Економічні науки / 4.Інвестиційна діяльність і фондові ринки

к.е.н., доцент Поліщук О.А., Мороз О.І.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

ПРОБЛЕМИ ВЕНЧУРНОГО ІНВЕСТУВАННЯ В УКРАЇНІ:

ПРИЧИНИ, НАСЛІДКИ ТА ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ

Актуальність теми полягає в тому, що зараз, під час активного реформування економіки держави, мале підприємництво потребує пошуку нових джерел залучення коштів, котрим і є венчурне фінансування, проте його стан в Україні є незадовільним.

У своїх роботах, дане питання висвітлювали Кутрань К., Лобанов А., Коломієць О., Яценко Л., Альмераї А., Мертенс А., Тараненко І., Нежиборець В., Дюгованець О., Дмитриченко Л. та інші вітчизняні вчені.

Що взагалі собою являють венчурні інвестиції. Якщо не вдаватись в деталі, то це вид інвестицій у ризиковані проекти, хоча досі немає переліку інвестицій, котрі варто вважати венчурними. Так, наприклад, будь-яка інвестиція в технологічний проект по своїй природі є венчурною. Це вкладення в проекти, віддача від яких стоїть під великим питанням. У такі проекти не можна вкласти «трошки» – їм потрібен один, максимум два інвестори, які, повіривши у їх проект, будуть фінансувати його до кінця.

Найкрупнішою венчурною інвестицією в історії стала компанія Google, котра принесла гроші величезній кількості людей. Декілька венчурних фондів, заробили на дітищі Ларрі Пейджа та Сергія Бріна мільярди доларів.

Практика показує, що з кожних 10 проектів лиш 1-2 проекти дають дійсно значні результати, заради яких і існує венчурний бізнес. Завдяки таким успішно реалізованим проектам забезпечується в середньому висока норма прибутку інвесторів. В цілях зниження ризику інвестори венчурного капіталу іноді йдуть на спільне фінансування крупних та перспективних підприємницьких чи інноваційних проектів.

Венчурний бізнес зародився у США в середині минулого століття у Силіконовій долині, та впродовж наступних десятиліть розвивався дуже стрімко. Найбільша сума коштів була вкладена в 4 409 компаній у 2000 році – 105 114,7 мільйонів доларів, і хоча ділі цей показник пішов на спад, все рівно динаміка венчурного інвестування у США позитивна [5]. В Європі венчурний бізнес став активно розвиватись на початку 80-х років ХХ століття. Практика ризикового інвестування існувала в європейських країнах задовго до цього, але риси індустрії венчурне інвестування стало приймати лише у цей період. Багато в чому динамічний розвиток галузі в Європі був зумовлений наявністю двадцятирічного американського досвіду, що дозволив уникнути значних помилок та адаптувати до європейських умов уже відібрані фінансові та управлінські технології.

Венчурне підприємництво в Україні стало зароджуватися при переході України на нові організаційно-правові форми підприємницької діяльності в інноваційній сфері та, порівняно з розвинутими країнами, значно поступається у своєму розвитку. Венчурні фонди стали створюватися в Україні після прийняття Верховною Радою Закону України “Про інститути спільного інвестування ” (2001 р.) [2].

При порівнянні стадій венчурного підприємництва в Україні, де перші фонди були створені у 1992-1994 роках, та в Європі та США, де історія венчурного бізнесу нараховує десятиліття, інноваційна сфера економіки України виглядає на порядок слабше подібних секторів економіки розвинутих країн. Не дивлячись на позитивні зміни в економіці та зростаючий інтерес до українського інвестиційного бізнесу, досі існує немало перешкод, що заважають більш динамічному розвитку венчурного підприємництва в Україні:

- недосконалість законодавчої бази;

- відсутність чіткої політики сприяння розвитку венчурного бізнесу з боку держави, відсутність економічної заінтересованості більшості господарських суб’єктів у реалізації принципово нових розробок, нововведень високого техніко-економічного рівня, нерозвиненість ринку цінних паперів;

