Хімія і хімічні технології/6. органічна хімія

К.х.н. Калин Т.І.¹, к.х.н. Мельник М.В.², к.х.н. Боднарчук О.В. ²

¹Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу,

²Івано-Франківський національний медичний університет, Україна

Взаємодія 1,8-діоксодекагідроакридинів з похідними аміаку

Похідні полігідроакридинів володіють протимікробною [1,2], фунгіцидною [3], нейропротекторною [4] та іншими видами фізіологічної активності [5]. При взаємодії продукту конденсації ацетальдегіду і димедону – біс-цикло-гександієнілетану із заміщеними анілінами утворюються 1,8-діоксо-декагідроакридини [6] ,що також проявляють протимікробну активність [7].

Наявність в структурі 1,8-діоксодекагідроакридинів кетонних груп робить можливим проведення реакцій з нуклеофільними реагентами, такими як гідроксиламін, гідразин, фенілгідразин та іншими похідними аміаку. Введення в структуру цих сполук фрагментів фармакофорів розширює спектр речовин, що володіють біологічною активністю. Тому розробка методів синтезу нових похідних декагідроакридину із функціональними замісниками у положеннях 1,8 акридинового кільця є актуальною проблемою.

Класичний метод одержання оксимів базується на взаємодії альдегіду чи кетону з солянокислим гідроксиламіном в присутності водного лугу, спиртового лугу, ацетату натрію в діоксані, у водному розчині соди [8].

Нами проведено синтез оксимів N-арил-3,3,6,6,9-пентаметил-1,8-діоксодекагідроакридинів (1а-г) при кип’ятінні як в піридині, так і в ізопропіловому спирті, при цьому вищий вихід спостерігався при використанні піридину. За допомогою мас-спектрометричних досліджень встановлено, що в умовах реакції утворюються дизаміщені похідні N-арил-3,3,6,6,9-пентаметил-1,8-діоксодекагідроакридинів (2а-г) :

R=H (1, 2а), 4-C₄H₉COO (1, 2б) , 4-NO₂ (1, 2 в), 4-Cl (1, 2г)

Відомі методи одержання фенілгідразонів у воді в присутності ацетату натрію або у безводному піридині [9], в крижаній ацетатній кислоті [10]. Виявлено [11], що при нагріванні декагідроакридин-1,8-діонів, незаміщених в положенні 9, з трикратним надлишком фенілгідразину в ізопропіловому спирті з сульфатною кислотою утворюються бісфенілгідразони, які перетворюються в продукт перегрупування Фішера при більшому співвідношенні сульфатної кислоти до спирту.

Нами проведено синтез фенілгідразонів похідних 1,8-діоксодекагідроакридинів в крижаній ацетатній кислоті. Внаслідок наявності метильної групи в положенні 9 та системи супряження між карбонільними групами у молекулах 1,8-діоксодекагідроакридинів реакційна здатність декагідроакридиндіонів-1,8 зменшується. Нами встановлено, що в умовах синтезу замість очікуваних бісфенілгідразонів утворюються монопохідні фенілгідразони N-арил-3,3,6,6,9-пентаметил-1,8-діоксодекагідроакридинів 3а-г:

R=H (3а), 4-C₄H₉COO (3б) , 4-NO₂ (3в), 4-Cl (3г)

Найімовірніше, наявність метильного замісника в 9-му положенні декагідроакридинового фрагменту, що створює певні стеричні утруднення, спричинює утворення моно-, а не бісфенілгідразонів N-арил-3,3,6,6,9-пентаметил-1,8-діоксодекагідроакридинів. Натомість, проведення синтезу з декагідроакридиндіоном 1е в аналогічних умовах призвело до одержання бісфенілгідразону N-феніл-3,3,6,6-тетраметил-1,8-діоксодекагідрокридину 3е.

Перспективним є синтез тіосемікарбазонів похідних 1,8-діоксодекагідроакридинів у зв’язку з наявністю противірусних (кутизон, метисазон), протитуберкульозних препаратів (солютизон, тіоацетазон) [12], які містять фрагмент молекули тіосемікарбазиду.

Нами встановлено, що при взаємодії сполук 1а-г з трикратним надлишком тіосемікарбазиду в етанолі утворюються монотіосемікарбазони N-арил-1,8-діоксодекагідроакридинів 4а-г:

R=H (4 а), 4-C₄H₉COO (4 б) , 4-NO₂ (4 в), 4-Cl (4 г)

Будова одержаних речовин підтверджена ЯМР ¹Н спектрами, склад – результатами елементного аналізу та мас-спектрометрії.

ЛІТЕРАТУРА

1. Щекотихин Ю.М., Николаева Т.Г., Шуб Г.М., Кривенько А.П. / Хим.-фармац. журн. 2001. 4. С.206 – 208.

2. Al-Ashmawi, Mohamed I.; El-Sadek [et al.] / Journal of Pharmaceutig Sciences. 1994. 3. P.144–150.

3. Андреева Е.И., Смирнова Г.К., Рожкова Н.Г. и др. / Физиол. акт. вещества. 1985. 17. С. 84–87.

4. Burov, Yu. V.; Uzdenskii, A. B.; Robakidze, T. N. / Bulletin of Experimental Biology and Medicine. 2000. 4. Р.362–364.

5. Андреева Е.И., Смирнова Г.К., Рожкова Н.Л. и др. / Физиол. активные вeщества. 1990. 22. C.57–60.

6. Мельник М.В., Туров А.В., Калин Т.І. / Доповіді НАНУ. 2003. 5. С.142–145.

7.Мельник М.В., Калин Т.І., Куцик Р.В./Фарм. журн. 2004. 4. С.78–83.

8. Э.Абеле, Р. Абеле, О. Дзенитис, Э. Лукевиц. / ХГС. 2003. 1. С.5-37.

9. Физер Л. Современные методы в органической химии. М.: ГХИ, 1960. – С.108-112.

10. Мельник М.В. / Укр. хим. журн. 2001. Т.67. 6. С.103-107.

11. Т.Г. Николаева, Ю.М. Щекотихин, Ю.А. Гетманенко [и др.] / ХГС .2000. 3. C. 416–417.

12. Зозуляк В.І. / Фтизіатрія . Ів.-Фр.: ІФДМА, 2000. 82 с.