Демографічний стан в Україні та проблеми що з ним пов’язані

Назарова Галина Сергіївна

Марченко Сергій Кирилович

Вінницький національний аграрний університет

Вступ. Населення було, є і буде головною складовою будь-якої держави. Тому вивчення особливостей розміщення населення, кількості трудових ресурсів, статево-вікової структури – вкрай важливе завдання. Адже населення формує, власне, демографічний потенціал, без якого не мислимий розвиток жодної з країн чи світового господарства в цілому.

Виклад основного матеріалу. Природною основою демографічного стану в Україні є народонаселення. Його кількість та склад залежать від показників відтворення населення.

Відтворення населення - це природний та механічний рух населення, що визначається сукупністю процесів народжуваності та смертності, що визначають розміри природного приросту.

Природний приріст - це співвідношення між кількістю народжених і померлих за рік в перерахунку на 1000 чол. Природний приріст обчислюється в проміле (‰), може мати позитивне, негативне і нульове значення. Ці показники визначають збільшення, зменшення або незмінність населення. Під приростом населення розуміють збільшення чисельності жителів будь-якої території (області, району, населеного пункту) за будь-який проміжок часу (рік, період між переписами тощо) [3].

Досліджуючи вище зазначені показники за останнє десятиліття по Україні, можна сказати, що однією з проблем соціально-економічного розвитку України є відчутне загострення демографічної ситуації. Підтвердженням цього є насамперед те, що за останні 12 років в умовах, коли на території України не було ані збройних конфліктів, ані епідемій чи природних катаклізмів, чисельність її населення зменшилась на 4,9 млн. осіб. Результатом скорочення чисельності населення стає деформація всіх основних демографічних показників: тривалості життя, статево-вікової структури населення, шлюбності, розлучуваності, еміграції тощо в бік їх погіршення [6].

Для сучасної демографічної ситуації в Україні характерні:

Ø різке зменшення народжуваності, збільшення смертності і відсутність природного приросту;

Ø постаріння населення, збільшення «навантаження» на працездатну його частину;

Ø скорочення тривалості життя як чоловіків, так і жінок;

Ø погіршення здоров’я нації;

Ø інтенсифікація міграційних процесів, вплив яких на демографічні та соціально-економічні показники суперечливий і нерідко негативний [7].

Станом на 1 жовтня 2010 року чисельність населення України становила 45822,2 тис. мешканців, з них міське населення складає 31444,1 тис. (68,6%), сільське 14378,1 тис. (31,4%) [8].

За січень-вересень 2010 року народилось 373,6 тис. дітей, померло 525,9 тис. осіб. Природне скорочення склало 152,3 тис.чол.

Міграційний приріст за цей період склав 11,5 тис.осіб.

Чисельність наявного населення в Україна на 1 лютого 2011р. становила 4576, 1 тис. осіб. Упродовж січня 2011р. чисельність населення зменшилась на 18,5 тис. осіб, що в розрахунку на 1000 наявного населення становило 4, 7 особи [4].

Зниження природного приросту населення України, як видно з таблиці1, обумовлене постійним зниженням народжуваності і тенденцією досить високої смертності населення [2].

Таблиця 1

Динаміка природного приросту населення, тис. чол.*

	2004	2005	2006	2007	2008	2009
Кількість народжених:
Усього	427,3	426,1	460,4	472,7	510,6	512,5
у міських поселеннях	284,4	284,3	306,7	314,1	340,6	339,5
у сільській місцевості	142,9	141,8	153,7	158,6	170,0	173,0
Кількість померлих:
Усього	761,3	782,0	758,1	762,9	754,5	706,7
у міських поселеннях	460,5	471,6	461,8	466,3	462,9	432,3
у сільській місцевості	300,8	310,4	296,3	296,6	291,6	274,4
Природний приріст населення:
Усього	-334,0	-355,9	-297,7	-290,2	-243,9	-194,2
у міських поселеннях	-176,1	-187,3	-155,1	-152,2	-122,3	-92,8
у сільській місцевості	-157,9	-168,6	-142,6	-138,0	-121,6	-101,4

