Особистісний рівень саморегуляції соціальної поведінки як критерій

психосоціального розвитку в перехідні періоди.

Шамне А.В.

Україна , м.Кривий Ріг , Криворізький державний педуніверситет

Реалізація особистісно –розвиваючих моделей навчання і виховання підростаючого покоління потребує подальшого дослідження психологічних особливостей особистісного розвитку дітей . Актуальним у зв’язку з цим є поглиблене вивчення умов та специфіки їх переходу до нових рівнів психічного відображення та регуляції соціальної поведінки.

Теоретичною основою вивчення феномену саморегуляції поведінки особистості виступили ідеї стосовно категорії регуляції у філософії , фізіології ,психології тощо. Вагомий внесок у розкриття психічної регуляції й саморегуляції зробили відомі фізіологи І.М.Сєченов та І.П.Павлов (рефлекторне розуміння психічного), П.К.Анохін (фізіологічна концепція функціональних систем). Ідея регуляції поведінки як особливого самостійного процесу була пріоритетною в роботах зарубіжних психологів (Л.Веккер, Д.Макклелланд, Р.Мей та ін.). Для пояснення регуляції поведінки було також введено такі поняття як життєві цілі, рівень домагань, локус контролю, мотивація досягнення (К.Левін, Д. Роттер, Х. Хекхаузен).

На початку ХХ ст. проблема психологічних механізмів саморегуляції поведінки особистості є актуальним предметом вивчення різних галузей психологічної науки. У віковій і педагогічній психології увагу дослідників привертають такі питання як емоційна (Я.Рейковський, О.Я.Чебикін), вольова (В.А.Іванніков, В.І.Селіванов), мотиваційна (О.Г.Ксенофонтова, А.А.Файзуллаєв), моральна (Б.С.Братусь, П.М.Якобсон), особистісна (К.О.Абульханова-Славська, О.О.Конопкін, М.М.Пейсахов, І.І.Чеснокова) рівні саморегуляції . У соціальній психології акцент робиться на вивченні механізмів ціннісної саморегуляції (І.С.Кон, В.Е.Семенов, В.А.Ядов).

Питання особистісної активності людини як суб’єкта власної діяльності та поведінки знаходять висвітлення у працях українських (Г.С.Костюка, І.Д.Беха, М.Й.Боришевського, Л.В.Долинської, В.К.Каліна, В.К.Котирло, С.Д.Максименка, М.В.Савчина, О.Я.Чебикіна) та зарубіжних (Д.Аткінсон, Д.Роттер, Х.Хекхаузен, Г.Шерінгтон) вчених. Вивченню вікових особливостей саморегуляції поведінки зростаючої особистості присвячені роботи Л.І.Божович, М.Й.Боришевського, І.В.Дубровіної , Б.Г.Круглова, Т.В. Кириченко, Л.П.Осьмак, Г.О. Цукерман, Д.Й.Фельдштейна та ін.

Саморегуляція поведінки особистості розглядалася дослідниками в різних аспектах , зокрема , як можливість мобілізації активності ( В.І.Селіванов), спосіб організації й самодетермінації життєвого часу (Л.І.Анциферова, А.П.Корнілов), як властивість регулювання (М.Й.Боришевський, І.І.Чеснокова), як механізм самодетермінації ( О.О.Конопкін , М.М.Пейсахов).

Теоретичних аналіз досліджень саморегуляції поведінки дозволяє визначати її як структурне утворення особистості, яке являє собою єдність цілеспрямованих дій. Ці дії проявляються у прийнятті довільних рішень, доборі, оцінці засобів реалізації задуманого, самоаналізі вчинків, визначенні позицій щодо подій, ситуацій та ціннісному ставленні індивіда до самого себе. Внутрішню сутність саморегуляції поведінки зростаючої особистості становить сукупність психологічних механізмів. Останні визначаються, як динамічна сторона взаємодій індивіда і є структурними компонентами саморегуляції поведінки особистості. Вони спрямовують рух психічної активності індивіда до узгодження результатів взаємодій зі світом і самим собою.

