ПРОБЛЕМА ДИСПАРИТЕТУ ЦІН НА АГРАРНОМУ РИНКУ

Чорната Л.С. студентка ВНАУ

Н.Ю. Фіщук, к.с.-г.н, доцент

В статті розглянуто проблему диспаритету цін на аграрному ринку, аналізуються причини й тенденції зміни паритету цін. Розглядаються причини диспаритету цін і способи його подолання.

Ключові слова: агропромисловий комплекс, ціна, диспаритет цін, цінова політика.

Вступ. Ціна – це вираження вартості товару з врахуванням покриття витрат та отримання прибутку для подальшого розширення виробництва. Високі ціни забезпечують нормальне функціонування економіки, вони повинні бути об’єктивними і для виробників і для споживачів. За таких умов економічна система характеризується стабільністю, урегульованістю та перспективами для розвитку. В Україні ситуація нажаль, далека від ідеалу, особливо це простежується у сільському господарстві, це викликало таке негативне явище як диспаритет цін, яке спричиняє ряд проблем, серед яких високий ризик банкрутства аграрних підприємств, недоотримання прибутків, спад виробництва, погіршення якості продукції та ін. Вирішення цієї проблеми дасть можливість йому динамічно та активно розвиватися, що позитивно впливає на стан економіки в цілому.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питанням ціноутворення на аграрному ринку присвячені праці таких вчених-дослідників, як: Н.Внукова, П.Гайдуцького, С.Колотухи, В.Осецького, П.Саблука, В.Ситника, О.Шпичака, М. Безуглого, О. Саламіна, Т. Шуботовича та інших.

Виклад основного матеріалу. Диспаритет цін – явище історичне. Він виник тоді, коли виникла сама ціна і є її невідлучним супутником через усі епохи, аж до наших днів. Не виключено, що диспаритет цін залишиться вічним супутником ціни [4, c. 265].

Відомо, що з усіх сфер АПК, аграрне виробництво знаходиться у найневигіднішому становищі, зумовленому диспаритетом цін, відсутністю державного регулювання аграрного ринку, великою залежністю від природно-кліматичних умов, їх негативним впливом і, в той же час, природною необхідністю існування галузі [3, c. 84].

Наймасштабніший ціновий диспаритет спостерігається у сільському господарстві. Він спричинений багатьма чинниками, однак основними є три: перший, зумовлений низькою місткістю внутрішнього ринку на сільськогосподарські продукти і продукти її переробки. Адже на ціни взагалі, зокрема на роздрібні ціни, треба дивитись через призму доходів покупців товарів, через повноту їх гаманців. Другий чинник диспаритетності цін на продукцію сільського господарства полягає у тому, що за умов поглиблення успадкованої кризи колгоспного ладу у сільському господарстві України і його відставання з переходом на вільне ціноутворення порівняно з підприємствами базових галузей промисловості (паливно-енергетичної, машинобудівної, хімічної тощо) перед останніми відкрились вигідні зовнішні ринки збуту своєї продукції за вищими у кілька разів світовими цінами.

Тому підприємства базових галузей стали поставляти свою продукцію вщент розваленому сільському господарству майже за світовими цінами. Третім чинником, який стимулює диспаритетність цін на продукцію сільського господарства у ціновому ланцюгу проходження цієї продукції у не переробленому і особливо у переробленому вигляді до кінцевого споживача, є непропорційність його розвитку порівняно з розвитком промислового виробництва, зокрема агропромислового, яке переробляє сільськогосподарську сировину. За інформацією держстатистики, переробна промисловість, що працює на сільськогосподарській сировині, за останні роки нарощує виробництво високим темпами, а сільське господарство стагнує, а на думку Хижі Н.М., деградує. [4, c. 266].

Значний диспаритет цін перетворив галузь у донора інших сфер економіки, що призвело до повної зупинки інвестиційних процесів.

Важке фінансове становище аграрного сектору значною мірою зумовлене тривалим нееквівалентним обміном між сільським господарством та іншими галузями економіки.

Наростання диспаритету цін, що розпочалося у 1991 p., було зупинене лише у 1995 p., коли співвідношення індексу цін на сільськогосподарську та промислову продукцію, що споживається сільським господарством, склало 19% від рівня 1990 р. Тобто диспаритет зріс у 5 разів. У 1996-2003 pp. це співвідношення коливалося в межах 17-19%.