* За даними Держкомстату України

Сучасний перебіг процесу дітонародження формується під впливом багатьох причин, що діють прямо або опосередковано. До безпосередніх детермінант народжуваності здебільшого належать демографічні та медико-біологічні чинники. Важливу роль відіграють так звані непрямі детермінанти: соціально-економічні (зайнятість жінок у суспільному виробництві, рівень доходів та соціальних гарантій, житлові умови, тощо), культурно-психологічні (освітньо-професійний рівень населення, у тому числі жіноцтва, етнічно-релігійні традиції тощо), а також екологічні. Комплекс цих чинників і передумов визначає відповідні життєві пріоритети, ціннісні орієнтації і зрештою – мотивацію дітонародження. До того ж прямі та непрямі детермінанти народжуваності діють у складному взаємосплетінні. Так, рівень добробуту населення, розвитку соціальних інституцій, культурний рівень та спосіб життя громадян напряму впливає на стан здоров’я населення , у тому числі репродуктивного, а звідси і на його дітородну активність. А втім ніякі соціально-економічні та культурно-психологічні важелі не діятимуть, якщо не буде репродуктивного потенціалу, тобто населення плідного віку, здатного до народження життєздатного і здорового покоління [7].

Окреме місце посідають такі субчинники, як стан репродуктивного здоров’я населення та сучасна система планування сім’ї, зокрема застосування засобів контрацепції та штучне переривання вагітності. З одного боку, вони належать до медичних детермінант, бо впливають на стан здоров’я матерів та малюків. З іншого боку, перелічені субчинники є проявом соціально-демографічних детермінант, прийнятого способу життя населення, ставлення до свого здоров’я і майбутніх дітей, рівня культури, сексуальної поведінки, особистої гігієни [7].

Небезпечних масштабів набули так звані соціальні хвороби - туберкульоз, СНІД, психічні розлади, а також травматизм і отруєння сурогатами алкоголю та наркотиками. Серцево-судинні захворювання та інсульти набувають статусу соціальних. Від хвороб люди в Україні помирають на кілька років раніше, ніж в економічно розвинених країнах.

Для населення України характерне старіння населення. Внаслідок постійного зниження народжуваності впродовж останнього століття, частка дітей знизилась з приблизно 40% на початку ХХ ст. століття до 15% на поч. ХХІ ст. Частка працездатного населення змінювалася повільно і коливалась у межах 60% - 62%. Натомість, зі збільшенням тривалості життя і зниженням смертності, спостерігалося зростання частки населення старше 60 років — від 3-4% на початку ХХ ст. до 21% на початку ХХІ ст.[3]. Конкретно названі цифри розглянемо наочно з рисунку 1.

Рис. 1. Вікова структура населення України за період 1897-2010 рр.

За даними управління статистики найбільш "старим" (частка осіб віком 60 років і старше в загальній кількості населення перевищує 24%) є населення Вінницької, Полтавської, Сумської, Черкаської та Чернігівської областей. До другої групи (частка складає 22,9-24%) увійшли Донецька, Житомирська, Кіровоградська, Луганська та Хмельницька області. До третьої групи (21,7-22,9%) належать Дніпропетровська, Запорізька, Київська, Тернопільська, Харківська області. До четвертої групи віднесено Автономну Республіку Крим, Волинську, Івано-Франківську, Одеську, Миколаївську, Херсонську, Львівську, Чернівецьку області та м. Севастополь (рівень старіння складає 19,3-21,7%).

Середня очікувана тривалість життя в Україні у 2008—2009 рр. складала 69,3 роки, в тому числі у міських поселеннях – 70,0 років, у сільських – 67,8 років [4].

Крім того, медицина повідомляє, що більше 20 % молодих жінок за станом здоров'я не можуть народжувати дітей. За розрахунками спеціалістів, щоб стабілізувати чисельність населення України, треба кожній молодій жінці народити трьох дітей [6].

Негативно впливає на народжуваність дітей в Україні нестійкість шлюбів. Так, за даними РАЦСу в 2010 році зареєстровано більше 15, 21 тис. шлюбів і більше 9,28 тис. розлучень. Відзначимо, це тільки чисельність проведених відповідними установами реєстрацій. А скільки створено сімей, так би мовити, тимчасових – без реєстрації. Причина – розповсюджена за останні роки в Україні мода на «громадянський шлюб». Чекати поповнення населення від таких сімей даремно. Також, небажання молодих людей створювати повноцінні сім'ї та народжувати дітей можна пояснити невпевненістю у майбутньому, безробіттям, малозабезпеченістю, відсутністю житлових умов [5].

