Дмитрук Г.В., ст.гр. ПТЕ-07-1

Супряга Н. В., ст. гр. ПТЕ-07-1

К.е.н., доцент Леонідов І.Л.

Національна металургійна академія України

Інноваційна стратегія держави та інноваційна культура

Підвищення інноваційної активності в Україні є однією з головних передумов технологічного оновлення та модернізації вітчизняної економіки. Інноваційний розвиток в Україні відбувається в умовах суперечності між об’єктивними закономірностями суспільного розвитку й існуючими умовами їх реалізації. Скажімо, згідно з законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність» обсяги бюджетного фінансування науки повинні становити не менш ніж 1,7% ВВП. Однак на сьогодні цей показник оцінюється у 0,90%. Єдиним шляхом утримання своїх позицій на світовій арені – це поєднання активного творчого пошуку та ефективної інноваційної діяльності, яка за умов гострої конкуренції вимагає мотиваційних чинників.

Важливу роль в інноваційних перетвореннях відіграє держава, проведення державної інноваційної стратегії, головними цілями якої є створення рівних умов інвестування до економіки України суб’єктами господарювання різних форм власності, прозорих засад інвестування, поліпшення структури інвестиційних джерел, створення філіалів крупних іноземних фірм, зниження податкового навантаження тощо.

На наш погляд, для держави в сучасних умовах доцільно раціональне використання моделей регуляторного забезпечення інноваційної політики. Серед відомих моделей (активного та пасивного типу), для України ми пропонуємо пасивно-активну, яка передбачає поступове посилення нарощування національної складової інноваційного потенціалу.

Способом ринкової активізації інвестицій є інноваційна культура. Згідно з Законом України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» інноваційна культура розглядається як складова інноваційного потенціалу, що характеризує рівень освітньої, загальнокультурної та соціально-психологічної підготовки особистості і суспільства в цілому до сприйняття і творчого втілення в життя ідеї розвитку економіки країни на інноваційних засадах. Підвищення активності інноваційної культури в Україні є однією з головних передумов стабільності та сталого розвитку вітчизняної економіки, що актуалізується інноваційною складовою національної економіки.

Створення відповідної інноваційної культури для впровадження інноваційних технологій надасть можливість значно підвищити рівень конкурентоспроможності (за даними Всесвітнього економічного форуму, Україна за технологічною конкурентоспроможністю серед 139 країн світу посідає 83 місце, а за інноваційною спроможністю – 63 місце.), стабілізувати прискорений процес оновлення виробництва, ефективно використовувати усі фактори виробництва та ін. Інноваційна культура в цілому покликана забезпечити сприйняття людьми інновацій, їх готовність та здатність створювати, підтримувати і використовувати інновації у всіх сферах життєдіяльності.

Заходи громадського регулювання сприятимуть залученню інновацій шляхом інформування про діяльність національного виробника інтелектуального продукту, проведення відповідних рейтингів тощо. Формування інноваційної культури нерозривно пов’язане з перевищенням темпів зростання інвестицій в високотехнологічний сектор над темпами росту ВВП, спрямовує способи державного стимулювання інтелектуального розвитку вітчизняного виробництва на: приток іноземного підприємницького капіталу; підтримку виробника інтелектуального продукту; розвиток інфраструктури фінансового ринку; зменшення державного втручання та «тиску» на приватний сектор; підготовку, навчання персоналу; контроль за дотриманням авторських прав; розподіл інвестицій між техніко-технологічним, соціальними, економічними видами інновацій та інше.

При утворенні вітчизняної інноваційної культури доцільно враховувати традиції, що склалися, а також стратегічну необхідність корегування початкових підходів до вибраної інноваційної моделі. Можуть бути використані і окремі елементи досвіду інших країн світу – точкові територіальні центри високотехнологічного розвитку (Китай), технології подвійного призначення (Росія), підтримка малого технологічного бізнесу (країни Центрально-Східної Європи), державна підтримка та контроль за діяльністю технопарків та технополісів (країни ЄС) та ін.