Столярчук А., Бурлуцька Ю.

Науковий керівник Бохенко Олена Славівна

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Зарубіжний досвід управління державним боргом

Ключові слова: державний борг, зовнішній борг, запозичення, управління державним боргом,

Актуальність теми. Великі розміри і швидке зростання державного боргу у більшості країн світу залишає актуальним питання розробки підходів регулювання державної заборгованості з урахуванням її позитивного і негативного впливу на економіку. В умовах розвитку глобалізації, посилення її впливу на грошово-кредитні відносини вивчення та застосування в адаптованому вигляді зарубіжного досвіду регулювання державного боргу буде сприяти формуванню нових поглядів на існуючий механізм вирішення проблем зовнішньої та внутрішньої державної заборгованості.

Постановка проблеми. Управління державним боргом, який є засобом покриття дефіциту бюджету держави та інструментом стабілізації фінансового ринку набуває особливо важливого значення у період трансформації національної економіки та розвитку товарно-грошових відносин. Державний борг – це сукупність усіх боргових зобов'язань держави перед своїми кредиторами. Розмір державного боргу, його динаміка і структура, темпи їх росту є показниками фінансового стану держави та ефективності державної боргової політики. Тому визначення основних пріоритетів державної боргової політики, зокрема щодо пропорцій і порядку здійснення зовнішніх та внутрішніх запозичень, є необхідним і актуальним.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Державний борг є предметом дослідження і дискусій багатьох учених, управління державним боргом розглядається як з точки зору важливості для фінансової політики держави, так і з точки зору перспектив формування та розвитку національної економіки. Серед західних вчених особливої уваги заслуговують праці Дж. Кейнса, П. Кругмана, Р. Барро, П. Харрода, А. Сміта, А. Лернера, Р. Масгрейва, К. Макконнелл, С. Брю та ін. Теоретичними і практичними питаннями державного боргу присвячені роботи вітчизняних дослідників: В.А. Андрущенко, О.І. Барановського, З.О. Лютого, О.В. Плотнікова, Н.В. Зражевської, Я.В. Онищук, В.В. Козюка, Ю.К. Алексєєва та ін.

Метою статті є визначення пріоритетів для національної економіки при здійсненні внутрішніх та зовнішніх запозичень.

Виклад основного матеріалу. На сьогодні майже не існує країни, державний бюджет якої характеризується наявністю позитивного сальдо. І розвиненим країнам, і країнам, що розвиваються, притаманна тенденція до постійного зростання абсолютної суми державного боргу. Обмеженість власних ресурсів, неефективне використання кредитів, порушення строків виконання боргових зобов’язань обумовили значне зростання обсягу світової заборгованості. Бюджетний Кодекс України надає нам наступне трактування державного боргу: «це загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи боргові зобов'язання держави, що вступають у дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору» [1, с. 2].

Розглядаючи проблеми державного боргу Ярошевич Н.Б. зазначив, що в Україні за роки її незалежності формування боргу відбувалося значною мірою під впливом потреб оперативного фінансування поточних бюджетних видатків, що зумовило його структуру та обсяги [5, с.26].

Обсяг державного боргу та його структура значною мірою визначають рівень боргового навантаження та стан платоспроможності держави. Для оцінки боргового навантаження використовують, як правило, відношення суми державного боргу до ВВП [2, с. 462].

Рис. 1. Динаміка зміни відношення суми державного боргу до ВВП України за 2004-2010 роки

Дані рис.1 показують, що в Україні питома вага державного боргу у частці ВВП починаючи з 2004 року і до 2007 року зменшувалася з 27,74% до 12,5%. В 2008 році в наслідок фінансово-економічної кризи відбулося зростання частки державного боргу до відношенню до ВВП до 19,9% а в 2010 році це співвідношення взагалі було рекордним і становило 39,5%. Основною причиною такого різкого збільшення ми вважаємо виступає дефіцит фінансових ресурсів в середині держави, що і породжує боргову проблему, яка у свою чергу потребує вирішення.

Якщо звернутися до досвіду зарубіжних країн, то побачимо наступне: на сьогодні боргова політика Росії направлена на скорочення і поступове припинення зовнішніх державних запозичень. Подібної спрямованості боргової політики дотримується і Казахстан, внутрішній борг якого складає 90 % загальної суми заборгованості. Для покриття бюджетного дефіциту у даній країні використовуються внутрішні позики та кредити міжнародних організацій. Особливістю боргової стратегії Казахстану є відмова від випуску єврооблігацій та спрямування заходів на скорочення зовнішнього та гарантованого державного боргу [3].