- недостатня ефективність податкової політики, а саме високий рівень податку, який не враховує конкурентоспроможність і новизну виробів;

- правова база, яка регулює сферу дрібного бізнесу, є обмеженою;

- високі проценти за кредит;

- недостатню кількість проектів з високим економічним потенціалом, привабливих для венчурних інвесторів;

- низьку активність банків та інституційних інвесторів у венчурному інвестуванні;

- недостатню надійність механізмів захисту прав інвесторів;

- відсутність економічних стимулів для залучення прямих інвестицій в підприємства високотехнологічного сектора, що забезпечують прийнятний ризик для венчурних інвесторів;

- відсутність розвиненої системи комерціалізації і захисту інтелектуальної власності;

- недостатню інформаційну підтримку венчурної індустрії;

- відсутність інфраструктури венчурного інвестування;

- гострий дефіцит кваліфікованих фахівців, здатних управляти венчурними проектами

- відсутність конкуренції на внутрішньому ринку науково-технічної продукції.

- чисельність контролюючих органів і досить не проста їх структура та ієрархія;

- низький рівень менеджменту інноваційних проектів;

- недостатність досвіду та культури ринкових відносин.

Головним гальмом, що не дає розвиватись венчурному бізнесу країни є недостатнє правове забезпечення. Прийнятий у 2001 році Закон України «Про інститути спільного інвестування (паєві та корпоративні інвестиційні фонди», під дію котрого підпадає і венчурне інвестування, не відображає у повній мірі його специфіку, не передбачає заходів державної підтримки інвестицій взагалі та венчурних інвестицій зокрема. А в Законі України «Про інвестиційну діяльність» венчурний капітал взагалі не розглядається в якості джерела фінансування інноваційної діяльності.

Існує також ціла низка характеристик українського «венчурного фонду», яка обмежує можливості використання даної форми для розвитку індустрії прямих інвестицій. Перш за все це стосується можливостей по залученню коштів інвесторів. Інше обмеження – неможливість залучення фондом боргового фінансування. Фінансовий важіль – один з важливих інструментів для фондів прямих інвестицій у світі по збільшенню рівня віддачі для інвесторів. Не дивлячись на те, що фінансова криза негативно вплинула на довіру інвесторів до фондів, які мають значні рівні заборгованості по відношенню до коштів інвесторів, боргове фінансування у розумних межах є важливим засобом збільшення доходності фонду, недоступним в українських умовах.

Якщо у країнах з розвинутою венчурною індустрією близько 50% венчурного капіталу має національне походження, а в тих країнах, де венчурне інвестування стало розвиватись порівняно недавно, національний капітал значно переважає, то в українській венчурній індустрії національного капіталу немає.

Аналіз діяльності венчурних фондів, що діють в Україні, дозволяє зробити висновок, що усі вони в основному є по своїй суті іноземними, діють у відповідності з іноземним законодавством, мають іноземні джерела фінансування, іноземних управлінців.

На сьогодні існуюче податкове та цивільне законодавство мало пристосовано до потреб венчурного бізнесу. Класична схема венчурного фонду, що застосовується в розвинутих країнах, у першу чергу в США та Великобританії, має на увазі створення фонду у формі limited partnership, тобто обмежене партнерство, де венчурні інвестори э вкладниками у формі «обмежених партнерів», а головна компанія – «генеральним партнером». в Україні такому поняттю відповідає «товариство на вірі» чи то командитне товариство.

Крім юридичних та податкових проблем, однією із ключових проблем лишається проблема реалізації уже «розкрученої» компанії. На Заході з цим набагато легше: розвинутий фондовий ринок дозволяє виводити акції молодої компанії на біржу шляхом IPO (первинного розміщення). Найчастіше акції таких компаній виводяться на біржу NASDAQ, котра спеціалізується на акціях новітніх, технологічних компаній [3]. Для України ж первинне розміщення акцій є величезною проблемою. по-перше, через недостатню розвиненість українського фондового ринку, адже він перебуває лише на стадії становлення, по-друге, через те, що акції, котрі знаходяться у лістингу на українських торгівельних площадках є , найчастіше, низько ліквідними, зокрема і через недосконалість системи.

