К.е.н., доц.. Алескерова Юлія Володимирівна,

Кохан Анна

Вінницький торговельно-економічний інститут

Класифікація фінансових ризиків комерційного банку та система управління ними

Актуальність статті. Для України особливо відчутними є тенденції переходу економіки від планово-адміністративного до ринкового способу розвитку. Для банківської системи це не стає винятком.

Банки виступають у якості фінансових посередників, тому повинні викликати у своїх клієнтів довіру і відповідно забезпечувати високий ступінь безпеки власної діяльності.

Оскільки комерційні банки, як і вся банківська система загалом, покликані уособлювати надійність і безпеку, очевидною є необхідність розроблення та впровадження прийнятних і перевірених методів формалізації і оцінки ризиків, виявлення значимих критеріїв, а також розроблення і впровадження чітко налагодженої системи прийняття рішень, що базується на отриманих даних і приводить до ефективного результату (прибуткової діяльності та позитивного іміджу банківської установи).

Тому дослідження проблеми сукупності банківських ризиків та процесу їх функціонального управління привертає увагу багатьох працівників наукової галузі.

Мета статті. Метою даної статті є визначення основних видів фінансових ризиків яким піддається банк та сформулювати систему ефективного управління фінансовими ризиками.

Виклад основного матеріалу. Одним з найбільш авторитетних підходів до класифікації банківських ризиків слід вважати класифікацію Базельського комітету з банківського нагляду (Basle Committee on Banking Supervision), що відображає цілі забезпечення стабільності фінансових ринків за рахунок відповідності величини капіталу ризикам, що приймаються учасниками ринків.

Проблематика та методологія ризиків, притаманні банкам та банківським організаціям, розроблені за кордоном достатньо широко. Такими, що найбільш повно класифікують ризики, є “Основні положення з управління ризиками деривативів” (Risk Management Guidelines for Derivatives)[4].

Ці положення відображають стандартні підходи західних практиків і до певної міри є підсумком еволюції світової дослідницької думки. В них виділені такі види ризиків:

- кредитний ризик (credit risk), який визначається як ризик того, що контрагент не буде здійснювати виплати за своїми зобов’язаннями;

- ринковий ризик (market risk), включаючи валютний, фондовий та відсотковий (в ряді випадків виділяються окремо), який визначається як ризик для фінансового стану підприємства, що виникає внаслідок негативних змін в рівнях чи мінливості ринкових цін;

- ризик втрати ліквідності (liquidity risk), який включає ризик, пов’язаний із ліквідністю специфічних ринкових продуктів та ризик загального неплатежу;

- ризик операцій (operations risk), який визначається як ризик того, що недоліки інформаційних систем чи внутрішнього контролю призведуть до непередбачуваних втрат;

- юридичний (правовий) ризик (legal risk), який визначається як ризик того, що контракти не матимуть юридичної сили або будуть складені некоректно.

Кожен з вищевказаних ризиків включає велику кількість конкретних ризиків, а саме: ризик операцій – ризик обману, ризик аварій, ризик стихійних лих; кредитний ризик – ризик неповернення основної суми кредиту, ризик позичальника; ринковий ризик – процентний ризик, валютний ризик та ін.

Проте окремим країнам притаманна своя класифікація ризиків та їх відокремлення.

В Україні в межах мінімального розвитку можливостей хеджування та страхування фінансових ризиків завдання класифікації банківських ризиків повинне бути більш простим ніж для західних більш розвинутих країн. Однак НБУ виділяє 9 видів ризиків. Ризики поділені на дві групи: ризики, що піддаються кількісній оцінці (фінансові ризики), та ризики, що не піддаються кількісній оцінці (нефінансові ризики).

Кредитний ризик – це наявний, або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов’язання, виконати умови будь-якої фінансової угоди із банком (його підрозділом) або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов’язання. Кредитний ризик є в усіх видах діяльності, де результат залежить від діяльності контрагента, емітента або позичальника.

