Экономические науки/14.Экономическая теория.

Демінський С.А.

Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України. Україна

Роль еволюційного інституціоналізму в вирішенні сучасних соціально-економічних проблем

На сьогодні багато вітчизняних вчених відмовились від марксистського вчення і трансформували свої дослідження згідно неокласичних традицій. Однак, через деякий час деякі з них почали сумніватись у відповідності неокласицизму світовим реаліям. Виникла проблема пошуку наукової парадигми, що задовольнила б і тих, хто сумнівається у вірності як марксистського вчення, так і неокласичної теорії. Вченням, яке б задовольнило і тих, і інших, виявився сучасний еволюційного інституціоналізм, що долаючи сумнівні аспекти марксизму і неокласицизму, дозволяє використовувати їх наукові досягнення.

До відносно недавнього часу в СРСР, а потім на пострадянському просторі, інституціоналізм коментувався в межах критики не марксистських вчень, а потім в контексті історії економічних вчень. Тільки тепер у вітчизняній літературі з’явились об’єктивні оцінки інституціональних напрацювань за останні чотири десятиріччя. Для того, щоб об’єктивно оцінити внесок інституціоналістів у розвиток економічної науки і практики, необхідно зрозуміти, чим їх погляди відрізняються від позицій інших економістів, в чому особливості їх методів дослідження, який їх науковий внесок в макро-, мікро-, і міжнародну економіку. При цьому важливо розмежувати ті підходи, що об’єднують всіх інституціоналістів, і ті, що відрізняють різні напрямки інституціонально-економічної теорії [1].

Відомо, що інституціоналісти з самого початку піддавали критиці як ортодоксальну неокласичну, так і радикальну марксистську економічну теорію. Водночас вони сприймали і підтримували найбільш вдалі з їх точки зору наукові положення цих двох теорій, пропонуючи і розробляючи при цьому ідеї власні. З часом всередині інституціоналізму відбувся розподіл на кілька самостійних напрямків. Це було викликано трьома причинами. По-перше, деякі інституціоналісти не бажали відмовитись від неокласичної теорії і бачили свій науковий внесок лише в її доповненні і вдосконаленні. Інші ж вчені вважали, що інституціоналізм і неокласична теорія несумісні. По-друге, частина вчених займалась суто критикою марксистської і неокласичної теорії, не пропонуючи ніяких альтернативних ідей, в той час як інші формували власні погляди і проводили самостійні дослідження. По-третє, інституціоналісти, переважно, по-різному уявляли собі предмет і методологічні принципи аналізу [1].

У любому випадку, всі вони прагнули створити нову систему наукових знань, що спирається на широке коло таких суміжних дисциплін, як соціологія, соціальна психологія, історія, філософія та інші. Робота в цьому напрямку потребує широкої ерудиції, і тому невипадково твори найбільш відомих інституціоналістів вражають поінформованістю авторів в різних сферах науки і суспільного життя. У той же час було б помилкою ототожнювати інституціоналізм з іншими соціальними дисциплінами. Предметом дослідження інституціоналістів залишається еволюція інститутів і організацій, а також регулювання економіки в цілому, що значно ширше традиційного макро- і мікрорегулювання. Для аналізу цих проблем інституціоналісти використовують більш широке коло категорій і економічних параметрів, ніж це роблять економісти неокласики і представники інших сучасних напрямків економічної думки.

Найбільша відмінність між інституціоналізмом і неокласичною теорією полягає в трактуванні проблеми організації і регулювання економічних процесів. Інституціоналісти вважають, що, по-перше, економіка не ідентична ринку, а значно ширша і, по-друге, механізмом розподілу ресурсів є не ринок у чистому вигляді, і інститути або владні структури, що формуються і діють через ринок. Тому їх цікавлять рушійні сили еволюції організацій і економічного регулювання, в тому числі, і ринкові інститути і організації в межах ринкового впливу на економіку в цілому.

Сучасний еволюційний інституціоналізм розглядає систему економічних інститутів суспільства як його оболонку. При цьому, в якості центру цієї системи постає держава. Суспільний інтерес, за думкою інституціоналістів, затребував доповнення існуючих ринкових механізмів і корпоративних структур, з соціальним контролем за господарською діяльністю саме з боку державних організацій і інститутів. Соціальні програми, індикативне планування, оподаткування та інші форми втручання держави є невід’ємними реаліями сьогодення розвинених країн світу, а сам економічний розвиток за рахунок цих засобів формує економіку як складний динамічний процес, що за своїм характером проходження давно не відповідає можливостям одномірної ринкової рівноваги.

