Економічні науки/12. Економіка сільського господарства

К.е.н. Кирилюк І. М.

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, Україна

Проблеми кредитування аграрного сектору України

Діяльність сучасних агроформувань здійснюється переважно на орендованих земельних ділянках. Для їхнього подальшого розвитку виникає потреба залучення значних обсягів коштів у вигляді середньо- та довгострокових кредитів, оскільки завдяки особливостям, характерним для агровиробництва, галузь потребує вкладення коштів на довший, порівняно з іншими галузями, період часу. Підприємства аграрного сектору галузі є найбільш кредитоємними і мають постійний попит на кредитні ресурси, але зважаючи на низьку платоспроможність та високу ризикованість, їхня потреба задовольняється далеко не в повному обсязі, що призводить до негативних результатів не лише у вказаному секторі.

Специфічні ризики, які мають як системний, так і індивідуальний характер, і з якими банки стикаються при кредитуванні саме сільськогосподарських підприємств, є одним із головних факторів стримування процесу розвитку кредитних відносин банківських установ та агропідприємств.

Системні кредитні ризики пов’язані із: загальнодержавними процесами та станом економіки, які впливають на ділову активність суб’єктів господарювання та довіру до банківської системи; проблемами законодавства, яке визначає ступінь захищеності прав кредиторів, можливість проведення різних комерційних операцій, тощо. Індивідуальні кредитні ризики залежать від поведінки конкретних позичальників, їх можливості та бажання своєчасно сплачувати отримані кредити.

Основними джерелами кредитних ризиків при кредитуванні агропідприємств є: 1) підвищена нестійкість та нестабільність їхнього фінансового стану; 2) невідповідність довготермінових запитів агропідприємств короткотерміновості наявних у банку ресурсів; 3) нестабільність бюджету та невиконання тих його статей, які пов’язані із сільським господарством; 4) сезонні особливості агровиробництва і попиту на продукцію, які в свою чергу впливають на обсяги грошових надходжень та платоспроможність позичальників; 5) залежність від природнокліматичних умов, погіршення екологічного стану земель; 6) труднощі, пов’язані з реалізацією агропродукції; 7) неплатежі чи затримки надходження виручки від реалізації; 8) зниження або відсутність у позичальника високоліквідного забезпечення кредиту, недостатній розвиток ринку застав; 9) низька дохідність операцій по кредитуванню, недостатній рівень менеджменту та відсутність реального власника і кваліфікованого персоналу у агропідприємств; 10) курсові ризики, які особливо впливають при покупці імпортної техніки, паливно-мастильних матеріалів та ін.; 11) недосконала правова і нормативна база кредитування агробізнесу; 12) недостатнє державне регулювання агропромислового ринку [1; 2].

Нажаль, наявність кредитних ризиків не єдиний фактор, що гальмує процес розвитку кредитування агропідприємств. Так технічне переоснащення підприємств-позичальників стримується за рахунок низького рівня капіталізації банківської системи і недостатнього обсягу банківських ресурсів для середньо- й довгострокового кредитування інвестиційних проектів. Рентабельність кредитних операцій знижується через необхідність формування страхових резервів на покриття можливих втрат від проведення даних операцій. Через високу ризикованість агробізнесу позичальники мають потенційні втрати від агровиробництва, які їм не завжди можуть бути компенсовані по причині недостатнього розвитку інституту страхування. Порівняно з європейськими країнами, Україна має досить високий рівень процентних ставок, який не всіх позичальників влаштовує. Запроваджений державою механізм часткової компенсації ставок за кредитами має певні недоліки, які полягають в неповному обсязі відшкодувань, затримці в поверненні кредитів, внаслідок недовиконання дохідної частини бюджету. Механізм пільгового відшкодування процентних ставок за банківськими кредитами не вирішує повністю проблеми кредитування, хоча він значно покращив умови надання кредитів агровиробникам. Проте для вдосконалення механізму кредитного забезпечення галузі одними пільгами для агровиробників не обійтися. Очевидно, що необхідно надати певні пільги комерційним банкам для того, щоб економічно заохочувати їх в кредитному обслуговуванні аграрного сектору економіки.

Створення іпотечного ринку дасть змогу отримувати необхідні для агровиробників кошти за допомогою іпотечного кредитування. Доцільність впровадження та розвитку кредитування агробізнесу під заставу земель сільськогосподарського призначення підтверджує і зарубіжний досвід. Особливістю даного кредиту є те, що заставлена земельна ділянка залишається в володінні, користуванні та частковому розпорядженні власника, а отриманий кредит надає змогу збільшувати розмір продуктивного капіталу.

Для банківських установ значну роль при наданні кредитів відіграють гарантії своєчасного повернення наданих кредитів з певним відсотком. Ліквідності землі як об’єкту застави надається особливе значення, навіть у випадку неповернення позичальником отриманого кредиту, земля як ресурс не зникне з економічного простору, а буде запропонована банком для використання більш ефективним агропідприємцям. Її ліквідність визначається рівнем природної родючості, місцезнаходженням, співвідношенням ринкової ціни як об’єкту купівлі-продажу та ставок орендної плати, співвідношенням ринкової ціни, орендної плати та заставної оцінки, прогнозів щодо термінів окупності інвестиційних проектів, під які надається іпотечний кредит, тощо. Вартість земельної ділянки, наданої в заставу банківській установі, при раціональному використанні власником або орендатором постійно зростатиме, на відміну від інших об’єктів нерухомості, які поступово зношуються. Наведені фактори свідчать про надійність землі як предмету застави, що в першу впливає на ефективність застосування іпотеки та довіру до неї населення.

Література:

1. Березовик В. Кредитні відносини банків з агропромисловим комплексом України/ В. Березовик // Економіка АПК. – 2003. - №1. – С. 18-23.

2. Денисенко А. А. Забезпечення ефективної системи кредитування сільськогосподарського виробництва / А. А. Денисенко // Економіка АПК. – 2003. – №8. – С. 89 -95.