Міжнародному кредитуванню, крім кредитного ризику, притаманний ризик країни, який виникає через особливості економіки, соціального ладу та політичного устрою країни позичальника. Ризик країни особливо помітний у разі кредитування іноземних урядів або їхніх установ, оскільки таке кредитування переважно не забезпечене. Проте цей ризик має завжди враховуватися в кредитній та інвестиційній діяльності – не має значення, у якому секторі – державному чи приватному. Існує також компонент ризику країни, відомий як трансферний ризик, що виникає в тому випадку, коли заборгованість позичальника не номінована в національній валюті.

Ризик ліквідності визначається як наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність банку виконати свої зобов’язання в належні терміни, не зазнавши при цьому неприйнятних втрат. Ризик ліквідності виникає через нездатність управляти незапланованими відтоками коштів, змінами джерел фінансування та/або виконувати позабалансові зобов’язання.

Ризик зміни процентної ставки – це наявний або потенційний ризик для надходжень або капіталу, який виникає внаслідок несприятливих змін процентних ставок. Цей ризик впливає як на прибутковість банку, так і на економічну вартість його активів, зобов’язань та позабалансових інструментів.

Ринковий ризик – це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через несприятливі коливання вартості цінних паперів та товарів і курсів іноземних валют за тими інструментами, 198 які є в торговельному портфелі. Цей ризик випливає з маркетмейкерства, дилінгу, прийняття позицій з боргових та пайових цінних паперів, валют, товарів та похідних інструментів (деривативів).

Валютний ризик – це наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу, який виникає через несприятливі коливання курсів іноземних валют та цін на банківські метали. Валютний ризик можна поділити на: ризик трансакції; ризик перерахунку з однієї валюти в іншу (трансляційний ризик); економічний валютний ризик.

Операційно-технологічний ризик – це потенційний ризик для існування банку, що виникає через недоліки корпоративного управління, системи внутрішнього контролю або неадекватність інформаційних технологій і процесів оброблення інформації з точки зору керованості, універсальності, надійності, контрольованості і безперервності роботи.

Ризик репутації – це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через несприятливе сприйняття іміджу фінансової установи клієнтами, контрагентами, акціонерами (учасниками) або органами нагляду. Це впливає на спроможність банку встановлювати нові відносини з контрагентами, надавати нові послуги або підтримувати існуючі відносини. Цей ризик може призвести банк (або його керівників) до фінансових втрат або зменшення клієнтської бази, у тому числі до притягнення до адміністративної, цивільної або кримінальної відповідальності.

Юридичний ризик – це наявний, або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через порушення або недотримання банком вимог законів, нормативно-правових актів, угод, прийнятої практики чи етичних норм, а також через можливість двозначного їх тлумачення. Тому вважаємо доцільним виділити два підвиди цього ризику: правовий та господарський. Адже банківські установи наражаються на правовий ризик через те, що мають відносини з органами нагляду, податковими та іншими уповноваженими органами, та господарський ризик через велику кількість клієнтів, контрагентів, посередників тощо.

Стратегічний ризик – це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неправильні управлінські рішення, неналежну реалізацію рішень і неадекватне реагування на зміни в бізнес-середовищі. Цей ризик виникає внаслідок несумісності стратегічних цілей банку; бізнес-стратегій, розроблених для досягнення цих цілей; ресурсів, задіяних для досягнення цих цілей; якості їх реалізації.

Управління ризиками – це процес, за допомогою якого банк виявляє (ідентифікує) ризики, проводить оцінку їх величини, здійснює їх моніторинг і контролює свої ризикові позиції, а також враховує взаємозв’язки між різними категоріями (видами) ризиків.

Мета управління ризиками – сприяти підвищенню вартості власного капіталу банку, одночасно забезпечуючи досягнення цілей багатьох зацікавлених сторін, а саме: клієнтів та контрагентів; керівників; працівників; спостережної ради й акціонерів (власників); органів банківського нагляду; рейтингових агентств, інвесторів та кредиторів; інших сторін.

