Секція „Педагогічна психологія”

Гуляс І.А.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

САМОЗДІЙСНЕННЯ ЯК ФОРМА

СУБ’ЄКТНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Ключовою і визначальною характеристикою особистості, джерелом її саморозвитку є суб’єктність (К.О. Абульханова-Славська, З.С. Карпенко, О.М. Леонтьєв, А.В. Петровський, С.Л. Рубінштейн, О.Б. Старовойтенко, В.О. Татенко та ін.), в основі якої лежить здатність індивіда до самодетермінації, до керування власним життям, здійснення зважених життєвих виборів.

Термін „суб’єктність” використовують для опису специфічного характеру активності людини, її здатності використовувати можливості своєї психіки щодо власної особистості та предметної діяльності. Сутність суб’єктності полягає у здатності людини бути автором свого життя.

На основі семантичного аналізу [2, с. 343; 3, с. 55-56; 5, с. 368; 6, с. 1837] поняття „самоздійснення” можна виокремити такі його значення: самоздійснення – це одночасно процес (рух до своїх сутнісних, істинних начал) і результат (буття істини й істина буття); самоздійснення припускає, що активність у процесі руху до сутності виходить від самої людини, тобто здійснити себе може лише сама людина; самоздійснення як сформульований в якості мети-ідеалу результат спрямовує саморозвиток людини в цілому [10, с. 193].

За К.Юнгом, суть самоздійснення полягає в об’єднанні протилежно спрямованих і взаємокомпенсаторних установок свідомості та несвідомого [4, с. 89-95]. На першому етапі самоздійснення, за вченим, провідною є несвідома установка: відбувається послаблення свідомої установки та занурення в глибини несвідомого, зміст якого є невідомим для свідомості; на другому – на передній план висувається свідома установка та здійснюється переробка матеріалів несвідомого, що збагачує свідомість і розширює її межі; на третьому – взаємно перероблені та змінені свідомі й несвідомі елементи суб’єкта синтезуються і створюється нова цілісність – самість [4, с. 89-95].

З процесуального боку самоздійснення необхідно розглядати як пріоритетну зміну глибини цілісного особистісно-діяльнісного стану людини, в ході якого саморозкривається, поновлюється і вдосконалюється її духовна сутність: розширюється сфера відносин до різних сторін буття і досягаються вищі плани буття. Це можливо лише в результаті глибинної сутнісної роботи зі своєю особистістю, тобто осмислення істинних, справжніх цілей свого життя, а потім їх означення через розвиток своїх якісних, основних начал. Отже, процесуально самоздійснення виступає як творчість і форма екзистенційного розкриття людини [11].

Вираженням самоздійснення є цілісність людини, яку у філософських дослідженнях пов’язують, передусім, з її унікальністю і неповторністю. При цьому умовою останньої, а отже, цілісності людини виступає її автономність [8, с. 29-30].

Системоутворювальним фактором, чи „організатором” людини як цілісності, переважна більшість дослідників вважають самість, яку у філософських і психологічних дослідженнях розглядають як: систему уявлень людини про себе; інтегруючий центр, що об’єднує системи психіки; „організатор” активності людини, спрямованої на самозміну, саморозвиток, самоздійснення [1; 9].

Рівень цілісності людини визначає міра інтеграції якостей індивіда, особистості та суб’єкта як різних рівнів внутрішньої організації людини зі самістю як інтегруючого центру. Особливою формою буття цілісної людини виступає індивідуальність [10, с. 198].

З результативного боку, самоздійснення виступає як підсумок формування творчої індивідуальності людини, в якій долаються суперечності між її родовою сутністю й унікальністю одиничного. Водночас в якості суб’єкта життєвого шляху людина прагне до акме-кульмінації способу самореалізації суб’єкта життєвого шляху. Отже, акме виступає як ступінь, а цілісність людини – як вираження самоздійснення. Досягнути стану акме і в кінцевому результаті самоздійснитися людина може лише в ході саморозвитку [7].

Література:

1. Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии / А.Адлер. – М. : Фонд „За экономическую грамотность”, 1995. – 296 с.

2. Большой немецко-русский словарь: В 2 т. / Сост. Е.И. Лепинг и др. – М.: Сов. энцикл., 1969. – Т. 2. – 680 с.

3. Вахромов Е.Е. Психологические концепции развития человека: теория самоактуализации : Учеб. пособие / Е.Е. Вахромов. – М.: МПА, 2001. – 160 с.

4. Гиндилис Н.Л. Аналитическая психология К.Г. Юнга : к вопросу понимания самости / Н.Л. Гиндилис // Вопросы психологии. – 1997. – № 6. – С. 89-95.

5. Даль В. Толковый словарь живого великорусского язика : В 4 т. – М.: Рус. яз., 1981-1982. – Т. 4. – 368 c.

6. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4 т. – М., 1994. – Т. 2.

7. Зазыкин В.Г. Акмеологические проблемы профессионализма / В.Г. Зазыкин, А.П. Чернышев. – М., 1993. – 48 с.

8. Коляда В.И. Целостность личности в контексте социокультурных трансформаций современной России / В.И. Коляда // Человек в социокультурном мире. – Саратов, 1997. – Ч. 3. – С. 29-30.

9. Петровский В.А. Личность в психологии: парадигма субъектности / В.А. Петровский. – Ростов на Дону : Феникс, 1996. – 509 с.

10. Селезнёва Е.В. Самоосуществление как акмеологическая категория / Е.В. Селезнёва // Мир психологии. – 2007. – № 1. – С. 192-203.

11. Шугуров М.В. Социальный конфликт и самоосуществление личности / М.В. Шугуров. – Саратов : Изд-во Сарат. гос. акад. права, 1992. – 242 с.