Прикладом діаметрально протилежних напрямів сучасній борговій політики Росії та Казахстану служить Японія. Більше половини державного боргу Японії складають облігації внутрішньої державної позики, які протягом десятиріч є одним із головних інструментів покриття бюджетного дефіциту.

Відмінною особливістю боргової політики різних країн є підходи до її реалізації на інституціональному рівні, що у загальному виді поділяються на:

- виконання функцій управління державним боргом міністерством фінансів;

- розподіл функцій управління державним боргом між міністерством фінансів та центральним банком.

За даними підходами реалізація боргової політики базується на основі традиційних інститутів державного управління. Однак останнім часом у світовій практиці широке застосування набула практика делегування повноважень по регулюванню державним боргом незалежним органам – агентству з управління державним боргом, що підзвітне міністерству фінансів.

У деяких країнах до заходів регулювання державного боргу відносяться законодавче встановлення лімітів заборгованості. Так, у США у 1917 році було започатковано практику обмеження зростання боргу [5, c. 48].

Ще одним прикладом законодавчого обмеження розмірів державного боргу є Білорусія, яка встановлює обмеження на зростання внутрішнього державного боргу. Зокрема, у державному бюджеті на 2007 рік обмежується приріст державного внутрішнього боргу на рівні 3 % від ВВП.

В інших країнах (Франція, Великобританія, Німеччина) відсутні обмеження на абсолютний розмір державного боргу, але підконтрольним є показник приросту його за рік, тобто різниця між сумою випущених і погашених в даному році позик. Так, у Німеччині вказаний приріст не може перевищувати об’єму передбачених в даному році асигнувань на капітальні вкладення в федеральному бюджеті і бюджеті земель. Боргова політика у Великобританії передбачає дотримання 2 основних правил:

- «золоте правило» – уряд робить позики тільки для того, щоб інвестувати їх у певні сектори економіки, а не витратити;

- «правило стабільного інвестування» – відношення суми внутрішнього державного боргу до ВВП протягом економічного циклу має утримуватися на стабільному рівні 30% [4, с.196].

Висновки: за результатами аналізу зарубіжного досвіду організації системи управління державним боргом можна зробити наступні основні висновки:

1. У розвинених країнах система управління державним боргом базується на принципах відкритості, прозорості, прогнозованості та відповідальності.

2. Політика управління державним боргом передбачає розробку відповідних стратегій, затвердження урядових директив, а також ухвалення щорічних програм фінансування і планів здійснення боргових запозичень.

3. Для проведення боргових операцій та забезпечення фінансування державного бюджету створюються автономні державні установи - агентства з питань управління державним боргом.

4. Агентство з питань управління державним боргом підзвітне міністерству фінансів (казначейству) і головним чином покликане виконувати від його імені та за його дорученням операції з випуску, обслуговування та погашення державних цінних паперів.

5. Структура Агентства з питань управління державним боргом побудована за принципом корпоративної моделі управління, а її персонал працює на професійній основі і не відноситься до складу державної служби.

6. Окрема роль у питаннях контролю за борговими операціями відводиться вищим аудиторським установам, які здійснюють аудит звітності та діяльності органів управління державним боргом.

Список використаних джерел

1. Бюджетний кодекс України: Закон України від 09.04.2011 року №2456-17

2. Василик О.Д., Павлюк К.В. Бюджетна система України: Підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 544 с.

3. Інформаційний банківський портал / [Електронний ресурс]. − Режим доступу: www.uabanker.net/daily/2005/09/091305_1240.shtml

4. Форкун І.В., Хитра К.П. Формування та управління державним боргом в період фінансової кризи // Вісник Хмельницького національного університету. - №2. - 2010. - С.195 - 199.

5. Ярошевич Н.Б. Управління державним боргом: зарубіжний досвід та українські реалії /Н.Б. Ярошевич // Науковий вісник НЛТУ. – 2007. – Вип..17.8. – С.26-271

6. Міністерство фінансів України / [Електронний ресурс] //www.minfin.gov.ua