Ефективність системи управління ризиками забезпечується організаційною незалежністю від конкретної діяльності фахівців банку, пов’язаної з прийняттям відповідних ризиків, а також дотриманням принципів корпоративного управління, схвалених рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Система управління ризиками – це науково-методичний комплекс заходів відносно управління банківською установою, націлених на виявлення та оцінку ризику, використання специфічних прийомів і методів з метою створення умов для стійкого функціонування банку, максимізації власного капіталу, виконання вимог клієнтів і партнерів банку та забезпечення прибуткової діяльності [5]

Ризик-менеджмент має бути зорієнтований на вирішення таких завдань:

1. диверсифікація забезпечення оптимального співвідношення між дохідністю банківських операцій та їх ризиковістю;

2. підтримка ліквідності банківських надходжень на достатньому рівні за умови оптимізації обсягу прибутку;

3. забезпечення встановлених норм достатності капіталу. 

Перевагами ризик-менеджменту є: те, що він є основою для підвищення ефективності стратегічного планування; поліпшує ефективність діяльності комерційного банку; дає змогу оптимально використовувати ресурси; дає змогу уникати вартісних несподіванок; сприяє більшій відкритості діяльності керівництва і поліпшує комунікації; дає менеджерам ефективну і послідовну методологію вивчення ризиків; покращує ведення обліку комерційним банком.

Система управління ризиками потребує дотримання таких принципів:

1. принцип зваженості означає, що серед різноманітності варіантів банку потрібно обрати такий, що забезпечував би оптимальне співвідношення між дохідністю та ризиком відповідно до загальної стратегії банку;

2.принцип участі - залучення до процесу управління ризиками спеціалістів, керівників підрозділів, фінансових служб;

3.принцип безперервності - управління ризиками здійснюють безперервно і поетапно;

4. принцип обережності - оцінку ризиків здійснюють на даний конкретний момент, проте слід враховувати динамічність, невизначеність і мінливість фінансових ринків.[2]

Система ризик-менеджменту як складова стратегічного управління фінансовою стійкістю банківської системи повинна виконувати наступні функції:

1. методологічну - розробка нормативних положень, системи розподілу повноважень в процесі прийняття рішень;

2. аналітичну - створення єдиного інформаційно-аналітичного простору, оцінка можливих збитків та ймовірності їх настання;

3. регулюючу - управління активами і пасивами, ціноутворення банківських продуктів та послуг, встановлення нормативів і лімітів;

4. контрольну - аудит, моніторинг, фінансова безпека.[2]

Реалізація даних функцій можлива через здійснення таких етапів управління ризиками:

1. ідентифікація ризику - виявлення ризику та причин його виникнення; 

2. оцінка ризику і можливих збитків;

3. прийняття рішень про уникнення ризику, запобігання ризику, прийняття ризику, перенесення ризику на інших осіб;

4. здійснення регулюючого впливу на ризик. Основними методами управління ризиками є діагностика і моніторинг, встановлення нормативів і лімітів.

Загалом наявність такого комплексного підходу до нагляду за банками з погляду ризику вже є позитивним моментом. Негативним є те, що за останні шість років цей підхід не набув подальшого розвитку та й особливо ретельного впровадження в банківську практику також. Це є проблемою, яка особливо відчутна в умовах фінансової кризи.

Насамперед запропонована НБУ система управління чомусь не охоплює усіх функцій управління та мало уваги приділяє стратегії. На нашу думку, важливим елементом цієї системи повинно стати прогнозування розвитку ринку та самого банку на основі аналізу чинників зовнішнього та внутрішнього середовищ для моделювання ризикових ситуацій. Результатом такого процесу повинно бути планування та реалізація можливих заходів попередження ризику на етапі, що передує появі ризикових ситуацій. Тобто доцільним є розроблення, вибір та реалізація стратегії управління ризиками. Наявність в банку ефективного механізму управління ризиками і уміння його вчасно виявити, оцінити і попередити підвищує прибутковість і конкурентоспроможність бізнесу і мінімізує його потенційні збитки.