Узагальнення різних наукових позицій показало, що психологічні механізми можна уявити як закріплені в психологічній організації особистості функціональні способи її перетворень, у результаті яких з'являються різні особистісні новоутворення, підвищується або знижується рівень організованості особистісної системи, змінюється режим її функціону-вання (К.О.Абульханова-Славська, Л.І.Анциферова, В.К.Вілюнас, О.С. До-ценко, Є.Налчаджян).

Метою нашого дослідження було виявлення провідних психологічних механізмів саморегуляції соціальної поведінки та визначення особливостей їх становлення у перехідні періоди. Здійснювалася емпірична перевірка припущення про те, що в кінці підліткового віку надбання психосоціального розвитку інтегруються в якісно новому типі внутрішньої регуляції поведінки – особистісному рівні саморегуляції. Щоб встановити цю залежність необхідна було поетапне вивчення процесу розвитку системи внутрішньої регуляції соціальної поведінки (зокрема, особистісного ії рівня ) в підлітковому та ранньому юнацькому віці.

В емпіричному дослідженні були використані наступні методики: методика “Шкала СПА”, розроблена К.Роджерсом і Р.Раймондом та адаптована Т.В.Снегірьовою (1987), методика “Здатність самоуправління” М.М.Пейсахова (1997),опитувальник Кеттела (форма С). При обробці отриманих даних використовувалися якісні і кількісні, статистичні методи (кореляційний аналіз, перевірка узгодженості оцінок експертів розрахунком коефіціента конкордації, Н-критерій Крускала-Уолліса, j * - критерій Фішера, ).

Комплексне дослідження методом поперечних зрізів проводилося в групах школярів 5-х, 7-х, 9-х, 11-х класів, а також зі студентами стаціонарної та заочної форм навчання КДПУ (всього 238 обстежених) . Оскільки система особистісної саморегуляції є гіпотетичним конструктом високого ступеня інтегрованості, яку дуже важко відтворити у психологічному експерименті, можливим шляхом її дослідження є вивчення її опосередкованим шляхом – в формі проекції її компонентів або в область самосвідомості, рефлексії досліджуваним своїх саморегулятивних можливостей, або в формі проекції у площину діяльності і поведінки (функціонування). Виходячи з цього ми використовували обидва з цих аспектів аналізу через використання різних методів дослідження. До групи перших відносилися шкала Qз (високий самоконтроль – низький самоконтроль) методики Кеттела , шкала „очікування внутрішнього-зовнішнього контролю” шкали СПА як показник рівня розвитку внутрішнього контролю (самоконтролю), а також шкали методики “Здатність самоуправління”, розробленої в лабораторії психологічних проблем вищої шкали Казанського університету під керівництвом М.М. Пейсахова.

За аналогією з елементами (механізмами) системи саморегуляції діяльності, виділеними О.О.Конопкіним [1], М.М.Пейсахов виділяє етапи (механізми) особистісної саморегуляції (самоуправління): аналіз протиріч життєвої ситуації, прогнозування (модель-прогноз майбутніх дій і подій), цілепокладання (суб’єктивна модель бажаного на основі створення системи стратегічних і тактичних цілей життя), планування (модель засобів досягнення мети – розробка стратегічних, тактичних, оперативних планів), критерій оцінки якості (оцінка успіхів в реалізації плана), прийняття рішення (перехід від плану до дій), самоконтроль (інформація про виконання планів в реальному спілкуванні, поведінці, діяльності), корекція (зміна реальних дій, поведінки, спілкування, а також, за необхідністю, самої системи самоуправління) [2]. В сукупності ці послідовні етапи складають повний цикл самоуправління як цілеспрямованих змін, мету яких ставе сама людина, яка самостійно керує своїми формами активності. Ступінь розвитку кожного з восьми ланцюгів процесу самоуправління (визначені за методикою М.М.Пейсахова) виступила в нашому дослідженні в якості емпіричних корелятів рівня сформованості основних механізмів системи особистісної саморегуляції в період переходу від дитинства до дорослості. Оцінці ступеня сформованості кожного з цих механізмів слугують шкали методики, кожна з яких співпадає з основними етапами самоуправління: “Аналіз “протиріч”, “Прогнозування” ,“Цілепокладання”, “Планування”, “Критерій оцінки якості” , “Прийняття рішення” , “Самоконтроль”, “Корекція” . Інтегральним показником методики є “загальна здатність самоуправління” . Для кожної з шкал і загального показника визначено градації рівнів здатності самоуправління: низький, нижче середнього, середній, вище середнього, високий. М.М.Пейсахов акцентує увагу на можливості за допомогою даної методики дослідження зворотньої залежності діяльності та поведінки від керуючої і регулюючої ролі свідомості особистості.