Сьогодні в Україні ефективність державних засобів сприяння венчурного підприємництва, насамперед в інвестиційно-інноваційній сфері, є недостатньою. Це зумовлює актуалізацію проблеми визначення механізмів стимулювання венчурного інвестування, вжиття адекватних заходів, спрямованих на посилення зацікавленості вітчизняного бізнесу в розвитку інноваційної складової економіки.

Ідеологія використання венчурного капіталу передбачає управління ним із боку приватного бізнесу. Тому у світі останніми роками державна підтримка венчурного бізнесу розвивається за такими напрямками:

1. посилення прямої участі держави у розвитку й фінансування венчурного бізнесу, особливо у країнах, які на початку 1990-х років помітно відставали від країн-лідерів – Німеччина, Ізраїль, Фінляндія;

2. створення інфраструктури для стимулювання розвитку венчурного фінансування за рахунок держави. [4]

Розвитку венчурного інвестиційного ринку сприятимуть такі заходи:

по-перше, пряма пайова участь держави у венчурних фондах. У подальшому, коли ринок венчурних інвестицій досягне нового етапу розвитку і ця допомога не буде необхідною, держава зможе вийти з цих фондів. Повернення державних інвестицій може бути здійснено шляхом викупу частки держави іншими венчурними фондами та інституціональними інвесторами;

по-друге, створення у регіонах венчурних фондів шляхом залучення позабюджетних джерел і коштів приватних інвесторів через спеціально організовані інвестиційні інститути;

по-третє, активна підтримка державою високотехнологічних підприємств на ранніх стадіях розвитку, в першу чергу шляхом створення інкубаторів таких компаній на базі провідних державних наукових організацій і створення фондів фінансової підтримки малого високотехнологічного бізнесу в різних регіонах України;

по-четверте, розробка і впровадження гарантійної програми венчурного інвестування;

по-п’яте, забезпечення інформаційної підтримки венчурного інвестиційного ринку;

по-шосте, проведення ярмарків, що забезпечать взаємодію та координацію дій інвесторів, розробників і споживачів інноваційної продукції, дозволять сформувати інтерес фінансових структур до перспективних малих високотехнологічних підприємств;

по-сьоме, проведення семінарів, конференцій, круглих столів сприятиме поширенню знань та досвіду;

по-восьме, розвиток правового забезпечення венчурної діяльності шляхом удосконалення законодавства, зокрема у сфері захисту інтелектуальної власності.

Висновки. Стан венчурного інвестування та розвитку венчурного бізнесу в Україні не задовольняє потреби економіки. У цій сфері виявлено величезну кількість проблем, найбільшою з яких є законодавство нашої країни. Необхідність подолання цих проблем та розвитку інституту венчурного інвестування в Україні доведена досвідом багатьох країн, котрі за допомогою венчурного інвестування досягли високого рівня розвитку окремих сфер економіки та її в цілому. Способи вирішення проблем є досить непростими, але перш за все має бути покращено державне регулювання венчурного інвестування за зразком провідних світових держав.

Література:

1. Про інвестиційну діяльність: Закон Україні від 04.07.2002 №40-IV//ВВр. – 2002. - №36.- С. 226.

2. Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди): Закон України від 15.03.2001 №2299-ІІІ//ВВР. – 2001. - №21. – С. 103.

3. Альмераї А Проблеми венчурного інвестування в Україні /А. Альмераї // Вісник КНЕУ – 2009 - №3 - С. 11-15.

4. Дмитриченко Л.І. Державні механізми сприяння венчурному підприємництву у сфері інвестиційно-іннфоваційної діяльності/ Л. І. Дмитриченко// Фінанси України - 2011 - №1 – С.23-30.

5. Матей В.В. Венчурне інвестування в США: Становлення, розвиток, сучасні тенденції /В.В. Матей//Зовнішня торгівля:право та економіка - 2009 - №4 - С. 100-105.