Лише у 2000 р. співвідношення індексів цін на продукцію сільського господарства та промисловості, що забезпечує сільське господарство ресурсами, складалося на користь аграрного сектору. Заходи, що вживалися з метою налагодження організованого і прозорого аграрного ринку (1995 p., 2000 p., 2001 p.), лише тимчасово і частково - на 1-2% - сприяли поліпшенню цінового співвідношення на користь аграрного сектору. А у 2002-2003 pp. проявилися нові чинники (зниження рівня резервування продукції, неврожай, комерціалізація збуту продукції, тінізація ринку), які призвели до погіршення паритетності цін.

На даний час питання диспаритетності вирішене лише частково, оскільки до 2007 року Україна так і не налагодила цінове співвідношення на сільськогосподарську продукцію, а у 2008 році з’явилася нова проблема – вступ в СОТ, де відсутня паритетність цін аграрної продукції.

Ціновий диспаритет значною мірою спричинений відсутністю ефективної цінової політики. Динаміка цін в аграрному секторі економіки складається стихійно. Вона не має системної бази, характеризується великими коливаннями як за роками, так і за місяцями в межах одного року. Ціни на сільськогосподарську продукцію не встановлюються на основі вільного співвідношення попиту і пропозиції на ринку.

Проблема формування цін на ринку сільськогосподарської продукції є актуальним питанням ринкового ціноутворення, оскільки ціна має два напрямки: соціальний та економічний.

Як соціальний чинник, ціна формує життєвий рівень населення, оскільки через купівельну спроможність задовольняє певний рівень потреб, враховуючи величину доходів кожного. В умовах України при невисокій купівельній спроможності більшої частини населення соціально обґрунтовані ціни мають залишатися низькими.

Тут і виникає ще одна проблема: економічний напрямок ціни спрямований на отримання підприємством якомога більшого прибутку, з метою забезпечення виробництва та його подальшого розвитку. Тому ми поділяємо думку авторів, які вважають, що вирішення питання диспаритету цін у сільському господарстві треба починати із встановлення такої початкової ціни, яка б враховувала б потреби усіх економічних суб’єктів.

Виходячи з вищесказаного варто відмітити також той факт, що ефективність ціноутворення все ж залежить від держави, як економічного регулятора ринку.

Рівень собівартості враховується при встановленні економічно обґрунтованих цін на продукцію. Конкурентоспроможна продукція повинна мати такий рівень цін, який би оптимально співвідносився із собівартістю та середніми конкурентними ринковими цінами, а також задовольняти платоспроможний попит населення. За словами, Копистко О. В., для того, щоб ринок працював ефективно, необхідно встановити державне регулювання цін і забезпечити мінімальну ціну на сільськогосподарську продукцію [2, с. 62].

Такий підхід є частково неправильним, оскільки традиційно мінімальні ціни на сільськогосподарську продукцію не забезпечують товаровиробників необхідним рівнем прибутку та створюють диспаритет цін, за рахунок чого більша частина коштів обертається в сфері обслуговування та промисловості, залишаючи аграрного виробника в кризі і надалі.

Вирішення проблеми цінового диспаритету є нагальною проблемою реформування економіки.

Ціновий диспаритет є результатом поєднання конкурентного середовища у сільському господарстві з його монопольним оточенням і таким же монопольним формуванням цін на засоби виробництва для сільського господарства та сільськогосподарську продукцію. Особливістю вітчизняного сільського господарства є те, що тривалий час за показник економічного і соціального прогресу видавався рівень усуспільнення виробництва, який здійснювався шляхом укрупнення підприємств. Цим у даний час зумовлений особливо високий рівень монополізації сфер виробництва засобів виробництва і закупівель сільськогосподарської продукції. У менш виражених, але подібних умовах в період «глибокої депресії» ядром аграрної політики США була політика паритету цін.

Через ціновий диспаритет знижується ефективність інших важелів регуляторного впливу держави. При існуючому співвідношенні цін дотації для сільського господарства, пільгові кредити, податкові пільги вимиваються у суміжні із сільським господарством сфери.

У вітчизняному аграрному секторі політика цінового паритету не спотворюватиме ринкові результати, а коригуватиме результати, спотворені високим рівнем монополізації окремими структурами сфери закупівель в умовах неналежного рівня розвитку інфраструктури аграрного ринку, дозволить стабілізувати ринкове середовище, формувати суб’єктами господарювання стратегічні цілі, мінімізувати рівень ризиковості обраних стратегій та здійснювати необхідні нагромадження для їх реалізації.