В ролі експертів виступали вчителі – предметники (по 5-6 у кожному класі) і класні керівники . По кожній віковій виборці (5, 7, 9, 11 класи) учнів оцінювало по 7-8 експертів. Всього експертами оцінено 50 п’ятикласників (учні п’ятих класів ЗСШ №57, №111 м. Кривого Рогу), 49 семикласників, 52 дев’ятикласника і 42 одинадцятикласника. Експерти оцінювали досліджуваних за 20 поведінковими реакціями по 5-бальній шкалі (від 0 балів – відсутність форми поведінки у досліджуваного до 4 балів – форма поведінки притаманна досліджуваному майже у всіх ситуаціях). Всього в оцінюванні прийняли участь 24 експерти. При обробці отриманих даних виставлені по кожному пункту оцінки складалися і ділилися на число експертів. Отриманий бал, в свою чергу, складався з іншими балами, які відносилися до певної групи якостей; вирахуваний середній бал заносився у протокол індивідуальних показників вікової виборки. Ступень узгодженості експертів перевірялася за допомогою коефіцієнта конкордації (коефіцієнта внутрішньокласової кореляції х – каппа).

В якості критеріїв оцінювання експертами особливостей функціонування досліджуваних було обрано поведінковий симптомокомплекс характеристик особистісно зрілої поведінки: довільність поведінки та діяльності , відповідальність , самостійність, суб’єктна активність . Обираючі ці показники, ми базувалися на дослідженнях [3], в яких виділено і обгрунтовано характеристики особистісно зрілої поведінки.

Виділення комплексу якостей і форм поведінки, об’єднаних в комплекс “Відповідальність” базувалося на дослідженнях (Дригус М.Т., Муздибаєв К.та ін.), в яких відповідальність розглядається як базисна засада трансформації зовнішніх впливів у внутрішні регулятори активності особистості, є засобом внутрішнього контроля (самоконтроля) і внутрішньої регуляції (саморегуляції) діяльності та поведінки особистості. Враховувалося, що відповідальність є єдністю взаємопов’язаних сторін (відповідального відношення до себе, інших, діяльності тощо) .

Комплекс якостей і форм поведінки, об’єднаний у комплекс “Самостійність” ми розглядали як інтегральну “діяльнісну” характеристику суб’єкта (“ефективна самостійність” [1]), що відображує наявність у нього високого рівня розвитку саморегуляції. Ми розрізняли ініціативну і результативну самостійність як притаманний людині стиль довільної поведінки.

Виділення комплексів якостей і форм поведінки “Довільність і “Суб’єктна активність” базувалося на теоретичному розрізненні саморегуляції діяльності та саморегуляції поведінки як діяльнісного (суб’єкт-об’єктного) і особистісного (суб’єкт-суб’єктного) рівнів саморегуляції (в іншій інтерпретації – рівнів психічної регуляції діяльності і особистісної саморегуляції як самодетермінації [1, 2]). Саморегуляція діяльності ( довільність психічних процесів, актів, дій) виявляється в феноменології предметних перетворень, має прагматичну функцію і покликана забезпечувати досягнення бажаного для суб’єкта результату. Саморегуляція поведінки (особистісна саморегуляція) пов’язана переважно з активно дійовим ставленням людини до себе та інших, визначає активну, цілеспрямовану, конструктивну позицію людини як у повсякденному житті, так і в перспективі її розвитку.Комплекс “Довільність”, таким чином, складали властивості і форми поведінки, які визначають здатність людини до довільної, опосередкованої активності (здатність до саморегуляції психічних процесів, до вольових і цілеспрямованих дій, контроль за діями тощо). Комплекс якостей і форм поведінки "Суб’єктна активність” був найбільш складноструктурований. У нього входили компоненти особистісно зрілої поведінки, які виявлені в спеціальному експериментальному дослідженні старшокласників [3]: емоційна зрілість, здатність до планування процесу своєї життєдіяльності, до цілепокладання, самоствердження, активність, наявність інтернального локуса контроля за подіями життя тощо. Ми виходили з того, що цей поведінковий симптомокомплекс буде емпіричним корелятом рівня сформованості особистісної саморегуляції поведінки особистості як суб'єкта життєдіяльності.

