. 33-34.

8. Писатели Советской Украины. 1917-1987: Библиоргафический справочник. – К.: «Радянський письменник”, 1988. – 719 с. – с. 48-49.

9. Советская печать в годы Великой Отечественной войны 1941-1945. – М.: Воениздат, 1981. – 416 с. – с. 36-39.

10. 22 червня – 9 травня. Письменники України у Великій вітчизняній: Бібліографічний довідник. – К.: Радянський письменник, 1980. – с. 15.

11. Ясєв Г.Є. Пояс бойової слави Міста-Героя Києва. – К.: Книга Пам'яті України, 2006. – с. 18.

12. Головна експозиція Меморіалу.