Повноцінна система управління ризиками повинна також передбачати зворотний зв’язок, який би уможливив зробити висновок про ефективність заходів, спрямованих на попередження чи подолання ризикових ситуацій.

За доцільне було б залучати до процесу діагностики ризику також осіб, які не є працівниками підрозділу з ризик-менеджменту. Оскільки часто працівник, який має немалий досвід роботи на конкретній посаді і опрацьовує визначене коло інформації, може швидше виявити певний вид ризику, ніж незалежна особа. Підвищенню ефективності управління ризиками сприяло б запровадження Національним банком уніфікованої методики оцінювання ризиків, розробку якої він покладає на підрозділ банку з ризик-менеджменту. Така методика дала б змогу порівнювати банки між собою та щодо встановлених обмежень показників. У разі необхідності комерційний банк може доповнювати рекомендовану систему оцінки своєю.

Особливо в умовах кризи доцільно було б визначити систему показників, які б комплексно характеризували ризикованість діяльності банку та за якими б звітували усі комерційні банки подібно до обов’язкових економічних нормативів.

Висновки. Отже, проаналізувавши всі теоретичні обґрунтування та практичний досвід можна визначити оптимальний підхід, при якому виділяються наступні групи ризику:

- кредитний ризик (або ризик контрагента);

- ризик ліквідності;

- ринковий ризик;

- ризик персоналу та операцій;

- юридичний ризик.

Кредитний ризик – потенційний або наявний ризик зниження вартості активів та понесення банком збитків, пов’язаний з неможливістю та (або) небажанням контрагента виконувати свої зобов’язання за договором, а також з неефективністю кредитного менеджменту банку.

Ризик ліквідності – потенційний або наявний ризик збитків у зв’язку з тим, що банк не зможе виконати свої зобов’язання належним чином внаслідок ринкової ситуації, яка унеможливлює адекватне фінансування або реалізацію активів.

Ринковий ризик – потенційний або наявний ризик збитків внаслідок негативного руху ринкових курсів або цін.

Ризик персоналу та операцій – потенційний або наявний ризик понесення банком збитків внаслідок невідповідності характеру та масштабам діяльності кредитної установи та (або) вимогам чинного законодавства внутрішніх порядків процедур проведення банківських операцій та інших угод, їх порушення службовцями кредитної установи та (або) іншими особами внаслідок некомпетентності, ненавмисних або умисних дій або бездіяльності).

Юридичний ризик – потенційний або наявний ризик збитків внаслідок неспівпадання параметрів юрисдикції контрагентів або можливого двозначного тлумачення законодавства, що може призвести до втрати договорами юридичної сили.

Щоб мінімізувати негативний вплив ризиків на діяльність та результативність банку, існує система управління банківськими ризиками. Для забезпечення власної ефективної діяльності банківським установам необхідно щоразу вдосконалювати свою систему управління банківськими ризиками, забезпечувати її адаптивність, запроваджувати систему попереджувального регулювання, заснованого на врахуванні ризиків та впровадженні заходів для їх нейтралізації. Правильне застосування на практиці методів управління ризиками сприятиме забезпеченню стабільності функціонування як окремого комерційного банку, так і банківської системи України в цілому.

Список використаних джерел:

1.Вікіпедія – Електронний ресурс [Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki/Ризик]

2. Кльоба В.Л. Вдосконалення ризик-менеджменту комерційного банку//Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. – Вип. 19.3

3. Методичні вказівки з інспектування банків «Система оцінки ризиків»: Схвалено Постановою Правління НБУ від 15.03.2004 № 104 // Лига: Закон [Ел. ресурс]: Компьютер.-правовая система / Всеукр. сеть распространения правовой информ. – [Ел.програма.]. – Версія 7.4. – К., 2004. 

4.Франко А. Страхи современного украинского банкира // Компаньон 14.03.2006 - Електронний ресурс [www.forinsurer.com/ theme/20/]

5. Шумский А. Общие принципы создания эффективной системы управления рисками в коммерческом банке/ А. Шумский // Банковский менеджмент. – 2007. – № 2. – C. 21–29.