Аналіз отриманих за допомогою методики М.М.Пейсахова даних дозволив виявити динаміку і особливості їх розвитку в період переходу від дитинства до дорослості .По кожному з восьми механізмів процесу особистісної саморегуляції отримано два показника: 1) розподіл досліджуваних кожної вікової групи на тих, в кого виявлено низький, середній та високий рівень розвитку певного механізму саморегуляції ; 2) середній бал вікової групи по кожному з восьми механізмів саморегуляції.

У молодшому підлітковому віці як найбільш сформовані досліджуваними оцінено компоненти “Цілепокладання”, “Критерій оцінки якості”, “Аналіз протиріч”, у середньому підлітковому віці досліджуваним найлегше реалізовувати механізм “Цілепокладання” (всі інші механізми на більш низькому, але приблизно однаковому рівні), у старшому підлітковому віці найбільшою є здатність до “Цілепокладання” і “Аналізу протиріч”, у ранній юності – до “Цілепокладання” і “Прийняття рішення”. Студенти виявили як найбільш сформований механізм “Самоконтролю”.

Отримані результати дозволяють стверджувати, що від молодшого підліткового віку до дорослості відбуваються динамічні зміни у розвитку механізмів особистісної саморегуляції, діахронічне становлення яких відбувається в умовах зниження абсолютних показників рівня розвитку таких механізмів як “Планування” (від 5 до 9 класу), “Критерій оцінки якості”, “Самоконтроль” (від 5 до 9 класу), “Корекція”. Є певні підстави думати, що при переході від дитинства до дорослості поступово підвищується самокритичність досліджуваних у оцінці власних можливостей здійснення всіх етапів повного циклу самоуправління. Середньогруповий бал показника “Загальна здатність самоуправління” від 5 класу до дорослих поступово знижується (від 26,6 в 5 класі до 24,381 у студентів), зростає відсоток досліджуваних, які оцінили свої саморегулятивні здібності як низькі (від 16% у 5 класі до 40% у дорослих).

Додаткові дані, отримані за допомогою шкали Qз 16-факторного опитувальника Кэттела (самоконтроль поведінки) і шкали 4 методики СПА (очікування власного або зовнішнього контроля) в цілому підтвердили ці дані. У 7 класі виявлено самий низький середній показник по шкалі контроля СПА (12,3 бали), найвищий показник (14,2 і 14,5) виявлено у одинадцятикласників і студентів. Дані молодших і старших підлітків займають проміжні позиції. За шкалою Qз опитувальника Кэттела досліджувані розподілялися на групи по відношенню до середнього отриманого по групі показника (5 клас – 5,9 стенів, 7 клас – 6, 9 клас – 5,1, 11 клас – 6,2, студенти – 6,4). Порівняно з іншими віковими групами низький самоконтроль виявлено, передусім, у старших підлітків (54 відсотка з них показали результат нижчий за середньогруповий показник).