В офіційній думці представників євроатлантизму інституціоналізм постає як безкомпромісний критик монополізму і засилля фінансової олігархії. Бізнес і його головна фігура – фінансист в концепції сучасного інституціоналізму постають як антиподи індустрії і реального підприємця, чия ініціатива рухає вперед продуктивний розвиток суспільства.

Саме інституціоналізм звернув особливу увагу на таке важливе явище сучасного економічного життя, як відокремлення власності від контролю над виробництвом. Так, Т.Веблен визначив таке нове для виробництва явище як управління і контроль без реальної власності, ввівши термін абсентеїстської (відсутньої в реальності) власності [2]. Ця координальна зміна в системі управління виробництвом, з одного боку, посилила владу представників бізнесу, а з іншого, - надала особливу роль в безпосередньому управлінні виробництвом не підприємцю, а управлінцю. В свою чергу, управлінець підміняє критерій ефективності виробництва своїми вузькогруповими інтересами просунення по службовій драбині. Суть цього феномену полягає в законі адміністративного розширення (Н. Паркінсон), на основі якого побудована теорія «нового індустріального суспільства» (Дж. К.Гелбрейт).

Саме інституціоналізм зробив великий внесок в дослідження економічного розвитку західного суспільства в історичному аспекті. Його представники Н.Вебер, В.Зомбарт і Й.Шумпетер комплексно дослідили історичне місце і значення особи підприємця. Вебер провів дослідження ролі етичної концепції протестантизму в формуванні «homo economics». Т.Веблен, а за ним Дж.Гелблейт та Д.Белл, в якості основної рушійної сили суспільного прогресу сприйняли використання наукових і технічних досягнень в економіці.

Принципи так званого «технологічного детермінізму» дозволили Й.Шумпетеру і У.Мітчеллу розвинути в дусі уявлення інституціоналізму теорію великих циклів кон’юнктури Миколи Кондрат’єва, поклавши її в основу універсальної теорії економічного розвитку [3].

На сьогодні інституціоналізм займає лідируючі позиції в галузях економічної науки як прогнозування і футурологія. Соціальний ідеал інституціоналізму базується на таких категоріях як «колективний капіталізм», «постіндустріальне суспільство», «суспільна ефективність», «соціальний контроль», «якість життя» і т.д. Реформи, до яких спонукають інституціоналісти, послідовно забезпечують демократичний механізм урахування групових інтересів, участь працівників у власності і управлінні виробництвом, соціальне благополуччя, еколого-економічне виживання, довгострокове прогнозування і програмування розвитку, владу гуманітарної інтелігенції.

Деякі ідеї інституціоналізму лягли в основу економічної політики провідних країн. Так, в США в період правління Ф.Рузвельта застосовувався цілий ряд інституціональних розробок. Соціальні програми в 50-60 рр. минулого століття стали загальною практикою державного регулювання. Одержало широке розповсюдження програмування і індикативне планування (наприклад, у Франції). В значній мірі ідеї інституціоналізму реалізовані у «шведській моделі» розвитку. Інституціоналісти приймають активну участь в розробленні проектів конверсії військового виробництва.

В останні десятиріччя відмічається наступ неокласичного напрямку в економічній науці. В той же час інституціоналізм зберігає значний вплив. Його представники поповнюють ряди Нобелівських лауреатів (Дж.Б´юкенен, Р.Коуз, Г.Беккер). В економічній філософії інституціоналізму відсутні деструктивні мотиви при загальній критичній направленості, наявний активний реформаторський дух, відкритість теорії для нових ідей і можливості їх конвергенції [4]. Саме еволюційний інституціоналізм дає наукове підтвердження рекомендацій щодо глобальних проблем економічного, політичного і соціального розвитку сучасного світу.

Література:

1. Олейник А. Институциональная экономика: учебник для студ., обучающихся по направлению "Экономика" (магистратура) / Олейник А., Нуреев Р., Андрефф В. и др.; Российская экономическая академия им. Г.В.Плеханова. – М.: ИНФРА-М, 2007. – 703 с.

2. Веблен Т. Теория праздного класса / Т.Веблен. - М: Прогресс, 1984. - 367 с.

3. Шумпетер Й. Теория экономического развития: Исследование предпринимательской прибыли, капитала, кредита, процента и цикла конъюнктуры / Й. Шумпетер; Пер. с. нем.; Общая ред. акад. А.Г.Милейковского. – М.: Прогресс, 1982.– 456 с.

4. Коуз Р. Природа фирмы / Р. Коуз // Теория фирмы; Пер. с англ. – СПб.: Экон. шк., 1995.