За словами Миколи Безуглого, президента Національної академії аграрних наук України, розв’язання проблеми диспаритету цін за рахунок компенсації витрат сільгоспвиробників із державного бюджету країни в сучасних умовах є неприйнятним, тому що для ліквідації такого диспаритету потрібно близько 40–50 млрд. грн. на рік. Цей процес має відбуватись за рахунок перерозподілу прибутку, отримуваного у ланцюжку виробник – переробник – продавець, у такий спосіб, аби всі його учасники мали рівноцінні доходи. Нині їх левова частка концентрується у руках тих, хто торгує сільгосппродукцією або зберігає та переробляє її. А за всі прорахунки в агропромисловому комплексі платить сільгосптоваровиробник [5].

Ситуація погіршується у зв‘язку з тим, що сільське господарство було і продовжує бути донором для фінансово-спекулятивних та посередницьких структур. Вимивання фінансових ресурсів аграріїв відбувається через ціновий диспаритет, обсяг якого фахівцями УААН оцінено у майже 10 млрд. грн. щорічно. Однак ліквідувати його через підвищення цін на сільськогосподарську продукцію неможливо. Рівень цін на неї дорівнює світовому, а то й перевищує його. У той же час рентабельність основних видів продукції сільського господарства є низькою і продовжує падати. Для забезпечення простого відтворення показник рентабельності виробництва повинен становити не менше 15%, а для розширеного – 30-35%. Лише займаючись вирощуванням продукції рослинництва сільськогосподарське підприємство може хоча б втриматися «на плаву» [6].

Основними заходами, спрямованими на подолання диспаритету цін, на нашу думку, є такі:

· збільшити місткість внутрішнього ринку за рахунок росту купівельної спроможності громадян;

· збільшення фінансової підтримки виробництва сільськогосподарської продукції;

· удосконалення і посилення моніторингу цін, особливо на аграрному ринку, де спостерігається наймасштабніший їх диспаритет;

· з метою посилення державного цінового регулювання крім пшениці, жита і цукрового буряка, поширити перелік об'єктів цінового регулювання на інші важливі сільськогосподарські продукти;

· доцільним є встановлення урядом, мінімальних і максимальних закупівельних цін (цінового коридору) на найважливіші види сільськогосподарської продукції, диференціювавши їх по видах сільськогосподарської продукції, регіонах країни згідно з їх ґрунтово-кліматичними умовами та іншими чинниками, посилити контроль за дотриманням суб'єктами ціноутворення мінімальних і максимальних цін.

Висновки. Отже, ціновий диспаритет на сільськогосподарську продукцію спричиняє нерівномірний розподіл фінансових ресурсів, що викликає недотримання прибутків сільськогосподарськими товаровиробниками, що в свою чергу приводить до погіршення якості продукції, високому ризику банкрутства підприємств, та іншим негативним чинникам.

Література:

1. Саламін О.С. Проблеми формування стратегій сільськогосподарських підприємств в умовах європейської інтеграції України // електронний ресурс: режим доступу [http://www.spkneu.org/index.php?option=com_content&view=article&id=213:salamin1&catid=43:tezy2011section2&Itemid=113]

2. Копистко О. В. Теоретичні основи конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції / Копистко О. В. // Економіка АПК . – 2010. – №1. – C. 61 – 63.

3. Шуботович Т.А. Теоретичні основи конкурентоспроможності аграрних підприємств // Сталий розвиток економіки. – 2011. - № 1. – С. 84-87

4. Хижа Н.М. Диспаритет цін: чинники і сфери формування та шляхи подолання // Науковий вісник НЛТУ України. – 2008, вип. 18.9. – С. 265-269

5. Безуглий М. Реформа аграрної галузі // Діловий вісник. – 2011. - №. 1 [електронний ресурс: режим доступу – http://www.ucci.org.ua/synopsis/dv/2011/dv1109141.ua.html ]

6. Костирко І.Г., Топішко Т.І. АПК України: стан та шляхи реформування // електронний ресурс: режим доступу [http://eprints.oa.edu.ua/1022/1/APK.pdf]

Issue price disparity in agricultural market

The paper considers the problem of disparity in prices for the agricultural market, analyzes the causes and trends of parity prices. We consider the causes disparity in prices and ways to overcome it.

Key words: agriculture, the price disparity of prices, pricing policies.