Для більш детального вивчення розвитку системи особистісної саморегуляції ми порівнювали кореляційні зв’язки між різними компонентами системи самоуправління у різних вікових групах . При максимальній тісноті зв’язку між компонентами системи саморегуляції у 28 корреляційних зв’язків, у молодшому і середньому підлітковому віці зв’язаність їх мінімальна (по чотирі зв’язки) і дуже подібна: “Аналіз протиріч” на рівні 0,05 пов’язаний з “Цілеполаганням” , “Прогнозування” – з механізмом “Прийняття рішень” (0,05). Тобто, не дивлячись на високі абсолютні і середні показники система особистісної саморегуляції в ці періоди є низькоінтегрованою, компоненти її дуже слабо взаємопов’язані між собою. У старшому підлітковому віці кількість зв’язків всередині системи саморегуляції зростає до восьми, але тип інтегрованості її можно вважати “локальним” – у схему взаємозв’язків не входять механізми “Самоконролю” і “Корекції” (як і в попередніх групах). Найбільш “зв’язаними” між собою є показники “Аналіз протиріч” ( половина з яких на рівні 0,01) і “Прогнозування” ( переважно на рівні 0,05), тобто перші етапи цілісного акта саморегуляції.

Стрибкоподібні зміни інтегрованості (19 значущих кореляційних зв’язків) спостерігаються у показниках 11 класу : більшість компонентів системи особистісної саморегуляції зафіксовано як взаємопов’язані на високому рівні значущості (0,01): “Аналіз протиріч” з 4 компонентами ; “Прогнозування” – з 5 компонентами ; “Цілеполагання” – з 4; “Планування” – з 3; “Критерій оцінки якості” – з 5 компонентами. Найменша кількість зв’язків зафіксована по шкалі “Самоконтроль” – тільки з “Аналізом протиріч” і “Корекцією”, найбільша – по шкалі “Корекція”, яка виявилася значуще пов’язаною з усіма без виключення компонентами системи саморегуляції (на рівні 0,01 і 0,001). Слід підкреслити, що в попередніх вікових групах компоненти “Самоконтроль” і “Корекція” взагалі не були зв’язаними з іншими компонентами системи особистісної саморегуляції. Отже, в ранньому юнацькому віці вона стає високоінтегрованою, цілісною функціональною системою, яка здатна забеспечити реальну самодетермінацію поведінки і розвитку індивіда в якості високоефективної регулятивної підструктури особистості. Виявлені у даних 11 класу тенденції розвитку системи особистісної саморегуляції зберегаються у ранній дорослості, хоча її інтегрованість трохи знижується (до 14 зв’язків).

Дослідження особливостей становлення „горизонтальної” структури механізмів особистісної саморегуляції дозволило виявити наступні тенденції її розвитку: 1) у період переходу від дитинства до дорослості відбуваються якісні зміни (реорганізація) структури особистісної саморегуляції; 2) цей процес супроводжується відносним зниженням у періоди середнього та старшого підліткового віку рівня розвитку окремих її компонентів (планування, самоконтроль, корекція); 3) нерівномірність та діахронічність становлення окремих механізмів особистісної саморегуляції відбувається на фоні поступового підвищення рівня зв’язаності (інтеграції) її компонентів; 4) у ранньому юнацькому віці починається якісно новий етап розвитку (інтеграції) функціонально-структурних механізмів свідомої саморегуляції поведінки і діяльності (функціонування її в якості цілісного механізму регуляції поведінки і діяльності).

Наскільки і як дані, засновані на вербальних оцінках досліджуваних, співвідносяться з реальними їх можливостями щодо регуляції власної поведінки і діяльності, ми намагалися перевірити за допомогою методу експертних оцінок.На основі системи показників, отриманих за допомогою середньогрупових балів усіх виставлених експертами по кожному класу оцінок (від 0 до 4 балів), досліджуваних кожної вікової групи було поділено на тих, що на основі даних поведінкового симптомокомплексу мають низький рівень розвитку якостей особистісної саморегуляцій (0 –1,5 бали), середній рівень (1,6 – 2,4) або високий рівень (2,5 – 4 бали). Підраховувалися також середньо групові показники рівня розвитку рис особистісної саморегуляції , що дозволило виявити тенденцію їх зниження від молодшого до старшого підліткового віку і підвищення у період ранньої юності. За допомогою критерія Крускала – Уолліса ми визначили, що різниця між даними 5 і 7 класів та 9 класів не є випадковою. Достовірно (на рівні p<0,0008, Немп. = 7,77) середньогрупові оцінки старших підлітків нижчі, ніж оцінки п’ятикласників і семикласників. Іншими словами, тенденція зниження значень поведінкових ознак особистісної саморегуляції від вибірки 5 класу до вибірки 9 класу не є випадковою.

