Право/8.Конституционное право

Глинянська О.В.

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

Роль органів самоорганізації населення та форми їх взаємодії з органами місцевого самоврядування

Розвиток демократії та реальна участь громадян у вирішенні питань місцевого значення є однією з найважливіших умов побудови громадянського суспільства. Органи самоорганізації населення (далі ОСН) відіграють важливу роль у створенні умов для залучення найширших кіл громадян до безпосередньої участі у прийнятті та реалізації рішень з питань соціально-економічного, культурного розвитку територій та інших місцевих програм. Саме через них будуються довірчі взаємовідносини, співпраця влади та населення у вирішенні окремих питань місцевого значення. Без органів самоорганізації населення неможливо здійснювати ефективне місцеве самоврядування, так само, як неможливо розвивати місцеву інфраструктуру без урахування очікувань, інтересів та побажань мешканців територіальної громади.

Органи самоорганізації населення є важливим самостійним елементом системи місцевого самоврядування. Досить цікавим є той факт, що серед представників наукових кіл, ОСН і місцевих рад існує різне розуміння сутності та ролі органів самоорганізації населення. Одна група експертів дотримується позиції, відповідно до якої органи самоорганізації населення є органами публічної влади. Друга група наполягає на невладній природі органів самоорганізації населення, відносячи їх, як різновид громадянського утворення, до громадянського суспільства. Існує й інша позиція, за якою органи самоорганізації населення відносяться не до органів місцевого самоврядування, а до форми здійснення місцевого самоврядування. Саме прихильники останньої точки зору пропонують внести до Конституції України та ряду інших нормативно-правових актів зміни в частині виключення органів самоорганізації населення з числа органів місцевого самоврядування.

Існування різного розуміння природи органів самоорганізації населення посилюється недосконалим визначенням їх правового статусу. В законодавстві закладено «подвійне підпорядкування» ОСН: перед відповідними радами, а також перед жителями, які обрали орган самоорганізації населення.

Досить суттєве значення має той факт, що існують розходження між українським та європейським законодавством про органи місцевого самоврядування (ОМС) та ОСН. Слід також зазначити, що однією з перешкод ефективності органів самоорганізації населення є обмежена сфера їх діяльності. З одного боку, існує радянський досвід функціонування таких органів, а з іншого - необхідно враховувати кардинально відмінний характер взаємовідносин ОСН із владою в сучасних умовах формування демократичної правової держави.

Механізми взаємодії ОМС ОСН можна умовно поділити на три групи:

1) реєстарційно-легалізаційні процедури;

2) місцеві ініціативи та громадські слухання;

3) участь представників ОСН у засіданнях ОМС, їх виконавчих комітетів.

Усі ці механізми мають свої недоліки та потребують удосконалення. Так, щодо реєстраційно-легалізаційних процедур необхідно зауважити наступне. Відповідно до Закону України «Про органи самоорганізації населення», у разі легалізації ОСН шляхом його реєстрації він набуває статусу юридичної особи. Хоча закон і надає можливість створення органів самоорганізації за ініціативи громадян, позиція місцевої ради у цьому питанні має бути досить активною, зокрема в аспекті захисту прав окремих категорій громадян. Адже в населеному пункті об’єктивно існують групи громадян, які можуть вступати у відносини конкуренції між собою. Кожна з таких груп може заявляти, що вона представляє інтереси того чи іншого територіального утворення, намагаючись скористатись правовим статусом ОСН. Отже, щоб реально врахувати інтереси більшості населення, місцевій раді необхідно зважено користуватися наданим їй законом правом щодо обов’язкового надання дозволу на реєстрацію ОСН.

Потребує уваги той факт, що у випадку реєстрації значної кількості ОСН відповідні ради з об’єктивних причин не матимуть змоги належним чином співпрацювати з ними в індивідуальному порядку, що призведе до недостатнього врахування пропозицій та звернень громадян.

Стосовно механізмів другої та третьої групи необхідно вказати, що досі інструменти та інститути «відкритої влади» (громадські слухання, круглі столи, обговорення місцевих ініціатив, місцеві референдуми) залишаються недостатньо задіяними. А вони в свою чергу могли б стати джерелом консультативної інформації.

З урахуванням викладеного вище можна зробити такі висновки:

1. Доцільність існування ОСН обумовлена двома факторами: по-перше, прагненням створити реальні можливості для розгортання місцевої демократії, залучення членів територіальної громади до безпосередньої участі у вирішенні окремих питань місцевого значення, по-друге, намаганнями розвантажити органи місцевого самоврядування від вирішення тих питань місцевого значення, що можуть бути успішно вирішені самим населенням, шляхом передачі цих питань разом з відповідними фінансовими і матеріальними ресурсами до повноважень органів самоорганізації населення.

2. Нормативно-правові акти, які регулюють створення та діяльність органів самоорганізації населення, потребують загального вдосконалення та узгодження їх норм, які визначають роль і місце органів самоорганізації населення у системі місцевого самоврядування. Крім того, необхідно привести національне законодавство у відповідність із ратифікованими Україною міжнародно-правовими актами, зокрема, з Європейською хартією місцевого самоврядування.

3. З метою оптимізації механізмів взаємодії ОМС й ОСН процедура та форма легалізації має бути уніфікована, наприклад, реєстрація, а не просто повідомлення про заснування. Всі ОСН повинні мати статус юридичних осіб, проте їх статутна діяльність має обмежуватись відповідною територією.