“Экономические науки”/Экономическая теория
Криворізький факультет Запорізького національного
університету
Розвиток світового господарства та
основні напрямки економічної думки на етапі інформаційно-технологічної
революції
Важливою
особливістю світової економіки є нерівномірність її розвитку не тільки між
країнами, їх різними групами та географічними регіонами, але й щодо тимчасових
періодів. Протягом майже півстолітнього періоду швидкість розвитку світової
економіки істотно змінювалася. Можна розділити весь 46-річний період на 2
рівних за тривалістю періоду - до 1973 р. (до початку підвищення цін на нафту,
найважчого післявоєнної кризи, масштабної лібералізації фінансових ринків) і
після. У всій групі країн з
ринковою економікою середньорічні темпи приросту ВВП на душу населення
знизилися на 1,8%, у що розвиваються - на 1,2, Америці - на 1,8, в СЮС - на
2,6, а в країнах-енергоекспортерах - навіть на 6,5%.
Майже єдиним,
але дуже важливим виключенням з цього «майже загального світового правила»
стало прискорення економічного зростання КНР.
Після 1973 р.
істотно зросли темпи економічного зростання в регіонах і країнах, найбільш
залежних від імпорту енергоносіїв (Латинська Америка, Азія, КНР), в той час як
у регіонах і країнах, мало залежних від зовнішніх поставок енергоносіїв
(Північна Америка, Європа, колишні соціалістичні країни, СРСР), темпи
економічного зростання різко скоротилися, а в країнах-енергоекспортерах навіть
стали негативними.
Зміни в
динаміці світової економіки, мабуть, не пов'язані ні з підвищенням цін на
енергоносії, ні з лібералізацією фінансових ринків, ні з економічною кризою
1973-1975 рр.. З іншого боку, не виключено, що в основі розбіжних тенденцій
економічного розвитку в цих двох великих групах країн - прискорення зростання в
ринкових країнах Азії і КНР і уповільнення зростання в розвинених ринкових і
колишніх соціалістичних країнах (без КНР) - лежать різноспрямовані тенденції
одного і того ж процесу.
Важливою
характеристикою економічного розвитку є рівень концентрації виробництва ВВП в
обмеженому колі країн. Останні півстоліття були відзначені істотними змінами в
цій сфері. Протягом всього 46-річного періоду США вдавалося зберегти за собою
роль незаперечного світового лідера за абсолютними обсягами виробництва ВВП.
Тим не менш, питома вага цієї країни в світовому ВВП скоротилася більш ніж на
10 процентних пунктів - з 31,3 до 20,6%. Другу позицію у світовому «табелі про
ранги» послідовно займали: у 1950-1971 рр. - СРСР, в 1972-1993 - Японія,
починаючи з 1994 р. - КНР. Важливою особливістю розвитку світової економіки є
зміни в диференціації населення світу за рівнем виробництва ВВП на душу
населення.
Помітним
явищем у світовій економіці став динамічний розвиток деяких країн, що
розвиваються (КР), які дістали назву ”нові індустріальні країни”(НІК). За
відносно короткий час ці країни створили промисловий потенціал, розвинули
окремі сучасні галузі індустрії. Вони різко збільшили промисловий експорт і
посіли важливе місце у міжнародному поділі праці.
Швидкий
розвиток цих країн перш за все пов’язаний з розвитком міжнародної торгівлі НІК
з розвиненими країнами (РК). Вражаючий “ривок”
азіатської четвірки (АЧ) зумовлений об’єктивними процесами у світовій
економіці. Першим поштовхом стало перенесення в 60-70х роках з РК до КР деяких
галузей легкої промисловості, металургії, хімії, а потім- машинобудування,
електроніки.
З середини
80-х років у зв’язку із зростанням вартості робочої сили, з підвищенням курсів
національних валют (відносно долара) НІК першого покоління в свою чергу почали
втрачати власні порівняльні переваги у виробництві працемісткої продукції.
Переорієнтувавшись у бік технологічно складної, наукомісткої продукції, АЧ
почала масово переміщувати працемісткі виробництва у країни з дешевою робочою силою.
Малайзію, Індонезію, Таїланд, чим і сприяла появі НІК другого покоління.
Результатом
цього процесу став значний економічний розвиток НІК, змінилися макроекономічні
пропорції економіки, сталися зрушення у структурі промислового виробництва. Важливим
фактором росту НІК стала ефективна макроекономічна політика, що полягала у
підтримці стабільних внутрішніх цін і
реальних обмінних курсів валют, стимулюванні підвищення попиту і пропозиції у
галузі інвестиційних товарів, що сприяло нагромадженню капіталу і виробничому
інвестування. У
другій половині XX ст. міжнародні економічні відносини у світовому господарстві
набули надзвичайного значення. Цьому сприяло розширення і поглиблення
економічних відносин між країнами, групами країн, окремими фірмами та організаціями.
Посилюється міжнародний поділ праці, інтернаціоналізація господарського життя,
збільшується відкритість національних економік, розвиваються та укріплюються
регіональні міжнародні структури. Міжнародні зв´язки пронизують більшість
національних економік, спричиняючи значний вплив на світову економіку. МЕВ
відображають господарські зв´язки між державами, регіональними
об´єднаннями, підприємствами, фірмами, установами, юридичними та
фізичними особами для виробництва та обміну товарів і послуг, матеріальних і
фінансових ресурсів. Основою їх є ринкові системи і механізми.
Міжнародні
економічні відносини проявляються на різних рівнях економіки - на макрорівні,
мікрорівні, наднаціональному рівні. На кожному з рівнів діють різні
суб´єкти зовнішньоекономічної діяльності: на мікрорівні - окремі
громадяни, підприємства і фірми, які проводять зовнішньоекономічні операції; на
макрорівні - національні господарства, які безпосередньо здійснюють і регулюють
зовнішньоекономічну діяльність; на наднаціональному рівні - міжнародні
організації та наднаціональні інститути.
Література:
1.
Економіка України:стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред.
В.М. Гейця. – К.: Фенікс, 2003.
2.
Перехідна економіка: Підручник / За ред. В.М. Гейця, Є.Г. Панченка. – Вища школа, 2003.