Більш детальний аналіз виявленої тенденції дозволяє зробити порівняння вікової динаміки розподілу досліджуваних на групи низького, середнього і високого рівня розвитку ознак особистісної саморегуляції. Співставляти вибірки різних вікових груп по рівню вираженності досліджуваних ознак дозволяє багатофункціональний критерій кутового перетворення *φ-Фішера. Виявлено відсутність достовірно значущих відмінностей між віковими групами по розряду 1,6 – 2,4 бали (середній рівень розвитку ознаки) в усіх виділених шкалах, крім шкали “Відповідальність” (у 9 і 11 класі кількість учнів з середнім рівнем розвитку відповідальностідостовірно вища, ніж у 7 класі : φ^* емп.= 1,9 при р<0,05, φ^* емп.= 2,9 при р <0,01) .

Основні відмінності вікових груп у поведінкових ознаках особистісної саморегуляції зафіксовано у даних щодо наявності учнів з низьким та високим рівнями її розвитку. Виявлено, що 5 і 7 класи не відрізняються між собою по кількості учнів з високим рівнем розвитку довільності поведінки (33-44%), суб’єктної активності (14-20%), відповідальності (39-44%) і самостійності (31-32%). По ознакам “Довільність поведінки”, “Суб’єктна активність”, “Самостійність” від даних 5 і 7 класів статистично не відрізняються показники 11 класу. По всім з виділених ознак від високих показників 5 і 7 класів статистично достовірно відрізняються дані 9 класу. Серед старших підлітків, за даними експертних оцінок, достовірно менше ніж у 5 класі (φ^*= 3,5 при р<0,001) і менше, ніж у 7 класі( φ^* = 2,36 при р<0, 01) тих, хто здатен до довільної, опосередкованої поведінки; достовірно менше тих, хто виявляє ознаки суб’єктної активності( φ * = 2,63 при р<0,001; φ* = 1,8 при р<0,05); менше тих, хто виявляє відповідальне ставлення до своїх обов’язків, доручень (φ* = 3,75 при р<0,001; φ* = 2,8 при р<0,001); достовірно меншою є кількість самостійних у своїх діях, вчинках і рішеннях (φ* = 1,72 при р<0,05; φ* = 1,67 при р<0,05).Серед одинадцятикласників достовірно більше, ніж серед старших підлітків, здатних до довільної, опосередкованої поведінки (φ* = 2,39 при р<0,01), здатних виявляти суб’єктну активність (φ * = 2,83 при р<0,001) і бути самостійними у вчинках і рішеннях (φ ^* = 1,9 при р<0,05). Майже не змінюється кількість здатних до відповідальної поведінки у 11 класі (11%) порівняно з 9 класом (12%). Отже, виявлено тенденцію зниження кількості досліджуваних з високим рівнем розвитку поведінкових ознак особистісної зрілості у старшому підлітковому віці.

Конкретизувати отримані дані дозволив аналіз змін кількості досліджуваних з низьким рівнем розвитку ознак особистісної саморегуляції. Виявлена відсутність статистично значущих відмінностей між 7 і 9 класом: у цих вікових групах однаково значні відсоткові долі досліджуваних, які отримали низькі бали по ознакам “Довільність поведінки” (33 –38,5%), “Суб’єктна активність” (35 – 42%), “Відповідальність” (41 – 46%), “Самостійність” (29 –33%). В усіх цих ознаках (крім останньої) між 5 і 7 класом, 5 і 9 класом виявлена статистично значуща різниця у кількості досліджуваних з низьким рівнем розвитку особистісної саморегуляції: в 7 і 9 класах достовірно більше, ніж серед молодших підлітків, тих, хто характеризується експертами як нездатні до довільної поведінки (відповідно φ * = 3,14 при р<0,001), тих, хто схильний до низької суб’єктної активності (відповідно (φ* = 1,68 при р<0,05, φ* = 2,43 при р<0,01); тих, хто схильний безвідповідально ставитися до своїх обов’язків і доручень (φ* = 1, 8 при р<0,05, * = 2,35 при р<0,01).