Як показують дослідження Лібанова Е.М і Щербиної О.І, у повсякденному житті окремої людини та сім'ї виникають страхи, соціальні фобії. Українські громадяни бояться: безробіття (76%); зростання цін (75%); невиплати зарплати (69%); зростання злочинності (60%); голоду (53%). За таких умов ціла нація втратила сенс буття і вже як наслідок - різке скорочення народжуваності, зростання смертності, масова еміграція [6].

Негативний вплив на відтворення населення України ще довго матиме і значне радіоактивне забруднення її території. Нині понад 3 млн. чоловік проживає на території з різним ступенем радіоактивного забруднення. Вплив різних факторів, пов’язаних з цим явищем, погіршує стан демовідтворення. Це стосується насамперед таких областей України, як Київська, Житомирська, Волинська, Рівненська та Чернігівська [8].

Демографічна проблема в Україні занепокоює політиків, науковців та пересічних громадян. Однак, на нашу думку, у широких колах громадськості переважають не зовсім обґрунтовані погляди щодо причин цієї кризи та, відповідно, способів виходу з неї. Результати численних досліджень показали обернену залежність між народжуваністю та рівнем добробуту населення. Причини падіння народжуваності не можна зводити лише до економічних негараздів, хоча вони, безумовно, відіграють свою роль. Узагальнення сучасних чинників зниження народжуваності дає підстави виокремити такі групи: економічні, соціальні, психологічні, біологічні. Задоволення потреби в дітях, у материнстві та батьківстві конкурує з низкою інших потреб, тим простіших, чим нижчий рівень життя. Якщо заможні верстви населення так чи інакше оцінюють витрати часу та грошей на забезпечення майбутнім дітям необхідного фізичного, розумового розвитку та професійної підготовки і порівнюють їх із задоволенням власних потреб у розвитку та дозвіллі, то бідні враховують майже елементарні потреби в їжі, одязі, житлі [3].

Але в той же час, не слід очікувати, що з підвищенням рівня життя автоматично зросте і народжуваність. Якби зв’язок був таким простим, не відбулося б істотного скорочення народжуваності в економічно розвинутих країнах. Зниження народжуваності — загальна історична тенденція, притаманна як високорозвинутим країнам, так і країнам, що перебувають на перехідному етапі. Крім формування несприятливої демографічної ситуації, це також має негативні соціально-економічні наслідки.

Демографічна політика України в сучасних умовах повинна бути направлена не тільки на стимулювання народжуваності, але і на зміцнення сім'ї, підвищення матеріального добробуту людей, зниження захворюваності і смертності.

Отже, демографічні процеси не можуть залишатися без уваги держави, оскільки вони торкаються найважливіших сфер життя людей і рівня економічного розвитку країни.

Тому на нашу думку для покращення демографічної ситуації в Україні, необхідно вжити наступні заходи:

- Для молодих повнолітніх – розробити програми та заходи, що пояснюють коротко- та довгострокові переваги здорового способу життя. • Використовувати податки, тарифи, правові положеня та норми для широкого запровадження заходів на підтримку здорового способу життя. Ключовим аспектом тут є не формальне регулювання, а практичне застосування.

- Подолання бідності, запобігання розвиткові хронічної та успадкованої бідності на основі зростання доходів та рівня життя всього населення;

- Забезпечення ефективної зайнятості, яка має стати надійною гарантією належного рівня життя не тільки для самого працюючого, а і для його утриманців.

Література:

1. Населення України за місцем народження та громадянством за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року -Київ, 2004

2. Статистичний щорічник України за 2009р. -К.: Техніка, 2009- 645с.

3. http://uk.wikipedia.org.

4. Статистичний портал - www.ukrcensus.gov.ua

5. Офіційний сайт Міністерства юстицій України -ww.minjust.gov.ua

6. Лібанова Е.М., Щербина О.І. Шлюб, сім'я та дітородні орієнтації в Україні. - К.: АДЕФ-Україна, 2008.

7. Жилка Н. Стан репродуктивного здоров’я в Україні (медико-демографічний огляд)/ ЖилкаН., Іркіна Т., Сташенко В. – К.: Ін-т економіки НАН України, 2001.- 68 ст.

8. Держкомстат – www.ukrstat.gov.ua