Економічні
науки/10. Економіка підприємства
Шафранська
Т.Ю., Опанасюк А.В.
Черкаський
національний університет імені Богдана Хмельницького, Україна
Окремі аспекти аналізу інновативності
економіки України
В сучасних
умовах глобалізації інноваційний розвиток держави є важливим чинником її
загального розвитку. Розвиток суспільства, його економічна стабільність залежить
від ефективного розвитку науково-технічного прогресу в країні. Процеси
інноваційної діяльності потребують дослідження і аналізу стану та перспектив
впровадження інновацій на підприємствах. Про важливість інноваційного чинника в економічному
розвитку свідчить, зокрема, той факт,
що питома вага нових знань, які
втілюються в товарах, технологіях, освіті,
організації виробництва в розвинутих країнах, становить від 70 % до 85 %
їх ВВП.
В зв’язку із
значним ускладненням економіки і технологій інноваційний процес також
ускладнився, почав охоплювати більш широкий спектр діяльності, відтак аналіз
інноваційної діяльності вступив у нову фазу. В зв’язку с цим аналіз і
оцінка інноваційних процесів країни набуває особливої актуальності.
На даний час
інноваційні процеси в економіці України не набули вагомих масштабів: кількість
підприємств, що впроваджують інновації, зменшується з кожним роком і становить на
даний час 12–14 %, що менше в 3–4 рази, ніж в інноваційно розвинутих економіках.
Наукоємність промислового виробництва знаходиться на рівні 0,3 %, що на порядок
менше від світового рівня(табл. 1).
Таблиця
1
Інноваційна
активність промислових підприємств України протягом 2000- 2010р.р.
Показники |
Роки |
||||||||||
2000 |
2001 |
2002 |
2003 |
2004 |
2005 |
2006 |
2007 |
2008 |
2009 |
2010 |
|
Кількість
підприємств, позаймались інноваційною діяльністю всього, од. |
1490 |
1479 |
1477 |
1487 |
1505 |
1510 |
1452 |
1404 |
1378 |
1340 |
1303 |
% від загальної
кількості промислових підприємств |
18 |
16,5 |
18 |
15,1 |
13,7 |
11,9 |
11,2 |
14,2 |
13 |
12,8 |
13,8 |
Кількість
підприємств, що впроваджували інновації: всього, од |
1403 |
1421 |
1142 |
1482 |
1727 |
1808 |
1145 |
1419 |
1647 |
1893 |
2043 |
% від
загальної кількості промислових підприємств |
14,8 |
14,3 |
14,6 |
11,5 |
10 |
8,2 |
10 |
11,5 |
10,8 |
10,7 |
11,5 |
При цьому
майже третина коштів, що витрачаються на інноваційну діяльність, припадає на
закупівлю обладнання, в той час як на придбання прав на нову інтелектуальну
власність або на проведення НДДКР витрати на порядок менші. Таке становище
обумовлено як браком коштів, так і відсутністю в останні роки дійової державної
системи стимулювання інноваційної діяльності.
Проте низький
рівень наукоємності вітчизняного виробництва визначається не тільки дефіцитом коштів
або браком стимулів і пільг. Фундаментальне значення має структура економіки. В
українській економіці домінують низькотехнологічні галузі виробництва, які
природно відносяться до малонаукоємних галузей: добувна, паливна, харчова,
легка промисловість, агропромисловість. У цілому в Україні домінує відтворення
виробництва 3-го технологічного укладу (гірнича металургія, залізничний
транспорт, багатотоннажна неорганічна хімія та ін.). Відповідно майже 95 %
вітчизняної продукції належить до виробництв 3-го та 4-го технологічних
укладів. Зростання ВВП за рахунок введення нових технологій в Україні
оцінюється всього у 0,7–1 %.
Для
об’єктивної оцінки стану інноваційного розвитку України важливе значення має
визначення її відносної позиції в рамках країн ЄС за допомогою Європейського
інноваційного індексу, Європейського інноваційного табло. За ЄІТ Україна
знаходиться в останній за рівнем інновативності четвертій групі — «країни, що
рухаються навздогін» зі значенням індексу 0,23. Цю групу складають: Угорщина —
0,24, Росія — 0,23, Україна — 0,23, Латвія — 0,22, Польща — 0,21, Хорватія,
Греція — 0,20, Болгарія — 0,19, Румунія — 0,16, Турція — 0,08. У порівнянні з
іншими країнами ЄС відставання України становить: від «країн-лідерів» —
приблизно у 3 рази (Швеція — 0,68), від «країн-послідовників» — 2 рази
(Великобританія — 0,48), від країн «помірні інноватори» — 1,6 рази (Норвегія —
0,35). Ранжування країн на основі цього комплексного індикатора інноваційного
розвитку має цінність в тому плані, що цей показник визначає, наскільки
економічне зростання країни базується на інноваціях. Причому інновації в термінах
ЄІТ розуміються в більш широкому контексті, ніж просто технологічні
нововведення. Окрім досліджень, розробок, технологій, вони включають показники
технологічних дифузій, показники поширення нових знань і ступінь використання
інформаційних технологій.
Забезпечення
стійкого економічного зростання, вирішення соціальних питань є найважливішими
стратегічними завданнями інноваційного розвитку держави. Для досягнення цих
цілей необхідна ефективна національна
промислова політика і механізми її послідовної реалізації. На даний час
конкурентоспроможність української промислової продукції є недостатньою як на
внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Повільно розвиваються наукомісткі
виробництва. В структурі експорту переважає продукція сировинного напрямку.
Обробні галузі і особливо машинобудування відстають від рівня індустріально
розвинутих країн. Більшість українських
підприємств не готові до активної конкурентної боротьби. Сьогодні першочерговим
є питання виживання в умовах кризи, подолання фінансових проблем. В таких
умовах необхідна повноцінна ревізія конкурентного потенціалу, без чого
неможливо розробити ефективну стратегію подальшого розвитку країни. Необхідно перевести країну на інтенсивний
шлях розвитку, шлях розвитку технологій і інновацій. Переміщення України
сходинками інноваційного розвитку вимагатиме величезних зусиль, ресурсів,
політичної волі і високої мобілізованості суспільства.