Досліджуваних раннього юнацького віку експерти оцінюють у цілому більш позитивно, свідченням чого є менша (порівняно з середнім і старшим підлітковим віком) кількість тих, кого охарактеризовано як тих, що має низький рівень розвитку ознак особистісної саморегуляції. Статистично достовірною ця тенденція зменшення є в ознаках “Довільність поведінки” і “Суб’єктна активність” (р<0,05).

Отже ,φ* – критерій Фішера дозволив виявити V- образну тенденцію динаміки поведінкового симптомокомплексу ознак особистісної зрілості. Найбільші якісні зміни, згідно експертних даних, відбуваються у “типово” підлітковому і старшому підлітковому віці; в ці періоди розвитку спостерігається суттєве збільшення відсоткової долі досліджуваних, які охарактеризовані як ті, що мають низький рівень розвитку особистісної саморегуляції (при переході від молодшого підлітково до “типово” підліткового віку), а також значне зменшення відсоткової долі досліджуваних з високим рівнем розвитку особистісної саморегуляції (при переході від “типово” підліткового до старшого підліткового віку). У період ранньої юності спостерігається тенденція стабілізації показників.

Отже, різнобічне дослідження особливостей становлення нових форм та механізмів внутрішньої регуляції поведінки та діяльності в підлітково-юнацькому віці показало, що тенденції, виявлені різними методами, в цілому подібні. У середньому підлітковому віці режим функціонування змінюється, набуває нових якісних характеристик, (що наближує його до особливостей функціонування старших підлітків), хоча генетично ще відтворює модель функціонування молодшого підліткового віку. У період старшого підліткового віку відбується єдиний за смислом психологічних трансформацій процес зміни характера функціонування, який відрізняється від моделей його у попередньому і наступних вікових періодах. Різномодальне зниження ефективності функціонування компонентів системи особистісної саморегуляції і “погіршення” поведінкового симптомокомплекса старших підлітків, є, на нашу думку, емпіричним корелятом складного процесу реорганізації структур вікового розвитку, пов’язаного з виникненням ряду психологічних новоутворень як якісно нових внутрішніх регуляторів поведінки та діяльності. Процес “зняття” новоутворень у якісно новому рівні психічної регуляції (особистісній саморегуляції) та пов’язана з цим реорганізація структур розвитку, супроводжуються у старшому підлітковому віці явищами тимчасової і закономірної дестабілізації поведінкового симптомокомплексу підлітків як суб’єктів різних форм діяльності та спілкування, що виявляється у зниженні їх здатності демонструвати стабільну відповідальну, самостійну, довільну поведінку.

Література

1.Конопкин О.А. Психологические механизмы регуляции деятельности. ^– М.:Просвещение, 1980. ^– 185 с.

2. Пейсахов Н.М. Закономерности динамики психических явлений. ^–Казань: КГУ,1984. ^– 321 с.

3. Потапчук Л.В. Психологічні особливості становлення особистісної зрілості старшокласників:Дис... канд. психол. наук:19.00.07. ^– Луцьк, 2001. ^–205 с.

Аннотация

В статье представлены результаты комплексного исследования возрастных аспектов и содержания процесса становления смстемы личностной регуляции социального поведения в периоды подросткового и юношеского возраста.

Ключевые слова: личность, саморегуляция психосоциальное развитие, механизмы саморегуляции, самоконтроль , произвольность, субьектная активность , ответственность , самостоятельность.

Сведения об авторе:

Шамне Анжелика Владимировна
Научная степень: кандидат психологических наук .

Место работы, должность  :  Криворожский государственный  педагогический университет  , доцент кафедры общей и возрастной психологии

Контактная информация :
телефоны: 8(067)7016180, 8(093)1225214, 8(0564)51-35-97

адрес : Днепропетр.обл., г.Кривой Рог ,  ул.Лысяка ,  д.22,  кв.22 

e-mail : Shamne@ukr.net